МАФ або нерухомість? В яких випадках ОМС мє право демонтувати об’єкт?( ВС/КАС у справі №161/13645/16-а від 03.12.2020)

Фабула судового акту: Обрані на чергових виборах територіальними громадами, ОМС мають досить широкі повноваження на місцях. Наділяючи ОМС повноваженнями від свого імені, мешканці міста (села) мають правомірні очікування на те, що такі повноваження будуть використовуватись в межах закону та без перевищення. Захищати благоустрій населеного пункту входить до повноважень ОМС, однак правомірність реалізації цих повноважень часто стає предметом розгляду судових справ.

До суду за захистом свого права звернувся ФОП, який просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету про демонтаж тимчасових споруд.

Обґрунтовував позов тим, що ОМС вніс до списку про демонтаж об’єкт нерухомого майна, що належить йому на праві приватної власності. На підтвердження того, що спірний об’єкт є об’єктом нерухомості, а не тимчасовою спорудою позивач надав будівельний паспорт та посилався на договір купівлі-продажу.

Суди перших двох інстанцій позов задовольнили, а оскаржуване рішення ОМС скасували.

Не погоджуючись із рішеннями судів, Відповідач подав касаційну скаргу.

Зокрема, скаржник зазначав, що позивач не отримував права користування земельною ділянкою, а правовстановлюючих документів на споруду матеріали справи взагалі не містять.

ВС погодився із обґрунтованістю касаційної скарги, скасував прийняті судами рішення та відмовив у задоволенні позову.

ВС проаналізував ч. 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та загальні повноваження ОМС та дійшов до висновку, що порядок та реалізація повноважень суб’єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об’єкта, що підлягає демонтажу.

Зокрема, орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об’єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні правил благоустрою.

Одак, якщо об’єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено лише в порядку, встановленому законом «Про регулювання містобудівної діяльності», за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Таким чином, ВС роз’яснив, що правомірність оскаржуваного рішення залежить від визначення статусу споруди. Зокрема, чи є споруда МАФом або нерухомим майном.

ВС також наголосив, що наявність будівельного паспорта на торговельний кіоск не свідчить про те, що дана споруда є нерухомим майном. Окрім того, строк дії будівельного паспорта закінчився, а правовстановлюючі документи, передбаченні чинним законодавством України, про право власності позивача на тимчасовий кіоск, відсутні.

В свою чергу, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Отже, позивач не має право використовувати земельну ділянку без згоди власника, тим більш проти волі власника.

Сам факт використання тимчасової споруди значний проміжок часу без відповідних дозвільних документів не легітимізує таке користування та не може бути підставою для унеможливлення ініціювання процедури її знесення.

З огляду на зазначене, ВС визнав, що кіоск позивача є тимчасовою спорудою, що розміщена на земельній ділянці територіальної громади без оформлення права користування такою земельною ділянкою.

За таких умов, позивач мав отримати паспорт прив’язки на свій МАФ. Зважаючи на розміщення тимчасової споруди без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, така в силу приписів законодавства вважається самочинно розміщеною тимчасовою спорудою, яка підлягає демонтажу

З огляду на зазначене, ОМС мав право прийняти рішення про її демонтаж і підстав для скасування такого рішення немає.

Аналізуйте судовий акт: МАФ є спорудою, на яку не може бути зареєстроване право власності, і яка може бути демонтована, як така, що перешкоджає власнику користуватися своєю власністю за його позовом (ВС/КЦС, № 203/4180/15-ц, від 18 грудня 2019р.)

Міська влада вправі демонтувати малу архітектурну форму чи тимчасову споруду виключно у тому випадку, якщо це самостійно не здійснив її власник в строки, зазначені приписі (ВС/КАС,№ 826/14017/17,27.02.20)

Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи використанні для самочинного будівництва є неправильно обраним способом захисту цивільного права (ВС/КЦС у справі № 722/1882/16-ц від 03 червня 2020 р.)

Підставою для встановлення тимчасової споруди є отримання паспорта прив'язки на підставі рішення органу самоврядування і наявність договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою (ВП ВС, № 905/1552/16, 12.06.18)

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2020 року

Київ

справа №161/13645/16-а

адміністративне провадження №К/9901/45814/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2016 року (суддя Кихтюк Р.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року (колегія судів: Сеник Р.П., Хобор Р.Б., Попко Я.С) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету від 07.10.2016 №620-1.

Позов обґрунтовано тим, що торговий кіоск не являється малою архітектурною формою, оскільки наявний будівельний паспорт, який виготовив попередній власник нерухомості, згідно якого об`єктом будівництва являється кіоск, що по АДРЕСА_1 . Вказаний техпаспорт затверджений начальником управління архітектури та містобудування 11.06.1995. Крім того, департаментом підприємництва Луцької міської ради 22.03.2007 їй виданий дозвіл на розміщення об`єкта торгівлі безстроково та без обмежень. Вважає, що об`єкт нерухомості встановлений законно, оскільки на момент його будівництва усі норми чинного законодавства були дотримані, а відтак застосування правил демонтажу до даного торгового кіоску, як до тимчасової споруди являється безпідставним та незаконним, оскільки останній не являється МАФом.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.11.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що тимчасова споруда встановлена за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку у позивача відсутні правові підстави для використання земельної ділянки комунальної форми власності. Також у матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи, передбаченні чинним законодавством України, які підтверджують право власності позивача на тимчасовий кіоск. Вказує, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 07.10.2016 року № 620-1 ухвалено у відповідності до законів України «Про місцеве самоврядування в України», «;Про оренду землі», «;Про благоустрій населених пунктів», Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.01.2011 №244, а також рішення Луцької міської ради від 29.07.2009 №44/2 «Про правила благоустрою м. Луцька».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.04.2017 відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Справу передано до Верховного Суду.

У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 07 жовтня 2016 року №620-1 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 » зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 протягом 7 днів з дня ухвалення даного рішення демонтувати тимчасову споруду, що розташована без відповідних правовстановлюючих та дозвільних документів на АДРЕСА_1 (кіоск з продажу тютюнових виробів на території автостанції №1) та відновити благоустрій території.

Також судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 10.11.1999, ОСОБА_1 придбала у підприємця ОСОБА_2 торгівельний кіоск, площею 9 м2 на території автобусної станції №1, що по АДРЕСА_1 .

При цьому, із договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) вбачається, що 21.02.1997 ОСОБА_2 уклав із Луцькою міською радою договір тимчасового користування земельною ділянкою на підставі рішення Луцької міської ради № 200-рв від 02.06.1995.

В подальшому, спірний об`єкт був введений в експлуатацію ОСОБА_2 , що підтверджується актом технічної комісії про готовність об`єкта до експлуатації від 21.02.1997.

Крім того, із будівельного паспорта, який затверджений начальником управління архітектури та містобудування 11.06.1995 вбачається, що кіоск, що по АДРЕСА_1 є об`єктом будівництва.

Вважаючи рішення про демонтаж споруди протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що торговий кіоск не є тимчасовою спорудою, оскільки його будівництво здійснювалось на підставі будівельного паспорта як об`єкта нерухомості. Земельна ділянка, на якій розташований торговий кіоск, перебуває в оренді ПАТ "ВОПАС". Жодних погоджень знесення чи звернень від даного підприємства про незаконність розташування кіоску від ПрАТ «ВОПАС» до виконавчого комітету Луцької міськради не надходило. Компетенція органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів не поширюється на прийняття рішень, наслідком яких є звільнення території міста від нерухомого майна, яке перебуває у приватній власності, примусове припинення права власності на таке майно, а відтак оскаржуване рішення відповідача є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права позивача щодо володіння, користування та розпорядження належною йому власністю.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, заходи створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначено Законом України «Про благоустрій населених пунктів» (далі також - Закон №2807-IV, в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2807-IV благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень (стаття 5 Закону № 2807-IV).

Підпунктом 7 пункту "а" частини 1 статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону № 2807-IV до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Частина 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Відповідно до статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

На підставі аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що порядок та реалізація повноважень суб`єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об`єкта, що підлягає демонтажу.

Орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.

Якщо об`єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI, за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №465/249/15-а.

Відповідно до частини 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі також - Закон №3038-VI, в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Відповідно до частини 3 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким положенням Конституції України кореспондують приписи статей 319 328 Цивільного кодексу України (в редакції, яка набрала чинності 01.01.2004), за змістом яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У Цивільному кодексі Української РСР (в редакції, чинній на момент видання будівельного паспорта позивачу) визначення нерухомого майна не було закріпленим.

Згідно з приписами частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України (в редакції, яка набрала чинності 01.01.2004) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Об`єктами ж будівництва у розумінні абзацу 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку, що нерухоме майно, в тому числі новостворений об`єкт будівництва, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №465/249/15-а.

Відтак наявність будівельного паспорту на торговий кіоск не свідчить про те, що такий є нерухомим майном. Окрім того, строк дії будівельного паспорта закінчився, а правовстановлюючі документи, передбаченні чинним законодавством України, про право власності позивача на тимчасовий кіоск, розташований на АДРЕСА_1 , відсутні.

Суди дійшли висновку, що право власності на торговий кіоск позивач набула на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.1999, однак відповідний договір у матеріалах справи відсутній.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини 1 статті 34 даного Закону у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Сам факт використання тимчасової споруди значний проміжок часу без відповідних дозвільних документів не легітимізує таке користування та не може бути підставою для унеможливлення ініціювання процедури її знесення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №910/810/18.

Як встановлено судами 10.02.2005 на умовах договору оренди, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 10.02.2005 №289, Відкритому акціонерному товариству «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» для обслуговування автостанції Луцькою міською радою було надано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 09.02.2015.

Відтак, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що земельна ділянка, на якій знаходиться кіоск, перебуває в оренді у Приватного акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799», оскільки такі не відповідають обставинам справи, встановленим судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Отже, позивач здійснював підприємницьку діяльність із використанням тимчасової споруди, яка розташована на земельній ділянці, яка належить на праві комунальної власності Луцькій міській раді, без оформлення права користування такою земельною ділянкою. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії листа Управління земельних ресурсів Луцької міської ради від 30.06.2016 №29-9/481 термін дії укладеного між Луцькою міською радою та ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» договору оренди землі від 10.02.2005 щодо користування земельною ділянкою для обслуговування автостанції, яка знаходиться на АДРЕСА_1, закінчився 09.02.2015.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначено Порядком №244.

Згідно з пунктом 2.35. Порядку №244 документація щодо встановлення ТС, видана до набрання чинності цим Порядком, дійсна до закінчення її терміну дії.

Відповідно до пункту 2.30 Порядку №244 передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорту прив`язки, самовільного встановлення тимчасових споруд, така тимчасова споруда підлягає демонтажу.

Зважаючи на розміщення тимчасової споруди без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, така в силу приписів законодавства вважається самочинно розміщеною тимчасовою спорудою, яка підлягає демонтажу, а тому рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 07.10.2016 №620-12 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1» та дії Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради щодо демонтажу тимчасової споруди (кіоску), що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , вчинені на виконання такого рішення, є правомірними.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини першої - третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради задовольнити.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук