«Конституційна Скарга, як право на перегляд рішень за виключними обставинами».

Статтею 151-1 Конституції України визначено, що кожна особа має право подати Конституційну Скаргу щодо відповідності норми закону, яка була застосована остаточному рішенні суду. Згідно закону, для того щоб подати Скаргу, повинно пройти три місяці з дня постановлення остаточного рішення суду.

Частиною 2, статтею 56 Закону України «Про Конституційний Суд України», визначено що повинно бути зазначено в даній Скарзі:

1) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса зареєстрованого місця проживання особи (для іноземця чи особи без громадянства - місця перебування) або повна назва та місцезнаходження юридичної особи, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

2) відомості про уповноважену особу, що діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу;

3) короткий виклад остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України;

4) опис перебігу розгляду відповідної справи в судах;

5) конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити закон України;

6) обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб’єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону;

7) відомості про документи і матеріали, на які посилається суб’єкт права на конституційну скаргу, із наданням копій цих документів і матеріалів;

8) перелік документів і матеріалів, що додаються.

Копія остаточного судового рішення у справі суб’єкта права на конституційну скаргу має бути засвідчена в установленому порядку судом, що його ухвалив.

Зазначу, що вже понад 600 скарг було відхилено через недотримання правил подання цієї скарги. Але це Вас не позбавляє права подати її ще раз.

На своєму прикладі юрист В’ячеслав Плескач, продемонстрував правильність подачі даної скарги:

Матеріал взятий зі сторінки В’ячеслава Плескача - https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=458372207945712&id=100013188096803.

Конституційний суд України

01033, м. Київ, вул. Жилянська, 14

Заявник скарги: Плескач В’ячеслав Юрійович,

Зареєстрований за адресою: *

Мобільний телефон: *

Ел. Пошта: *

Конституційна скарга

Прошу розглянути мою конституційну скаргу на відповідність положень ч.3 ст.307 і ч.3 ст.309 Кримінального процесуального кодексу України статтям 55 і 129 Конституції України.

Опис фактичних обставин і перебігу розгляду відповідної справи в судах

1. 12.02.2018 я подав до Відділення поліції №1 ГУ НП у Полтавській області повідомлення про вчинення злочину. Відомості за цим повідомленням не були внесені в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань (далі – ЄРДР) в порушення вимог, які встановлює Кримінальний процесуальний кодекс України (далі по тексту скарги - КПК).

Згідно статті 214 КПК, з внесенням відомостей до ЄРДР пов’язується початок кримінального провадження. По суті це процес, яким раніше іменувалось «відкриття кримінальної справи». Без внесення відомостей до ЄРДР досудове провадження не проводиться, а відтак порушник в принципі не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. На цю бездіяльність я подав скаргу в порядку статті 303 КПК України.

2. Слідчий суддя Київського районного суду міста Полтави ухвалою від 20.02.2018 в справі 552/875/18 відмовив мені у задоволенні скарги з формальних мотивів (при цьому усно погодившись з основною суттю скарги, що не вплинуло на результат її розгляду). Я подав апеляційну скаргу на цю ухвалу, але Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 27.02.2018 відмовив у відкритті апеляційного провадження з мотивів того, що ухвала слідчого судді суду першої інстанції не підлягає апеляційному оскарженню.

Ухвалу Апеляційного суду я оскаржив в касаційному порядку до Верховного суду – який ухвалою від 15.03.2018 року відмовив мені у відкритті касаційного провадження. В цій ухвалі Верховний суд погодився з тим, що КПК не передбачає апеляційне оскарження ухвал слідчого судді про відмову у задоволенні скарги щодо невнесення відомостей до ЄРДР.

Короткий виклад остаточного судового рішення і положення закону які належить перевірити на відповідність Конституції України

3. Свою відмову у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд, з чим погодився Верховний суд як суд останньої інстанції, мотивував наступними нормами права:

- ч.3 ст.307 КПК яка проголошує: «3. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження»

- ч.3 309 КПК в якій вказано: «3. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.»

За твердженням апеляційного та Верховного судів ч.3 ст.307 і ч.3 ст.309 КПК обмежують право на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів якими вирішено скаргу на бездіяльність яка полягає в невнесенні відомостей до ЄРДР. Таким чином КПК передбачає, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені тільки деякі окремі ухвали слідчого судді. Інші ухвали такому оскарженню не підлягають і є остаточними.

4. Я вважаю, що частина 3 статті 307 і частина 3 статті 309 Кримінального процесуального кодексу України є неконституційними – вони протирічать пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України який проголошує, що основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Також ця норма протирічить частині 2 статті 55 Конституції України яка передбачає:

«Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб»

Я вважаю, що з врахуванням практики Конституційного суду України, а також численної судової практики інших апеляційних судів – право на апеляційне оскарження судових рішень є гарантованим в будь-яких випадках. Закон не може обмежити право на подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції незалежно від того, яке питання розглядалось судом.

Щодо практики Конституційного суду України, Європейського суду по правам людини і Верховного суду України відносно загального права на апеляційне оскарження

5. Перш за все варто зазначити, що до 30.09.2016р. вищевказаний пункт Конституції містився в пункті 8 частини 3 статті 129 і був сформульований наступним чином:

«Основними засадами судочинства є:

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;»

Після внесення змін в Конституції України статтю 129 було викладено в новій редакції яка нині звучить наступним чином:

«Основними засадами судочинства є:

8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення;»

Не треба бути суддею КСУ щоб встановити, що змінився підхід тільки до права на конституційне оскарження. Якщо до 30.09.2016р право на касацію презюмувалось, то після змін таке право існує тільки у випадках чітко передбачених законом. Гарантії щодо апеляційного оскарження, однак, не змінились.

Тому я вважаю, що практика Конституційного суду в рішеннях, які були ухвалені до 30.09.2016р., може бути ефективно застосована при розгляді цієї конституційної скарги.

6. В рішенні Конституційного суду від 11.12.2007 № 11-рп/2007 розглядалось питання про тлумачення п.8. ч.3 ст.129 Конституції і ч.2 ст.383 КПК в редакції до 2012 року – на предмет наявності права на конституційне оскарження деяких ухвал апеляційних судів які прийняті за результатом скарги на невідкриття прокуратурою кримінальної справи.

Перш за все треба вказати, що Конституційний суд в цій справі зазначив, що неоднакова судова практика по застосуванню певної норми є об’єктивною вказівкою на потребу у відкритті конституційного провадження.

По-друге, в пункті 3.3. рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що рішення місцевих та апеляційних судів у справах публічного і приватного обвинувачення, якими залишено без задоволення скарги на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, є такими, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки виключають можливість порушення кримінальної справи, проведення досудового слідства (дізнання), її судового розгляду по суті, ухвалення вироку та вчинення інших процесуальних дій, а тому вони повинні перевірятися в касаційному порядку.

Я вважаю, що ці висновки застосовні і до нової редакції КПК, а також до апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів якими відмовляється в задоволенні скарг щодо невнесення відомостей до ЄРДР.

Як я вже раніше зазначав, згідно статті 214 КПК з внесенням відомостей до ЄРДР починається кримінальне провадження яке є передумовою притягнення особи до кримінальної відповідальності. А отже ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність в цій частині прокурора чи органу досудового розслідування – так само є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

7. Прикметним є питання яке розглядалось в Конституційним судом України в рішенні від 08.04.2015 року № 3-рп/2015. КСУ вказує: «Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Основного Закону України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (п.25 Рішення у справі "Делкур проти Бельгії" та п. 65 Рішення "Гофман проти Німеччини").

Конституційний Суд вважає, що право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.»

Розглядаючи цю справу КСУ дійшов до висновку, що обмеження в праві на подачу апеляційної скарги, яке на той час містилось в Кодексі адміністративного судочинства – було неконституційним і неправомірно обмежувало право громадян на доступ до апеляції.

КСУ зазначив, що право на апеляцію в справах про незначні правопорушення які не тягнуть за собою накладення значних санкцій дійсно може бути обмежене. Разом з цим в справах які виходять за рамки незначних таке право має бути.

В контексті цієї справи зазначаю, що питання про внесення відомостей до ЄРДР має вкрай важливе значення. Саме з внесенням інформації до ЄРДР починається кримінальне провадження і досудове розслідування (стаття 214 КПК). Без внесення відомостей поліція не має права навіть допитати правопорушника (позаяк це слідча дія яка може бути вчинена тільки після внесення відомостей до ЄРДР). А отже оскарження бездіяльності яка полягає в невнесенні відомостей до ЄРДР не є справою «незначної складності».

Також КСУ відзначає, що на той час постанови щодо стягнень по КУпАП могли бути оскаржені спочатку в першу інстанцію, а потім в апеляційному порядку якщо вони призначались відповідними органами влади. Але якщо штраф призначався судом, то в апеляції вони не могли бути оскаржені. Тобто існував неоднаковий підхід в праві на апеляцію щодо рівнозначних по своїй суті справ (пункт 2.3 рішення).

В зв’язку з цим зазначаю, що стаття 309 КПК передбачає оскарження рішень слідчого судді щодо скарг на закриття кримінального провадження (частина 2).

Разом з цим закриття кримінального провадження має одні й ті ж наслідки, що й відмова у задоволенні скарги на невнесення відомостей до ЄРДР. Як в разі закриття провадження, так і в разі невнесення відомостей до ЄРДР – подальше розслідування щодо злочину не здійснюється.

Це дозволяє дійти до висновку, що такі питання є рівнозначними по своїй правовій природі. А отже до них має бути однаковий підхід в питанні подачі апеляційної скарги.

Якщо в апеляційному порядку можна оскаржити рішення про закриття кримінального провадження – то таке ж право має бути щодо рішень які також унеможливлюють початок такого кримінального провадження.

8. Конституційний суд України приймав ряд рішень при тлумаченні статті 293 Цивільно-процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) – в контексті права на апеляційне оскарження деяких ухвал судів першої інстанції.

КСУ прийняв загалом прийняв такі рішення:

- від 02.11.2011 № 13-рп/2011,

- від 22.04.2014 № 4-рп/2014,

- від 08.07.2010 № 18-рп/2010,

- від 28.04.2010 № 12-рп/2010,

- від 27.01.2010 № 3-рп/2010.

Предметом розгляду в усіх цих справах були ухвали судів першої інстанції, які приймаються під час судового розгляду або після такого – і заперечення на них не можуть бути включені в апеляційну скаргу на рішення суду прийняте за результатом розгляду.

В усіх цих рішеннях КСУ дійшов висновку, що такі ухвали могли бути оскаржені в апеляційному порядку згідно приписів Конституції.

9. Згідно з практикою Європейського суду по правам людини положення Конвенції не зобов'язують договірні сторони до утворення судів апеляційної інстанції. Але там, де такі суди існують, має бути забезпечене право на доступ до них (справи "GARCÍA MANIBARDO v. SPAIN" (38695/97, пункт 39), "MORICE v. FRANCE" (29369/10)).

10. Верховний суд України в постанові від 15.04.2008 в справі 21-319во07 (посилання - http://reyestr.court.gov.ua/Review/3399585) вказує:

«Оскільки конституційне право на оскарження судових рішень за своїм обсягом є ширшим, ніж воно реалізоване в процесуальному законі, правило про апеляційне оскарження поширюється і на випадки, коли суд (суддя) протягом визначеного законом процесуального строку не вчиняє процесуальну дію та не ухвалює за нею рішення, створюючи тим самим перешкоди для подальшого руху справи (допускає процесуальну бездіяльність).»

Тобто в цій справі колишній найвищий судовий орган України вказував на те, що право на апеляцію може бути навіть тоді, коли воно прямо не вказане в законі. І більше того – в апеляційному порядку, за думкою ВСУ, можна оскаржувати навіть процесуальні дії, які не визначені законом як об’єкт для оскарження. Законом визначено, що оскаржувати в інстанційному порядку можна тільки судові рішення (ухвали і рішення судів). Але ВСУ пише, що оскаржувати в апеляції можна також бездіяльність.

З цього слідує, що за думкою ВСУ право на апеляцію є значно ширшим за те, як воно прописане в законі. А отже формальні недоліки в законі (відсутність вказівок на право на апеляцію, неузгодженість норм закону, тощо) не позбавляють особу права на апеляційний перегляд судового рішення.

Щодо практики застосування статей 307 і 309 КПК судами загальної юрисдикції

11. Я вважаю за необхідне навести судову практику яка вказує на те, що суди загальної юрисдикції неоднаково застосовують статтю 309 КПК, а зокрема ч.3 цієї статті.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглядав питання про апеляційне оскарження ухвал слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність щодо невнесення відомостей до ЄРДР в наступних ухвалах:

- від 28.11.2013 в справі 5-5089км13;

- від 02.04.2015 в справі 5-852КМ15;

- від 03.12.2015 в справі 5-2688км15.

При розгляді всіх цих справ скасовував ухвали відмови у відкритті апеляційних проваджень і направляв справи для продовження розгляду.

12. Існує практика ряду апеляційних судів які відкривають апеляційні провадження на ухвали слідчих суддів якими відмовлено у задоволенні скарг на бездіяльність яка полягає в невнесенні відомостей до ЄРДР. При цьому відкриття проваджень деякі з них обґрунтовують неконституційністю положень статей 307 і 309 КПК – вказуючи, що підлягають застосуванню норми Конституції як норми прямої дії які забезпечують право на апеляцію.

Формулювання з ухвали Апеляційного суду Луганської області в справі 415/5065/17:

«Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення;

Частина 2 ст. 8 Конституції України вказує, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді. Гарантується право на перегляд вироку, ух-вали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня.

....................................

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що хоча ст. 309 КПК України і не передбачає право на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді за наслідками розгляду даного виду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, але з огляду на норми Конституції України, які є нормами прямої дії, апеляційний суд приймає дану апеляцію до розгляду по суті.»

Такі самі формулювання містяться в ухвалах Апеляційного суду Закарпатської області в справі 308/1471/15-к, Апеляційного суду Одеської області в справі 521/5810/17, Апеляційного суду Київської області в справі 359/9700/17.

В ухвалі Апеляційного суду Запорізької області в справі 335/2597/15-к вказано:

«Можливість оскарження рішень слідчого судді щодо вище вказаних скарг в апеляційному порядку ст. 309 КПК України не передбачена.

Оскаржувана ухвала містить вказівку на неможливість її оскарження в апеляційному порядку. Разом з тим враховуючи, що відомості за заявою ОСОБА_3 так і не були внесені до ЄРДР, досудове розслідування фактично так і не було розпочате, посилання слідчого судді на вказану норму, як на ту що позбавляє можливості оскарження вказаної ухвали є недоречним, і позбавляє скаржника конституційного права, регламентованого ст. 55 Конституції України, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.»

Апеляційні суди іноді приймають до розгляду такі апеляційні скарги не мотивуючи при цьому ані можливість апеляційного їх перегляду, ані неможливість такого. Наприклад, ухвали:

- Апеляційного суду Хмельницької області в справі 686/16564/14-к,

- Апеляційного суду Чернігівської області в справі 742/3721/15-к,

- Апеляційного суду Чернігівської області в справі 747/363/14,

- Апеляційного суду Чернігівської області в справі 751/9239/15-к.

Мої міркування щодо конституційності оспорених положень КПК і узагальнена позиція конституційної скарги

13. Підсумовуючи все вищевказане зазначу наступне. В Україні забезпечено створення, існування та функціонування судів першої і апеляційної інстанцій по всіх видах судочинства. Суди апеляції в Україні мають право розглядати питання як права (щодо застосування закону), так і факту (щодо розгляду та дослідження доказів). Право на доступ до апеляційної інстанції згідно статті 129 Конституції є гарантованим.

За таких умов зацікавлена особа повинна мати право на оскарження будь-яких рішень першої інстанції в апеляційному порядку – це право може бути забезпечене в різні способи.

Із системного аналізу статті 309 КПК, статті 294 Кодексу адміністративного судочинства, статті 255 Господарського процесуального і статті 353 Цивільного процесуального кодексів видно, що право на апеляційне оскарження може бути реалізовано в такі способи:

1. особа може мати право подати апеляцію на ухвалу окремо від рішення суду (ще до завершення розгляду справи по суті) – саме по таким ухвалам приймались рішення Конституційного суду України вказані в пункті 8 цієї конституційної скарги;
2. особа може мати право навести заперечення щодо ухвали суду в складі апеляційної скарги на рішення суду – тобто без права на подачу апеляційної скарги окремо від рішення. В цьому разі передбачається, що апеляційна скарга на ухвалу подається в складі апеляційної скарги на рішення;

В КПК реалізовано обидва підходи. Деякі ухвали слідчого судді можуть бути оскаржені окремо від вироку безпосередньо до апеляції. Всі інші ухвали можуть бути заперечені на підготовчому провадженні - а згодом вони можуть бути оскаржені в апеляційному порядку разом з вироком.

Разом з цим підготовче провадження не проводиться в тому разі, якщо кримінальне провадження не відкривається. Оскільки внесення відомостей до ЄРДР є передумовою для початку такого провадження – то ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність у вигляді невнесення відомостей до ЄРДР не може бути оскаржена в жоден із вищевказаних способів.

В справі 552/875/18 я позбавлений права подати свої заперечення в підготовчому провадженні – воно просто не проводиться. А отже я вважаю, що я повинен мати право подати апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на невнесення даних до ЄРДР – окремо від рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Але такого права на апеляцію мене позбавлено – я вважаю, що це було наслідком неконституційності ч.3 ст.307 КПК і ч.3 ст.309 КПК.

При цьому законодавець в неконституційний спосіб визначив, що ухвала про закриття кримінального провадження апеляційному оскарженню підлягає, а ухвала про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність у вигляді відмови почати таке кримінальне провадження оскарженню не підлягає – хоча такі ухвали мають однакові юридичні наслідки і є рівноцінними за своєю юридичною суттю.

В зв’язку з викладеним прошу:

1. Відкрити конституційне провадження за цією скаргою.
2. Перевірити частину 3 статті 307 і частину 3 статті 309 Кримінального процесуального кодексу України на предмет їх відповідності частині 2 статті 55 і пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України та визнати ці норми такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Додатки які стосуються судового провадження 552/875/18 (в хронологічному порядку):

1. Копія Повідомлення про можливе вчинення злочину від 12.02.2018

2. Копія скарги слідчому судді від 15.02.2018р.

3. Копія ухвали Київського районного суду м. Полтава від 20.02.18р. в справі 552/875/18

4. Копія апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Полтава від 20.02.2018 в справі 552/875/18 по скарзі на бездіяльність Відділу поліції №1

5. Копія ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 27.02.18 в справі 552/875/18

6. Копія касаційної скарги на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27.02.2018 в справі 552/875/18

7. Засвідчена судом копія ухвали Верховного суду від 15.03.2018 в справі 552/875/18

Додатки які стосуються обґрунтування неконституційності положень закону:

1. Копія постанови Верховного суду України від 15.04.2008 в справі 21-319во07

2. Копія ухвали Апеляційного суду Закарпатської області в справі 308/1471/15-к

3. Копія ухвали Апеляційного суду Чернігівської області в справі 742/3721/15-к

4. Копія ухвали Апеляційного суду Одеської області в справі 521/5810/17

5. Копія ухвали Апеляційного суду Хмельницької області в справі 686/16564/14-к

6. Копія ухвали Апеляційного суду Луганської області в справі 415/5065/17

7. Копія ухвали Апеляційного суду Київської області в справі 359/9700/17

8. Копія ухвали Апеляційного суду Чернігівської області в справі 747/363/14

9. Копія ухвали Апеляційного суду Запорізької області в справі 335/2597/15-к

10. Копія ухвали Апеляційного суду Чернігівської області в справі 751/9239/15-к

11. Копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.04.2015 в справі 5-852КМ15

12. Копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.11.2013 в справі 5-5089км13

13. Копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.12.2015 в справі 5-2688км1

З повагою,

Плескач В.Ю. 29.03.2018 р

Після цього була прийнята ухвала про прийнятність Конституційної Скарги до розгляду.

Автор статті: Андрій Ірклієнко – юрист.

Матеріал взятий зі сторінки В’ячеслава Плескача - https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=458372207945712&id=100013188096803.