Коли слідчий суддя втрачає повноваження у кримінальному провадженні? (революційна практика суду апеляційної інстанції)

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25.01.2022 у справі № 752/11819/21 було задоволено апеляційну скаргу прокурора та скасовано рішення слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва про скасування повідомлення особі про підозру, оскільки слідчий суддя вийшовши за межі наданих йому повноважень.

Згідно висновків суду апеляційної інстанції слідчий суддя взагалі не наділений повноваженнями щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, після відкриття матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні в порядку, визначеному ст. 290 КПК України.

Питання підстав, порядку та й взагалі доцільності скасування повідомлення про підозру у кримінальному провадженні є доволі проблемним та неодноразово ставало предметом наукових досліджень та дискусій.

Хоча з моменту впровадження законодавчих новел, які дозволили підозрюваним позбуватися відповідного процесуального статусу, минуло більше трьох років, судова практика так і не спромоглася виробити єдині підходи та критерії, за наявності яких повідомлення про підозру може вважатися незаконним та відповідно скасовуватись, що звісно породжує певну правову невизначеність.

Разом з тим, описана вище ухвала суду апеляційної інстанції звертає на себе увагу не в аспекті усунення згаданої правової невизначеності (конкретизації підстав та порядку скасування повідомлення особі про підозру), а тим, що фактично повністю змінює підхід до розуміння інституту судового контролю на стадії досудового розслідування, який здійснюється слідчими суддями.

Для початку коротко зазначу фактичні обставини справи, які досліджував суд апеляційної інстанції при постановленні рішення.

Так, 31.05.2021 особі було повідомлено про підозру у вчиненні злочину в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Після спливу двох місяців з моменту повідомлення особі про підозру, а саме 27.08.2021, захисник звернувся до слідчого судді зі скаргою на відповідне повідомлення про підозру.

До завершення розгляду скарги, 20.09.2021, слідчий повідомив підозрюваного про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні та відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту.

За результатами розгляду скарги захисника слідчий суддя 12.11.2021 постановив ухвалу про скасування повідомлення особі про підозру від 31.05.2021.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25.01.2022 було задоволено апеляційну скаргу прокурора та скасовано рішення слідчого судді про скасування повідомлення особі про підозру.

На момент апеляційного розгляду (25.01.2022) тривало ознайомлення сторони захисту із матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні (обвинувальний акт не скеровувався до суду).

Єдиною підставою для скасування рішення слідчого судді про скасування повідомлення про підозру стало те, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали (12.11.2021) досудове розслідування в даному кримінальному провадженні було завершено, стороні захисту відкрито його матеріали та надано доступ для їх ознайомлення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що слідчий суддя як носій судової влади реалізує свої повноваження на стадії досудового розслідування з метою виконання функції охорони та захисту прав, свобод та інтересів особи, а враховуючи обставини завершення 20.09.2021 досудового розслідування у кримінальному провадженні, останній не мав повноважень щодо розгляду скарги про скасування повідомлення про підозру.

Таким чином, згідно описаного вище висновку Київського апеляційного суду слідчі судді після повідомлення сторони захисту про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування втрачають свої повноваження, щодо:

• розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування;
• застосування заходів забезпечення кримінального провадження (в т.ч. запобіжних заходів);
• вирішення інших питань, що належать до компетенції слідчого судді (в т.ч. встановлення процесуальних строків ознайомлення із матеріалами досудового розслідування).

Більше того, якщо дотримуватись позиції Київського апеляційного суду то і сам апеляційний розгляд скарги прокурора на ухвалу слідчого судді відбувся з грубим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, оскільки ухвали слідчого судді про скасування повідомлення про підозру можуть бути оскарженні винятково під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 309 КПК України), а отже і колегія суддів суду апеляційної інстанції вийшла за межі повноважень при постановленні такого рішення.

Поширення відповідної практики матиме вкрай негативні наслідки для досягнення завдань кримінального провадження та дотримання прав його учасників.

Для прикладу, якщо після повідомлення прокурором (слідчим) про завершення досудового розслідування підозрюваний не буде з’являтися за викликом до органу досудового розслідування чи прокурора, останні будуть позбавленні можливості звернутися до слідчого судді з метою постановлення рішення про його примусовий привід чи з метою обрання чи зміни запобіжного заходу, що в решті решт унеможливить звернення до суду із обвинувальним актом.

На мою думку, питання закінчення строків досудового розслідування є достатньо чітко врегульованим, а тому не допускає жодних дискусій.

Так, п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України недвозначно пов’язує момент закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні із моментом направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

І саме після виконання зазначених процесуальних дій слідчий суддя втрачає свої повноваження щодо контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Аналіз вказаного рішення вкотре доводить те, що підігрування стороні обвинувачення, шляхом довільного трактування окремих процесуальних норм, для отримання більш сприятливого для прокурора рішення у окремо взятій справі, неминуче призводить до вкрай негативних, а іноді і катастрофічних, наслідків у майбутній правозастосовчій практиці.

Автор статті: Віталій ЧАЮН