Іноземний елемент: практичні аспекти шлюбу і розлучення обговорили адвокати

Коли шлюб вважається шлюбом з іноземним елементом? Яке право застосовується до його наслідків і розірвання? Як в Україні визнається іноземне рішення про розлучення та які документи для цього потрібні? Коли достатньо ДРАЦС, а коли потрібен суд?

Ці та інші питання адвокати обговорювали під час вебінару на тему: «Міжнародний аспект шлюбу та розлучення: досвід, проблеми та правове визнання», організованого Комітетом Національної асоціації адвокатів України з питань сімейного права.

Три ознаки

Представниця комітету у Рівненській області Тетяна Водопʼян почала з базового уточнення: коли йдеться про шлюб з іноземним елементом, спершу треба визначити, що саме вважається іноземним елементом у приватноправових відносинах. Для внутрішніх сімейних ситуацій працює Сімейний кодекс, але у міжнародних кейсах, за її словами, на перший план виходить Закон «Про міжнародне приватне право».

Спікерка пояснила, що іноземний елемент у сімейних правовідносинах може проявлятися через одну з трьох ознак: коли хоча б один з учасників є іноземцем або особою без громадянства; коли об’єкт правовідносин знаходиться в іншій державі; або коли юридичний факт відбувся за кордоном. Зокрема, для сімейної практики найчастіше вирішальними стають суб’єктний склад і місце, де було укладено чи розірвано шлюб.

Окремо Т. Водоп’ян звернула увагу на правила вибору права, що застосовується до правових наслідків шлюбу. Вона послалася на ст. 60 Закону про міжнародне приватне право і описала послідовність колізійного регулювання: пріоритет має особистий закон подружжя; якщо його неможливо встановити — право спільного місця проживання; за відсутності такого критерію — право держави, з якою подружжя має найбільш тісний зв’язок. Також, за її словами, подружжя може визначити застосовне право за домовленістю, зокрема у шлюбному договорі.

Говорячи про реєстрацію шлюбу в Україні, доповідачка наголосила на національному режимі: іноземці, які укладають шлюб в органах ДРАЦС, підпадають під українські правила. Водночас право на шлюб кожної особи визначається її особистим законом, але реалізується без суперечності вимогам, що діють в Україні. Якщо ж шлюб укладено за межами України, його дійсність в Україні, як пояснила спікерка, пов’язана з правом держави укладення, а у випадку участі громадянина України — також із додержанням вимог Сімейного кодексу щодо підстав дійсності шлюбу.

У завершальній частині доповіді вона звернула увагу на апостиль, консульську легалізацію або застосування двосторонніх договорів про правову допомогу, якщо вони скасовують додаткове засвідчення документів, а також на потребу перекладу документів, складених іноземною мовою.

Пакетом по-чеськи

Практикою роботи в Чеській Республіці поділилася представниця НААУ у цій країні Олена Максименко. Вона одразу окреслила понятійну відмінність, яка має значення для сімейних кейсів: окрім шлюбу, у Чехії існує партнерство. За її словами, партнерство — це тривалі відносини двох осіб однієї статі, які, як і шлюб, створюються шляхом державної реєстрації. Права партнерів, зазначила спікерка, є такими самими, як у подружжя, з поширенням на спільне майно та з можливістю всиновлення «за деякими нюансами».

Переходячи до розірвання шлюбу, О. Максименко підкреслила: у Чехії навіть за згодою подружжя це судова процедура. Якщо є спільні неповнолітні діти, розлучення розглядається «пакетом», і першим блоком суд вирішує питання, пов’язані з дитиною та її інтересами: опіка (спільна чи одного з батьків), контакти з тим з батьків, хто проживає окремо, зокрема особисті й непрямі через засоби електронної комунікації. Спікерка наголосила на підході, який вона назвала типовим для європейських країн: рівність батьківської відповідальності та право дитини на активну участь обох батьків у вихованні, через що «в переважній більшості» віддається перевага спільній опіці.

Далі суд досліджує аліментні зобов’язання. О. Максименко навела орієнтовні частки від доходу платника: від народження до 5 років — 11–15%, 6–9 років — 13–17%, 10–14 років — 15–19%, 15–17 років — 16–22%, 18+ — 19–25%. Вона також звернула увагу, що за умови продовження навчання утримання може тривати в середньому до 26 років. Як приклад поширеної моделі доповідачка описала ситуації «50 на 50», коли дитина проводить рівний час з кожним з батьків, а аліментні платежі можуть здійснюватися «на рахунок один одного».

Якщо один з батьків не погоджується з визначеним порядком опіки, оскарження зупиняє набрання законної сили рішенням загалом, включно з формулюванням про розірвання шлюбу. Серед новел, які, за її словами, стартують з 2026 року, вона згадала спрощення розлучення за взаємною згодою та можливість розгляду справи за відсутності одного з подружжя за наявності письмової заяви про згоду і констатації «глибокого розпаду» шлюбу.

Розлучені, але ні

Розірвання шлюбу за кордоном не означає автоматичного припинення шлюбу в Україні. На цьому наголосила представниця Комітету у Одеській області Олена Кухаренко, яка у своїй роботі регулярно стикається з розлученнями громадян України за кордоном і з типовим запитом від клієнтів та колег: як «легалізувати» розлучення, оформлене іноземним судом, для України.

Спікерка описала ситуації, коли люди отримують іноземне рішення з формулюванням про розірвання, вважають питання закритим, але згодом стикаються з практичними наслідками: потреба змінити прізвище, укласти повторний шлюб, оформити спадкові чи майнові права, продати або купити нерухомість. У цей момент, за її словами, для них стає «сюрпризом», що в українських реєстрах шлюб продовжує існувати.

О. Кухаренко пов’язала популярність «іноземного шляху» з уявною економією: у низці країн Європи окремі категорії осіб можуть розраховувати на безоплатну правничу допомогу, і це підштовхує шукати рішення «на місці», не залучаючи українського адвоката. Водночас, наголосила вона, іноземне рішення не набуває юридичної сили в Україні автоматично. Щоб воно діяло, потрібне звернення до органів ДРАЦС або, якщо питання не вирішується через реєстраційні дії чи є недоліки документів, звернення до українського суду із заявою про визнання іноземного рішення. У підсумку, як зазначила спікерка, людина часто змушена проходити процедуру фактично «двічі»: спочатку за кордоном, а потім в Україні.

Серед типових проблем вона назвала відсутність апостиля або належного перекладу, колізії через різне громадянство чи проживання у різних країнах, а також процесуальні порушення під час іноземного розгляду (зокрема неналежне повідомлення відповідача). Окремо спікерка звернула увагу на практичну деталь: у деяких іноземних рішеннях не зазначається дата набрання законної сили, і тоді потрібно отримувати окремий документ від суду. Вона навела приклади, де українські суди визнавали іноземні рішення за умови належного пакета документів, і де заяви повертали або залишали без розгляду через відсутність підтвердження набрання рішенням чинності. Як висновок, О. Кухаренко окреслила потребу у зрозумілому алгоритмі для ДРАЦС і єдиних роз’ясненнях щодо процедури, щоб зменшити правову невизначеність.