ЄСПЛ назвав неприйнятною скаргу у справі Омельченко проти України щодо права на доступ до правосуддя (пункт 1 стаття 6 Конвенції)

Суперечливі приписи українських судів у визначенні юрисдикції по справі, у разі якщо це призвело до неможливості розгляду зазначеної справи по суті, прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Омельченки проти України» (заява № 45965/08), передає інформаційний ресурс «ECHR: Ukrainian Aspect».

Громадяни України ініціювали провадження із земельних питань, яке через особливості українського законодавства зсунулося у площину спору щодо визначення юрисдикції: цивільної чи адміністративної.

Незважаючи на те, що їхні вимоги були врешті-решт розглянуті по суті, Володимир та Тетяна Омельченки вважали, що національні суди не дотрималися принципу належного урядування та не встановили баланс між їх інтересами та інтересами правосуддя. То ж вони звернулися до Європейського суду з прав людини.

У Страсбурзі нагадали, що, згідно з прецедентною практикою, ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто, право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Також Високі судді наголосили, що їхнє завдання не полягає в тому, щоб досліджувати, чи мали національні суди відповідну компетенцію розглядати справу по суті, або встановлювати, якому з судів підсудний розгляд скарги заявників по суті.

Згадайте новину: Неможливість допитати понятих в суді не завжди порушує конвенційні гарантії («Гарбуз проти України»)

Заявники мали змогу порушити провадження в національних судах і національні суди в кінцевому підсумку ухвалили рішення, виходячи з суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Суперечливі приписи українських судів у визначенні юрисдикції по справі, у разі якщо це призвело до неможливості розгляду зазначеної справи по суті, прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду. Але справа Омельченків є іншою, враховуючи те, що національні суди усунули свою помилку, дотримуючись остаточного рішення Вищого адміністративного суду і розглянувши по суті справи заявників у цивільному процесі.

Іншими словами, заявники мали змогу отримати «визнання» їх цивільних прав, про які йдеться у пункті 1 статті 6 Конвенції. То ж ЄСПЛ зробив висновок, що заявники не були позбавлені права на доступ до суду. Відтак, скарга щодо позбавлення права доступу до суду була визнана неприйнятною як явно необґрунтована.

З текстом повного рішення ЄСПЛ у справі «Омельченки проти України» (заява № 45965/08) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Згадайте новину: Що має врахувати суд аби кваліфікувати певне твердження як наклеп