ДИСКРЕЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на держ. рівні, так і на регіональному, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Це надає можливість представникові влади здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення для конкретної ситуації.

У даному визначенні йдеться мова про дії органу державної влади вибирати рішення виключно в межах закону. Практика ж складається дещо по іншому, коли суди вказують про недопустимість втручання в дії органу державної влади та їх підміни, фактично залишаючи їхні незаконні дії наприклад ( невидача дозволу і настання принципу мовчазної згоди) діяти в правовому полі узаконюючи незаконну діяльність органу влади.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Не варто випускати той факт, що володар дискреційних повноважень при прийнятті рішення може не дотримуватися відповідного нормативно-правового акту і порушити закон, внаслідок чого буде прийняте невірне рішення.

Такий випадок передбачено Конституцією України згідно 55 статті. Тут йдеться про те, що кожен громадянин має право оскаржити рішення представника влади і довести його не правоту.

Схожа стаття присутня і в Цивільному кодексі України. У 16 статті 1 ч. сказано, що будь-який громадянин нашої країни володіє правом захищати власні інтереси, матеріальні і не матеріальні блага.

Законами України також прописані зобов'язання судів перед народом України, а також їх призначення і завдання. Найважливіше завдання суду - протекція простих громадян України, як юр. осіб, так і фіз. осіб, від посягань представників органів влади. Також до завдань судочинства входить урегулювання публічно-правових взаємовідносин між суб'єктами та об'єктами права, причому головним чином концентрується увага на поведінці інституту влади, їхніх представників і виконавців. Важливо не допустити перевищення своїх дискреційних повноважень владою, оскільки це неминуче буде вести до підвищення недовіри громадян країни. Що може перерости в безлади і критичну ситуацію в країні (яка вже й так в кроці від цього).

Також за кодексом, який регулює процес судочинства в нашій країні (КАС України), дозволяється в суді оскаржити будь прийняте рішення представником влади, а також засудити його бездіяльність або цілеспрямовану дію. Під цю статтю не потрапляють ті рішення і дії, які прописані в Конституції України. Статті конституції вважаються непорушними і не можуть бути порушені або змінені в суді.

Слід зауважити, що на підставі правової науки склалася чітка позиція, що необхідність обмеження дискреційних повноважень і свавілля представників влади щодо прав будь-якого суб'єкта є основною ознакою правомірної держави і суспільства.

Отже, дієвим важелем проти незаконних дій, виконаних з боку влади України і здійснених ними в трактуванні дискреційних повноважень, є адміністративний суд.

Проте варто відзначити сумний факт, що сьогодні все рідше і рідше судам адміністративного типу вдається засудити незаконні дії представників органів влади. Деякі експерти навіть називають це неможливим.

Що ж є причиною такої закономірності? Відповідь прихована в КАС України у статті під номером 162, яка свідчить, що суд має повне право скасувати незаконні рішення, дії або бездіяльність апарату звершення влади. Також судом може бути визнана дія, бездіяльність або рішення протиправним по відношенню об'єкта виконання влади. І додатком до цього для суду надається можливість внести пропозицію по правомірному ухваленню рішення, яке не буде перечити чинним законам.

На практиці існує приклад, коли позивач звертається до суду за вищевказаними причинами з вимогами скасувати протиправне рішення (наприклад, якщо було прийнято незаконне рішення про відмову в погодженні проекту, надання дозволу, внесення до переліку і т. п.). За підсумком такої ситуації суд приймає рішення, проте воно буде оголошено з прописаними в односторонньому порядку тезами:

• згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин;
• з урахуванням положення ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення;
• аналогічна правова позиція підтверджується численною судовою практикою. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем;
• отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження прийнятих рішень виконавців влади, а також законодавці й, виконуючи цілі, встановлених адмін. судами щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається і не може втручатися в дискреції (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза перевірки
• Підміною органу виконавчої влади можна було б вважати той випадок, коли власне суд вчинив якісь повноваження, властиві певному органу (наприклад, постановою суд закрив виконавче виробництво. Однак, якщо дискреції органу передбачає лише два варіанти: "відмовити" або "задовільнити", і при наявних обставинах доведено і встановлено судом, що "відмова" була незаконною, то зобов'язання судом органу державної влади задовільнити певне клопотання, вчинити відповідні дії не буде підміною повноважень, а буде способом відновлення порушених прав та інтересів суб'єкта, законності та справедливості в цілому, як це дозволено суду, зокрема, Конституцією України.

Слід зазначити, що практика адміністративних судів з посиланням на "дискреційні повноваження органів державної влади" стосується, як правило, суперечок, так чи інакше пов'язаних з правами на нерухоме майно. У таких справах беруть участь державні реєстратори, управління містобудування, управління Держземагенства, державні адміністрації тощо.

Більше того, суди одноманітно посилаються на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, в той час як перші посилання на цей документ рекомендаційного характеру 1980 масово з'явилися у рішеннях суду тільки в 2010 році (за даними Єдиного державного реєстру судових рішень).

На підставі вищевикладеного можна зробити наступні висновки.

З одного боку - це позитивна тенденція, що суди не втручаються в діяльність органів державної влади та залишають питання, які віднесені до повноважень останніх, на їх компетентний розсуд.

З іншого боку, такий розвиток подій позбавляє фізичних та юридичних осіб ефективного способу відновити свої порушені права, навіть у випадках, коли суд одночасно встановлює факт порушення таких прав.

Вважаємо, що у випадку, коли відмова державного органу визнано протиправною, то за наявності всіх необхідних правових підстав, чи не буде порушенням або втручанням у дискреційні повноваження органу державної влади винесення адміністративним судом рішення, яким буде зобов'язан державний орган вчинити певні дії.

За таких обставин, порушена проблематика вимагає уваги як науковців, так і юристів-практиків для спільного пошуку виходу. Ефективним способом вирішення наведеного питання та напрямки адміністративних судів в русло законного і справедливого, обґрунтованого та ефективного судочинства, на нашу думку, є внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства який належним чином захистив права громадянина на виконання державою своїх функцій шляхом винесення судових рішень про зобов’язання органу державної влади вчинення чітких та конкретних дій за судовими рішеннями.