Конкурси на посади директорів шкіл проводяться з порушеннями

Суди України фіксують порушення законодавства при призначенні та проведенні конкурсів на зайняття посад керівників закладів освіти 1-3 ступеня. Але лише у випадку, якщо позивач правильно подав такий позов.

Жителі України недооцінюють роль Конституції України в нашому житті. Вважається, що це декларативний нормативно-правовий акт який немає жодного значення.

Натомість жодне рішення суду в адміністративному судочинстві не обходиться без посилання на Конституцію України.

Передусім найважливішою статтею, що має відношення у взаємовідносинах людини і громадянина є ч. 2 ст. 19 Конституції України

У відповідності до цієї норми органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказано норма передбачає наявність спеціально-дозвільному типу правового регулювання, який поширюється на дії суб’єктів, уповноважених здійснювати функції держави: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даний принцип відносно органів, які наділені державно-владними повноваженнями, може бути сформульований і в більш категоричній формі: «заборонено все, крім дозволеного законом».

Встановлення щодо органів державної вдали та органів місцевого самоврядування спеціально-дозвільного типу правового регулювання є найбільш відповідним способом впорядкування їх діяльності в умовах правової держави, позаяк забезпечує підпорядкування реалізації владних функцій вказаними органами та їх посадовими особами вимогам закону, вводить їх діяльність у чіткі, зрозумілі для усіх рамки і саме таким чином обмежує можливості прояву свавілля.

Закріплюючи заборону державним органам діяти поза законом Конституція України виходить з визнання пріоритету права перед державою, утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина як головного обов’язку держави.

Правовий характер держави передовсім означає, що діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб має здійснюватися на основі повноважень, встановлених нормативно-правовими актами, у їх межах і за процедурою, встановленою законодавством. Частина 2 цієї статті Конституції закріплює вимогу зв’язаності держави законом, яка традиційно йменується у правовій науці законністю, є невід’ємною складовою більш загального конституційного принципу верховенства права, котрий окрім вимог здійснення державного-владних повноважень відповідно до положень законодавства включає необхідність для правової держави спрямування своєї діяльності на забезпечення й охорону основних прав і свобод людини. Будучи уповноваженими державою, органи державної влади та органи місцевого самоврядування наділяються законодавством компетенцією – певним обсягом владних повноважень для виконання покладених на них завдань та функцій у відповідній сфері управління державними та суспільними справами. Якщо використання громадянином своїх прав залежить від його волі, то державний орган чи орган місцевого самоврядування зобов’язані здійснювати надані їм повноваження для забезпечення і захисту публічних інтересів. Таким чином, уповноважені державою органи не можуть на власний розсуд ухилятися від реалізації наданих їм повноважень, але й не мають права виходити за її межі, встановлені законодавством.

Правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти визначаються Законом України «Про повну загальну середню освіту».

Відповідно до ч.1 ст. 2 цього Закону законодавство України про загальну середню освіту складається з Конституції України, Закону України "Про освіту", цього Закону, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 3 цього Закону державна політика та освітня діяльність у сфері загальної середньої освіти ґрунтуються на засадах та принципах, визначених Законом України "Про освіту".

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про освіту» серед засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності відносяться такі засади державної політики, які зазвичай не дотримуються органи місцевого самоврядування та органи управління освітою при проведенні конкурсів на посади керівників закладів загальної середньої освіти.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про освіту» державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

З метою реалізації цих повноважень та положень ст. 37-39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» Міністерством освіти України розроблено наказ «Про затвердження Типового положення про конкурс на посаду керівника державного, комунального закладу загальної середньої освіти» від 28.03.2018 № 291 (надалі Типове положення).

Вказане Типове положення містить норми що стосуються порядку та умов проведення конкурсних відборів на посади керівників навчальних закладів. Типовим положенням залишилися не врегульовані деякі питання, які залишаються предметом правового регулювання засновника закладу освіти.

Як свідчить практика, органи місцевого самоврядування самоусуваються від розробки власних нормативно-правових актів належної якості. І саме за рахунок цього, директори шкіл, які бажають залишитися на посаді можуть не покидати крісло директора.

Однак це, далеко не єдина підстава для блокування конкурсу або визнання його нечинним чи таким, що не відбувся.

До мене зверталися органи місцевого самоврядування, органи управління освітою та конкурсанти. Було вивчено більше десятка пакетів документів щодо проведених конкурсів на зайняття посад керівників навчальних закладів. За результатами вивчення не знайшов жодного конкурсу, який би був проведений без порушень законодавства.

При цьому вивченням практики розгляду судами спорів, пов'язаних з проведеними конкурсами встановлено, що здебільшого суди програють особи, які оскаржують результати конкурсів. Однак причиною їх програшу є неправильно обрані способи захисту (не те судочинство, неповно сформульовані позовні вимоги).

Відтак, звертаючись до адвокатів з проханням скласти позовну заяву переконайтеся, що він володіє питанням, а не буде вчитися за Ваш рахунок. Навіть володіючи питанням такий позов є надзвичайно складним, а неправильно поданий позов є гарантією Вашого програшу, хіба що Ваші опоненти відверто накосячать у суді.

Якщо ця стаття вивилася для Вас корисною, натисніть на слоника в кінці публікації, і я дізнаюся, що недремно її написав.

Автор новини:
З повагою адвокат Віталій Гриб