Фактор часу або Як час звільняє боржника від кредиту

У цьому матеріалі пропоную до уваги зацікавленої спільноти (як боржників так і стягувачів) один з варіантів закінчення спірної ситуації, який, як свідчить практика, виявився не єдиним, отже може мати місце і в інших подібних умовах. (Джерело: ЗіБ)

Історію слід розпочати з того, що у вересні 2007 року громадянка «С» взяла кредит у банку «Н» у валюті «$» з іпотекою її квартири. Також, в якості забезпечення зобов’язань передбачених кредитним договором, між банком та поручителями «О» та «В» того ж року укладено договори поруки.

Оскільки мова йде про час, минулих дат в цій статті буде багато, одразу прошу не гніватись за це на автора, а намагатись уявити запропоновану ретроспективу минулого.

У 2013 році банк нарахував заборгованість за сумою кредиту, заборгованість за процентами, пеню і штрафи. У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору банк «Н» подав позов до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого у 2014 році судом заочно (як часто відбувається), позовні вимоги були задоволені, а саме стягнуто солідарно з громадянки «С» та поручителів «О» та «В» усі заявлені суми.

У 2014 році суд постановив залишити заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Рішення суду набрало сили і не було оскаржене в апеляції чи касації.

Забігаючи наперед, в 2024 році стане відомо, в квітні 2020 року право вимоги за кредитним договором, що укладений між банком «Н» та «С», відступлено первісним кредитором на користь фінансової компанії «ФК» разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, в тому числі за договорами забезпечення, що є невід’ємними частинами, а 2022 року право власності на предмет іпотеки (квартиру) було зареєстровано на фінансову компанію «ФК», які в подальшому розпорядилися предметом іпотеки. Запис про іпотеку в Державному реєстрі іпотек погашено в квітні 2020 року.

Минув час, минули роки, поручитель «О» в 2023 році, вже й забула за цю ситуацію, вирішила придбати собі нову квартиру. Нотаріус перевірила можливі перепони для оформлення, не виявила сторін майбутньої угоди ні в Реєстрі боржників, ні у відкритих виконавчих провадженнях, ні чинних арештів майна та провела реєстрацію угоди.

Нова квартира поручителя «О» одразу стала арештованою по тим давнім обтяженням.

Звернувшись до адвоката, поручитель «О» пояснила, що і виконавці, і фінансова компанія «ФК» не відмовляються від намірів отримати від неї погашення старих боргів громадянки «С» й арешт з її нової квартири не знімуть.

Перевіривши Єдиний реєстр боржників виявлено, що інформація з Єдиного реєстру боржників відносно поручителя «О» за вказаними параметрами запиту в Єдиному реєстрі боржників інформація відсутня.

На сайті Міністерства юстиції не знайдено записів щодо виконавчих проваджень в АСВП відносно поручителя «О».

Адвокат направив адвокатський запит до відділу Державної виконавчої служби, в якому просив надати:

«1. Інформацію про те чи перебуває у ВДВС відносно поручителя «О» відкрите або незавершене виконавче провадження з виконання виконавчого листа.

Якщо ВП перебуває, вказати реквізити виконавчого документу, дату та номер виконавчого провадження та вказати його стан на даний час.

2. Інформацію про те, чи повертався ВДВС виконавчий лист, у період з 2014 року по дату надання відповіді на цей адвокатський запит.

3. Чи повторно надходив до ВДВС виконавчий лист у період з 2014 року по дату надання відповіді на цей адвокатський запит.

Якщо надходив, у відповіді вказати дату повторного надходження, № виконавчого провадження та вказати його стан на даний час».

У 2024 році відділ ДВС надав відповідь, в якій вказав, що «у 2014 році до відділу надійшов виконавчий лист, який видав районний суд, про стягнення солідарно з поручителя «О» на користь банку «Н» заборгованість. Державним виконавцем в 2014 році винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 2014 року було винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника та внесено запис про обтяження до ДРРП на нерухоме майно. 2016 року було винесено постанову про повернення ВЛ стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно виконавчий документ на виконання до відділу не надходив».

В судовому реєстрі було виявлено ухвалу 2021 року, якою суд вирішив змінити стягувача у виконавчих листах про стягнення заборгованості з громадянки «С» та поручителів: банк «Н» — на його правонаступника, а саме на фінансову компанію «ФК». Крім того, як слідує з ухвали суду, фінансова компанія «ФК» просила суд поновити строк для пред’явлення до примусового виконання дублікату виконавчого листа у цій справі про стягнення заборгованості та видати дублікат виконавчого листа про стягнення заборгованості з громадянки «С» та поручителів із зазначенням нового стягувача — фінансова компанія «ФК». В цій частині заяви суд вирішив відмовити.

Відмову суд мотивував таким:

«Відповідно до п.17.4 розд.ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про відмову заявнику у задоволенні вимог, оскільки доказів втрати виконавчого листа заявником суду не надано. Докази отримання виконавчих листів по вказаній справі в матеріалах цивільної справи відсутні.

Відповідно до ст.433 ЦПК у разі пропуску строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Проте, заявником не надано доказів, що строк пред’явлення виконавчих листів до виконання пропущено з поважних причин».

Як також слідує з ЄДРСР, указана ухвала суду 2021 року фінансовою компанією «ФК» не оскаржувалась та набрала законної сили. Поручитель у цих процесах участі не брала, оскільки не повідомлялась належним чином.

Як підставу для відмови у задоволенні поданої правонаступником заяви, суд указав те, шо стягувачем не доведено, що виконавчий лист був дійсно втрачений, як і не надано взагалі жодного доказу поважності причин пропуску строку для пред’явлення його до виконання, через, що судом не встановлено законних підстав для задоволення поданої заяви, як в частині видачі дубліката виконавчого листа, так і в частині вимог про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч.1 ст.12 закону «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред’явлені до протягом 3 років, крім посвідчень комісій по трудовим спорам та виконавчих документів, за якими стягував є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох місяців.

Отже строк для пред’явлення виконавчих листів до виконання у даній справі становить три роки. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред’явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв’язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника — з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Аналогічні правові позиції висвітлені в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №5011-58/9614-2012, від 16.08.2018 у справі №6/275-08, від 15.08.2018 у справі №6/256, від 26.04.2018 у справі №922/6111/15 та від 21.01.2019 у справі№916/215/15-г).

Проаналізувавши норми закону та звернувшись до рішень з ЄДРСР, адвокат порекомендував поручителю «О» звернутися до суду із заявою, про визнання виконавчого листа про стягнення заборгованості таким, що не підлягає виконанню, в порядку ст.432 ЦПК.

У цій ситуації за допомогою адвоката належними та допустимими доказами суду було підтверджено ту обставину, що виконавчий лист 2014 року про стягнення солідарно на користь банку «Н» заборгованості стягувачем не було пред’явлено у передбачений законом трирічний строк, після його повернення стягувачу в 2016 році.

Правонаступнику стягувача — фінансовій компанії «ФК» — відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та поновленні строку для його виконання.

Як боржники так і стягувачі мають враховувати, що законодавець не дав чіткого визначення у ч.2 ст.432 ЦПК «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов’язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв’язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Обов’язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов’язань, зокрема, містить гл.50 розд. І книги п’ятої ЦК. Так, зобов’язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов’язку боржником межами виконавчого провадження, припинення зобов’язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. До аналогічного висновку щодо можливості визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, після відмови стягувачу у видачі його дубліката та поновлення пропущеного процесуального строку, дійшов Верховний Суд у постановах від 24.06.2020 у справі №520/1466/14-ц та від 16.09.2020 у справі №308/6024/14.

За таких обставин, суд, дослідивши обставини справи, перевірив їх доказами, встановив, що станом на час розгляду вказаної справи трирічний строк для пред’явлення виконавчого листа сплинув, урахував, що ухвалою 2021 року про поновлення про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред’явлення його до виконання було відмовлено.

Особа на майно якої накладено арешт під захистом українських та міжнародних норм які передбачають зокрема, що:

кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (приписи чч.1 і 4 ст.41 Конституції).

право власності, згідно зі ст.321 ЦК, є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права (ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна (ст.10 Загальної декларації прав людини).

Зважаючи на те, що постановою відділу ДВС під час виконання виконавчого листа арешт майна накладений на все нерухоме майно, за триваючого арешту порушується право особи (в даному випадку поручителя «О») як власника майна, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїми майновими правами, підстав для продовження чинності виконавчого листа у справі та обтяження на майно не вбачається, а тому право поручителя «О» підлягає судовому захисту в заявлений нею спосіб шляхом визнання винесеного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

У 2024 році суд постановив ухвалу, якою вирішено заяву поручителя «О» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задовольнити, визнати виконавчий лист від 2014 року про стягнення на користь банка «Н» заборгованості, таким, що не підлягає виконанню. Ухвала набирала законної сили з моменту її підписання суддею.

Подібне правозастосування було використане також і в ухвалі Хустського районного суду Закарпатської області від 04.11.2021, яка залишена без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 28.04.2022 у справі №309/3024/13-ц.

В таких ситуаціях, обираючи спосіб захисту, сторонам виконавчих проваджень доречно нагадати норми закону «Про виконавче провадження».

Частина 7 ст.27 закону визначає, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Стаття 39 закону визначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. При цьому постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені у ст.40 закону «Про виконавче провадження», де вказано, що «у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов’язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб’єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна».

Зазначені правові норми реально працюють і є ефективними.

Отже, як бачимо боржники так і стягувачі за певних умов можуть стикнутись з тим, що фактично час допоміг звільнитись від кредиту, а описана в цій статті ситуація закінчена зняттям арештів з майна і звільненням особи від минулих боргів та обтяжень.

Автор статті: АНДРІЙ САГАЙДАК, адвокат, партнер АО «Біднягін і партнери»