На «гарячу профспілкову лінію» звернулися з питанням чи повинен роботодавець оплачувати простій не з вини працівника у період відсутності електроенергії.

В умовах воєнного стану у багатьох підприємств, установ, організацій (далі — підприємство) з різних причин виникають простої у роботі, але на сьогодні частою причиною простою є відсутність електроенергії.

На підприємстві вимкнена електроенергія, працівники перебувають на робочих місцях, але не з їх вини позбавлені можливості виконувати свої трудові обов’язків. Як діяти у такій ситуації?

Відповідно до ст. 34 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), згідно з якою простій — це зупинення роботи, викликане:

  • відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи;
  • невідворотною силою;
  • іншими обставинами.

Відповідно до норм КЗпП простій може виникати як з вини роботодавця чи працівника, так і незалежно від них (їхньої діяльності або бездіяльності).

Простій може бути оголошений як по всьому підприємству, так і в окремому підрозділі або для конкретних працівників.

Час, на який може вводитися простій, законодавство не обмежує. Це може бути одна година або декілька. Залежно від того, скільки тривало відключення електроенергії.

Відповідно до статті 113 КЗпП про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб.

Законодавством не визначено порядку документального оформлення простою. За роз’ясненнями Мінсоцполітики (лист від 04.10.2013 № 179/06/186-13), для оформлення факту простою необхідно скласти відповідний акт, у якому фіксують причини, що зумовили припинення роботи, та наказ про простій.

У випадку виникнення простою у наказі про оголошення простою доцільно зазначити:

  • причину, що призвела до простою;
  • дату (і час) початку та тривалість простою (дату/час його завершення);
  • кому оголошено простій (для усього підприємства, певних підрозділів чи окремих категорій працівників);
  • необхідність присутності або відсутності працівників на робочому місці;
  • порядок оплати часу простою.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

У галузевих нормативних документах та колективних договорах може встановлюватися і більший розмір оплати за час простою.

Розмір «простійної» оплати складатиме 66,667% від окладу працівника. Особливість розрахунку «простійної» оплати полягає у тому, що час простою вимірюється в годинах.

За роз’ясненням Мінсоцполітики деяких питань оплати праці на виконання Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» доплата до рівня мінімальної зарплати при простої при цьому не здійснюється.

У випадку, коли роботодавець відмовляється оплачувати простій за період відсутності електроенергії, він порушує законодавство України.

За порушення трудового законодавства та оплати праці законодавством передбачено 5 видів відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, фінансова та кримінальна. При цьому такі види відповідальності будуть застосовуватися незалежно один від одного.

Слід зазначити, що саме на підставі результатів перевірки Держпраці посадових осіб може бути притягнуто до адміністративної та кримінальної відповідальності, а саме підприємство — до фінансової відповідальності.