Колекціонування зброї, що потрібно знати для того аби не порушити Закон. Відповіді на найбільш поширенні запитання.

Питання створення приватних колекцій, колекціонування антикварних речей, а особливо зброї дуже часто стикаються з певними обмеженнями їх вільного обігу та встановленою Законом відповідальністю.

Аби не потрапити у неприємні ситуації, фахівці Адвокатського об’єднання Кравець і партнери надали відповіді на найбільш поширені питання.

Чи можна зберігати зброю у колекції?

Ст.263 КК України передбачено кримінальну відповідальність, за незаконне зберігання зброї, як вогнепальної так і холодної.

П.12.5 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів (надалі — Інструкція) визначено, що власник зброї, що має на меті її колекціонування повинен отримати спеціальний дозвіл, який видає орган поліції.

Однак, зважаючи на п.12.2. Інструкції, така особа повинна також попередньо отримати дозвіл на придбання такої зброї (якщо це здійснюється в Україні).

Якщо придбання здійснювалося за кордоном, то попередньо необхідно отримати дозвіл на перевезення через митний кордон України зброї та бойових припасів.

Це загальні правила, що застосовуються як для вогнепальної, так і для холодної зброї.

Разом з тим, якщо вогнепальна зброя є старовинною, тобто виготовленою не пізніше 1899 року і не призначена для стрільби патронами з металевими гільзами центрального бою та кільцевого запалення, то такі дозволи не потрібні.

Чи можуть перебувати у приватній колекції експонати?

Зважаючи на Закони України «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», у музейному фонді України містяться культурні цінності, якими є об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню, охороні а саме:

• оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;
• предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;
• предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;
• складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток монументального мистецтва;
• старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції;
• манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції;
• унікальні та рідкісні музичні інструменти;
• різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність;
• рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції;
• рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;
• зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або естетичну цінність;
• рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.15-1 Закону України «Про музеї та музейну справу», музейний фонд України складається з державної і недержавної частини.

До недержавної частини Музейного фонду України належать музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, що зберігаються в музеях приватної форми власності, музеях підприємств, установ, організацій приватної форми власності та не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, зокрема предмети музейного значення, що підлягають внесенню до недержавної частини Музейного фонду України та є власністю релігійних організацій, громадян та об'єднань громадян.

Таким чином, громадяни можуть володіти культурними цінностями музейного фонду України, якщо вони не належать до його державної частини.

Чи належать культурні цінності до державної частини музейного фонду дуже просто встановити.

Такі предмети, відповідно до п.п.1 п.1 Розділу IV Інструкції з організації обліку музейних предметів, проходять обов’язковий три етапний облік, що складається з:

перший етап (первинна реєстрація) - складання акта приймання-передавання предметів і реєстрація їх у відповідній книзі надходжень основного або науково-допоміжного фондів;

другий етап - реєстрація предметів у інвентарній книзі;

третій етап - реєстрація предметів, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, у спеціальній інвентарній книзі (обов’язковий для музеїв, які мають такі предмети).

Отже, якщо зброя, що міститься в колекції була придбана легально, на неї отримано необхідні дозволи, і вона не є державною частиною музейного фонду, то нею можна цілком законно володіти.

Чи можна визнати договір купівлі-продажу культурної цінності, що належить до державної частини музейного фонду, недійсним?

Відповідно до ч.2 ст.15-1 Закону України «Про музеї та музейну справу», державна частина музейного фонду є державною власністю. Отже, якщо воно перебуває у цивільному обороті, то воно скоріш за все незаконно вибуло з попереднього володіння.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Збут майна, завідомо для особи, що збуває таке майно було набуте у власність незаконним шляхом, як відомо суперечить актам цивільного законодавства.

Отже, договір купівлі-продажу культурної цінності, що належить до державної частини музейного фонду можна визнати недійсним.

Чи можна витребувати культурні цінності з володіння, якщо вони є предметом державної частини музейного фонду?

Статтею 29 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» визначено, що для запобігання придбанню незаконно вивезених з інших держав, викрадених або недобросовісно набутих культурних цінностей фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, які бажають набути права власності на культурні цінності, зобов'язані вживати необхідних заходів для одержання інформації про походження цих культурних цінностей.

Юридичні та фізичні особи, які здійснюють торговельну діяльність культурними цінностями, зобов'язані вести реєстр, в якому повинна міститися інформація про походження кожної культурної цінності, прізвище, ім'я і по батькові та адреса постачальника, опис культурної цінності та її вартість.

Разом з тим, зважаючи на ст.32 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», фізичні або юридичні особи, які володіють культурними цінностями та не знали і не повинні були знати, що ці цінності раніше були викрадені або незаконно вивезені, визнаються добросовісними набувачами культурних цінностей, і мають право на відшкодування вартості цих цінностей у цьому випадку.

Тобто, витребувати культурні цінності з володіння можна, але у випадку, якщо їх власник при набутті права власності на них не знав і не міг знати, що ці цінності раніше були викрадені або незаконно вивезені, і при цьому необхідно буде відшкодувати цьому власнику вартість цих культурних цінностей.

Автор консультації: Сергій Гусач, Молодший юрист АО Кравець і партнери