Дебіторська заборгованість після спливу позовної давності. Чи все так безнадійно?

28 січня 2019 року Верховний Суд, як касаційна інстанція у цивільній справі № 345/3476/17, вказав на цікаву колізію норм. Йдеться про те, що сплив строку позовної давності не припиняє зобов’язання боржника.

Виходить, що право вимоги у кредитора є, а захистити його в суді неможливо. Що ж робити з такими “борговими вісяками”?

Історія одного рішення

Відповідною Постановою ВС, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки. Вона просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні її позовних вимог до комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна організація №4”. Останні, зокрема, наполягали у скасуванні заборгованості за неякісні та прострочені терміном послуги, а також списанні заборгованості у зв’язку із спливом позовної давності.

Своє рішення Касаційний цивільний суд обґрунтував тим, що, по-перше, відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором, або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

По-друге, у ч.1 ст.267 цього ж Кодексу закріплено, що особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Тлумачення цієї норми дозволяє Суду зробити висновок, що, оскільки сплив позовної давності не призводить до припинення суб’єктивного права або інтересу, не припиняється і кореспондуючий обов’язок особи.

А по-третє, згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. У свою чергу, главою 50 цього Кодексу не передбачено такої підстави до припинення зобов’язання, як сплив позовної давності.

Тобто, з одного боку, зазначивши безстроковість зобов’язань боржника, ВС встановив необмежений строк права вимоги кредитора, що йому кореспондує.

А з іншого — касаційна інстанція залишила поза увагою норми ч.ч.3 і 4 ст.267 ЦК України, яким закріплено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

То в який же спосіб кредитор може реалізувати своє право, передбачене законодавством?

Безнадійна заборгованість

Сплив позовної давності за зобов’язаннями є однією з ознак безнадійної заборгованості, передбачених пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі — ПК України). А згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 і пп.139.2.2 п.139.2 ст.139 цього ж Кодексу на суму списання такої заборгованості зменшується фінансовий результат до оподаткування, шляхом чого визначається прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами як об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств. Тобто неотримані з боржника кошти (вартість непоставленого товару, ненаданих послуг чи невиконаних робіт) можна компенсувати за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку.

Однак цей механізм не може бути застосований:

• фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування (ФОП). Адже п.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. №237, передбачає застосування норм цього Положення (стандарту), — включаючи списання безнадійної дебіторської заборгованості, — лише юридичними особами;
• суб’єктами господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування та обліку, в тому числі юридичних осіб.

Річ у тім, що форми книг обліку їхніх доходів і витрат, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 р. №579, граф для обліку безнадійної дебіторської заборгованості не передбачають.

Судовий захист права після спливу позовної давності

То як же захистити своє право вимоги за зобов’язання після спливу позовної давності тим, хто не може зменшити фінансовий результат до оподаткування? Лише через суд.

На перший погляд, така позиція здається абсурдною. Адже боржник (його представник) у суді неодмінно подасть заяву про застосування позовної давності, і суддя відмовить у задоволенні позову або заяви про видачу судового наказу (надалі — заява). А при повторному зверненні з тим самим позовом або заявою до тієї самої особи суддя відмовить у відкритті провадження, як це передбачено ч.1 ст.186 ЦПК України та ч.1 ст.152 і ч.1 ст.175 ГПК України.

Однак згідно з ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Що ж, крім обставин форс-мажору чи хвороби ФОП, може стати такими причинами?

Для відповіді на це питання, звернемося до норм зобов’язального права. Так, ч.3 ст.509 і ст.525 ЦК України встановлено, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому на підставі ч.1 ст.526 цього ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Іншими словами, кредитор має право очікувати належного виконання боржником зобов’язання навіть після спливу позовної давності. Саме таке правомірне очікування кредитора аж до моменту звернення до суду з позовом або заявою і буде поважною причиною пропуску позовної давності.

Як захистити сторони зобов’язання від взаємних зловживань?

Якщо до суду можна звертатися поза межами позовної давності, виходить, що кредитор має право це зробити і через 10, 20 або 30 років після її спливу. Це може призвести до зловживань і шантажу недобросовісного кредитора, як стосовно самого боржника, так і його правонаступників.

З іншого боку, можливість застосування позовної давності вже давно призводить до зловживань з боку боржників. Як же упередити такі взаємні діяння та захистити право кожної із сторін зобов’язання?

Вище згадувалося вказівка ВС на можливість припинення зобов’язання з підстав, встановлених договором. Крім того, згідно зі ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Тому при укладенні договору сторони можуть передбачити не лише строки позовної давності, а й припинення їхніх зобов’язань після спливу такої.

Автор статті: Наталія Мороцька, адвокат

Джерело: legalhub.online