Дилема ув’язненого та правовий парадокс

Кожному з нас доводилося займатися певною діяльністю в тій чи іншій соціальній групі для досягнення вищих результатів, які не під силу одному. Але досить часто ми помічаємо, як деякі з проблем виникають у зв’язку з тим, що різні учасники групи переслідують лише власні інтереси, а у наслідку це шкодить усім.

Правникам відомо, що вчинення правопорушення групою осіб за попередньою змовою є обтяжуючою обставиною, згідно зі ст. 67 Кримінального кодексу України, оскільки підвищує суспільну небезпеку. Це звичайно не найкращий приклад діяльності в групі, проте дозволяє зрозуміти фундаментальну модель застосування теорії ігор (Deutsch, 1999) для розкриття злочинів та кращого усвідомлення суті конфлікту в цілому, на основі моделі «Дилеми в’язня». Ця концепція, була розроблена ще в середині XX століття і використовується для аналізу конфліктів, співробітництва та стратегічного мислення у різних сферах життя.

Правовий парадокс найвигіднішого результату

Іноді для отримання свідчень і розкриття злочинів, правоохоронні органи можуть використовувати стратегічну взаємодію між співучасниками та моделювати ситуацію, коли двох підозрюваних у спільному злочині ізолюють один від одного і пропонують угоду: якщо один свідчить проти іншого, а другий мовчить – той, хто дав свідчення, звільняється або отримує мінімальне покарання (наприклад, умовний строк), а той, хто мовчав, отримує максимальний термін. Якщо ж обоє свідчать один проти одного, то отримують середній термін, але менший, ніж максимальний. Проте, якщо обоє мовчать – вони можуть бути засуджені лише за меншим звинуваченням (за неповною доказовою базою тощо).

При цьому у підозрюваних виникає правовий парадокс: найвигідніший результат для обох – мовчати та отримати мінімальне покарання. Однак кожен із підозрюваних, керуючись раціональним егоїзмом і страхом бути обдуреним, часто обирає зрадити спільника. Результат – обоє отримують середнє покарання, хоча могли б отримати мінімальне.

Етичні та правові ризики моделі

Хоча дилема в’язня і є ефективним інструментом слідства, вона також має певні суперечливі аспекти:

• ризик помилкових свідчень, коли під тиском отримати менший термін, підозрюваний може обмовити невинну людину або придумати показання;
• порушення права на мовчання, що може підривати фундаментальний правовий принцип: nemo tenetur se ipsum accusare (ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе), закріплений також у ст. 63 Конституції України;
• певну несправедливість, з етичної точки зору, яка полягає у тому, що той, хто відмовився «зраджувати», може отримати непропорційно суворе покарання у порівнянні з активним співучасником.

Етичний вибір у дилемі ув'язненого часто залежить від контексту: чи буде ситуація разовою чи повторюваною. У ситуаціях, що повторюються, люди схильні діяти більш морально, оскільки наслідки порушення довіри можуть бути довгостроковими й значними.

Практичне застосування дилеми у правових та загальних конструкціях

Не зважаючи на суперечливі аспекти, наразі на дилемі засновані певні правові механізми, що мають практичне застосування:

• Угода про співпрацю (plea bargain) – інструмент який активно використовується у країнах з англосаксонською правовою системою, та наразі знайшов досить широке застосування і в Україні. Правоохоронці пропонують підозрюваним угоду: свідчити проти співучасника в обмін на зменшення покарання. Це певною мірою створює тиск на кожного з підозрюваних і сприяє розколу злочинної групи.
• Програма захисту свідків – у випадках організованої злочинності свідок, який дав показання проти спільників, отримує не лише зменшення покарання, але й захист особи, нову ідентичність тощо. Це підсилює стимули до «зради».
• Принцип «перший зізнається – отримує перевагу». Багато правових систем дають більші пільги тому, хто першим пішов на співпрацю зі слідством. Це створює ефект «гонки» між співучасниками, хоча іноді й нагадує гонку «білок у колесі» з відповідними результатами.

Слід відзначити, що дилема ув’язненого також застосовується й у міжнародному праві, наприклад: у переговорах про екстрадицію злочинців; міжнародних санкціях, коли країни можуть «зрадити» союзника заради власної вигоди; у боротьбі з транскордонною злочинністю, де юрисдикції конкурують за право судити злочинця.

У глобальному повсякденному житті ми також зустрічаємо подібну дилему щодо гонки озброєнь: країни збільшують військові витрати, побоюючись відставання, хоча мирне роззброєння було б вигідніше для всіх. Також існує подібна дилема в екології, коли країни або компанії можуть уникати витрат на охорону природи, сподіваючись, що інші будуть діяти відповідально. У підсумку – забруднення наростає. У бізнесі й конкуренції дилема є також неодмінною частиною діяльності, коли іноді фірми знижують ціни, щоб перемагати конкурентів, але в результаті всі отримують менший прибуток. Звичайно як же без дилеми при довірі в стосунках: партнери можуть обирати егоїстичну стратегію через страх бути обдуреними, хоча співпраця дала б більше.

Що у підсумку?

У праві, дилема в’язня – це не просто теоретична модель, а практичний механізм, який: допомагає розкривати складні злочини шляхом розколу злочинних угруповань, економить ресурси судів і слідства, але вимагає обережного застосування, щоб уникнути зловживань та порушення прав людини.

Правова система, яка використовує наведену модель, повинна балансувати між ефективністю слідства і гарантіями справедливого суду. Як і в класичній дилемі, найкращий результат досягається не через сліпий егоїзм, а через ефективні взаємовідносини, чесну співпрацю, прозорі правила, довіру до інституцій та належний захист фундаментальних прав.

У більш широкому застосуванні дилема ув’язненого – це одна з найвідоміших моделей, яка демонструє конфлікт між індивідуальною вигодою і колективним результатом. Її часто використовують для аналізу ситуацій, де раціональний вибір окремих осіб призводить до гіршого результату для всіх учасників. Проте, без довіри та механізмів гарантованої взаємності суспільства та країни залишаються в пастці дилеми, де кожна сторона, прагнучи власної безпеки, створює загальну небезпеку та неефективність.

Щоб зробити правильний вибір у складних моральних, правових та інших ситуаціях, важливо враховувати кілька аспектів:

По-перше, слід оцінити, чи є можливість знайти баланс між етичністю та прагматизмом, який забезпечить оптимальний результат.

По-друге, необхідно враховувати довгострокові наслідки своїх дій, оскільки короткострокова вигода може призвести до значних втрат у майбутньому.

По-третє, варто брати до уваги соціальний контекст та можливі реакції з боку інших учасників.

Роздуми над цими елементами допомагають краще зрозуміти себе, а також дають можливість підготуватися до подібних моральних проблем у майбутньому.

Таким чином, концепція дилеми ув’язненого – не просто абстрактна модель, а відображення реальних суспільних, правових, економічних і міжнародних конфліктів. Вона нагадує нам, що раціональний егоїзм не завжди веде до кращого результату. Тому розуміння дилеми в’язня є важливим кроком до більш свідомого прийняття рішень у праві, політиці, бізнесі та повсякденному житті.

Автор статті: Юрій Шуліка

Адвокат, керуючий Адвокатського бюро "Юрія Шуліки"