Низька якість правничої допомоги порушила право на справедливий суд, - ЄСПЛ (справа «Л.Т. проти України»)

Правнича допомога, надана заявниці, була явно недостатньою. Недоліки такої допомоги завдали шкоду особі з огляду на відсутність у неї можливості виправити чи будь-яким чином зменшити негативний вплив такої допомоги на результат провадження.

Таких висновків дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Л.Т. проти України» (заява № 13459/15, рішення ЄСПЛ від 06.06.2024).

У 2014 році Л.Т. в присутності адвоката системи безоплатної правничої допомоги було оголошено про підозру в умисному нанесенні легких тілесних ушкоджень.

Судово-психіатрична експертиза установила, що жінка була нездатною усвідомлювати та контролювати свої дії, а також була недієздатною і потребувала поміщення до психіатричного закладу.

Підозрювана неодноразово зверталася до суду та прокуратури із заявою про надання дозволу на доступ до матеріалів кримінального провадження, але їх було відмовлено, як особі, щодо якої було подано клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, і яка мала діяти лише через захисника.

Але Л.Т. скаржилася до районного суду і на бездіяльність її захисника, відсутність співпраці, а також клопотала про призначення їй іншого захисника. Також вона оскаржила висновок судово-психіатричної експертизи та вимагала проведення нової.

Під час судового засідання у справі обвинувачену представляла вже новий захисник. Суд задовольнив клопотання прокурора про розгляд справи за відсутності Л.Т. та зобов’язав її залишити зал суду. Суд ухвалив, що оскільки справа стосувалася застосування примусових заходів медичного характеру, провадження мало проводитися за відсутності обвинуваченої, а її інтереси мав представляти захисник. Більше того, суддя просив захисника не повідомляти клієнта про дату наступного засідання. І воно відбулося за відсутності Л.Т.

Прикметно, що адвокат не оскаржила допустимість жодного з доказів, не висувала жодних заперечень чи зауважень і залишила ухвалення рішення на розсуд суду.

Тож суд постановив ухвалу, в якій на підставі акта судово-психіатричної експертизи встановив, що Л.Т. не могла бути притягнута до відповідальності за правопорушення і потребувала примусового лікування у психіатричному закладі.

Адвокатка не подала апеляційну скаргу на таку ухвалу. Але це зробила сама Л.Т. Вона стверджувала, що суд свавільно видалив її із зали засідання та розглянув справу за її відсутності, позбавивши її можливості реалізації процесуальних прав.

Втім, апеляція закрила провадження без розгляду справи по суті. Касаційна інстанція таке рішення підтримала.

Тоді жінка звернулася до Європейського суду з прав людини. Пославшись зокрема на ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вона скаржилася на несправедливість провадження щодо неї.

Суд у Страсбурзі зауважив, що хоча національне законодавство і не передбачало необхідність присутності заявниці у судовому засіданні, для справедливості провадження така присутність усе ж була необхідною. Адже присутність лише захисника під час провадження не могла компенсувати відсутність у заявниці можливості викласти свою позицію у суді.

ЄСПЛ відзначив, що обидва захисники були по суті пасивними і не діяли в найкращих інтересах заявниці, попри той факт, що сама заявниця послідовно заперечувала обвинувачення та оскаржувала результати судово-психіатричної експертизи, а також спосіб її проведення.

Крім того, захисник не лише не подала апеляційну скаргу, але й підтримала прокурора, виступаючи за закриття апеляційного провадження, ініційованого самою жінкою, попри важливість предмета спору для неї та наявність очевидних підстав для оскарження.

З огляду на наведене ЄСПЛ дійшов висновку, що надана заявниці правнича допомога була явно недостатньою. Недоліки отриманої допомоги завдали шкоду з огляду на відсутність у заявниці можливості виправити чи будь-яким чином зменшити негативний вплив такої допомоги на результат провадження щодо неї.

Оскільки заявниця не мала можливості подати апеляційну скаргу особисто, а захисник заявниці також не подала апеляційну скаргу всупереч бажанню заявниці — заявниця не мала доступу до цього засобу юридичного захисту і це мало незворотні наслідки для результату провадження та її прав.

Беручи до уваги ці фактори, ЄСПЛ дійшов висновку, що права Л.Т. були порушені такою мірою, що це підірвало загальну справедливість провадження та констатував порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.