IP у стартапах: що інвестори перевіряють передусім

У бурхливому світі стартапів та венчурних інвестицій існує популярна ілюзія, що інвестори купують ідею, драйв та «сяйливі очі», а головним капіталом є харизма фаундерів та готовність команди працювати 24/7. Проте реальність венчурного ринку набагато прозаїчніша. Коли емоції від пітчу вщухають та справа доходить до підписання Term Sheet, юристи інвестора не будуть дивитися презентації та не шукатимуть натхнення, а головним їх пріоритетом стане юридична бездоганність стартапу. Головним стане запитання, чи належить компанії її ключовий актив – інтелектуальна власність, яка найчастіше є головним каменем спотикання.

Для технологічного бізнесу набір патентів та торговельних марок є фактично єдиним реальним активом, що гарантує компанії монополію на її продукт та можливість майбутнього масштабування. Масштабування можливе лише за рахунок капіталізації. Якщо цей фундамент має тріщини у вигляді неоформлених прав чи претензій третіх осіб, угода розвалюється швидше, ніж спроба вимовити unicorn.

На жаль, на етапі запуску фаундери часто нехтують юридичною гігієною. Бажання швидше випустити мінімально життєздатний продукт призводить до того, що розробка ведеться без належних договорів, код пишеться фрілансерами на чесному слові, а питання прав на бренд відкладається на потім. Така недбалість створює цілу купу реальних та потенційних ризиків, як для самого стартапу так і його інвесторів.

Відповідь на запитання, через яку «лінзу» профільні юристи дивляться на IP-портфель стартапу та які помилки фаундерів коштують їм інвестицій, в умовах сьогодення стає не формальністю, а реальним викликом, який долають не всі.

LegalTech: OpenAI представила DocuGPT - АІ агента по юридичних контрактах

Інвестор хоче бути впевненим, що кожен рядок коду, кожен логотип та кожна архітектурна схема були належним чином передані компанії.

Часто перші версії продукту пишуться на колінці ще до реєстрації юридичної особи. Якщо фаундери не уклали договір про передання прав від себе, як фізичних осіб, на компанію, юридично стартап пустий. Робота з Upwork чи іншими платформами без чіткого договору – це міна сповільненої дії. За замовчуванням у багатьох юрисдикціях (включаючи Україну) майнові права можуть залишатися у автора, якщо інше не прописано в контракті.

Крім того, якщо один із розробників паралельно працює в університеті чи держструктурі, виникає ризик «службового твору», на який може претендувати держава.

Саме тому вже на початкових етапах потрібно пам’ятати про ці підводні камені. Слід провести інвентаризацію всіх контриб’юторів. На кожного, хто доторкнувся до коду, має бути підписаний IP Assignment Agreement або чіткий контракт із положенням про повне передання прав.

Жоден сучасний софт не пишеться з нуля. Використання бібліотек з відкритим кодом (Open Source) – це норма, але інвестори дуже ретельно перевіряють типи ліцензій.

LegalTech: Чи може ШІ бути суб’єктом авторського права

Існує категорія так званих copyleft-ліцензій (наприклад, GNU GPL). Якщо код використовує такі компоненти певним чином, то можуть бути встановлені зобов’язання відкрити весь свій вихідний код. Для інвестора це означає втрату ексклюзивності технології. Що обов’язково перевіряє інвестор:

• наявність Open Source Policy у стартапі;
• результати сканування коду (за допомогою інструментів на кшталт FOSSA чи Black Duck);
• відсутність конфліктів між комерційною частиною продукту та відкритими бібліотеками.

Хоча для софтверних стартапів авторське право на код виникає в момент створення, для бізнесу цього замало.

Інвестор дивиться, чи не порушує назва стартапу права наявних гігантів. Немає нічого гіршого для репутації, ніж отримати Cease and Desist лист від Apple чи Google через схожість назв на етапі масштабування. Тому не менш актуальним питанням є реєстрація ТМ на ключових ринках (США, ЄС) з визначенням відповідних класів, які покривають реальну діяльність компанії.

Якщо стартап претендує на статус DeepTech, наявність патентів або хоча би поданих заявок є критичною. Це створює «захисний вал» навколо технології. Інвестор оцінює не лише кількість патентів, а й їхню «пробивну здатність»: чи справді вони захищають унікальне рішення, чи є просто папером для солідності.

LegalTech: AI-рішення для юридичної практики: огляд і поради з використання

Технологія – це не тільки код, а й алгоритми, бази даних клієнтів та бізнес-процеси. Інвестор перевіряє, як компанія оберігає свій «секретний інгредієнт». Критерії оцінки можуть бути такі:

• чи підписані з усіма працівниками та підрядниками NDA?
• чи запроваджено в компанії режим комерційної таємниці на технічному рівні (обмеження доступу до репозиторіїв, логування дій)?
• чи є положення про непереманювання та неконкуренцію?

Якщо ж стартап заснували вихідці з великої корпорації (наприклад, колишні інженери Meta чи Oracle), інвестор буде діяти з подвоєною обережністю. Виникає ризик того, що колишній роботодавець може заявити права на технологію, оскільки вона була розроблена з використанням їхніх ресурсів або на основі їхніх секретів.

Юристи інвестора будуть вимагати підтвердження, що продукт був створений у «чистій кімнаті», без використання напрацювань попередніх роботодавців.

Щоб не провалити перевірку, стартап має підготувати так званий Data Room, де щодо прав на об’єкти IP юристи інвестора будуть перевіряти такі документи:

• статутні документи з чітким розподілом часток та переданням прав від засновників;
• трудові договори та контракти з ФОП/контракторами, які містять розгорнуті положення про IP;
• реєстр усіх використаних Open Source компонентів;
• свідоцтва на ТМ та патенти або підтвердження подання заявок.
• документи про виплату винагороди за створення об’єктів IP.

Для юриста інвестора IP Due Diligence – це не формальність, а спосіб зрозуміти, чи купує інвестор реальний актив, чи просто «квиток на судовий процес».

LegalTech: Стартап Tomorro, использующий ИИ для договорной работы, привлек 25 млн евро

Юридична гігієна в питаннях інтелектуальної власності коштує в десятки разів дешевше, ніж спроба виправити помилки за тиждень до закриття раунду.

Для інвестора будь-яка невизначеність щодо прав на інтелектуальну власність – це токсичний ризик. Якщо виявиться, що ключовий алгоритм належить колишньому роботодавцю фаундера або що відкрита ліцензія зобов’язує стартап оприлюднити весь код, то угода розвалиться миттєво. В очах фонду стартап без належно оформлених прав на об’єкти IP – це вже не інвестиційна можливість, а потенційний судовий позов за чужі гроші.

Інвестор може пробачити тимчасову відсутність прибутку, але він ніколи не пробачить відсутність прав на продукт, у який він вкладає мільйони.

Автор статті: Дмитро Слободянюк, керуючий партнер, керівник практики

захисту інтелектуальної власності RELIANCE,
адвокат, PhD

Джерело: ЮП