ШІ у правосудді: судді ВС обговорили виклики, які постають перед судовими системами у зв’язку зі стрімким розвитком цифрових технологій

Ян Берназюк виступив з темою «Штучний інтелект у правосудді: від практики Суду ЄС до європейських стандартів». Він зосередився на питаннях використання штучного інтелекту у сфері правосуддя та викликах, які постають перед судовими системами у зв’язку зі стрімким розвитком цифрових технологій.

За його словами, останнім часом європейські інституції активно працюють над формуванням методологічної бази щодо застосування таких технологій у діяльності судів. Зокрема, Консультативна рада європейських суддів уже ухвалила Висновок № 26 (2023), присвячений асистивним (допоміжним) технологіям, а також працює над новим висновком щодо використання штучного інтелекту, який планується ухвалити в кінці цього року.

Окрему увагу суддя приділив завданням, що стоять перед Україною у процесі європейської інтеграції, зокрема в межах переговорного розділу щодо правосуддя. Серед ключових напрямів він назвав розвиток альтернативних способів вирішення спорів та подальшу цифровізацію судової системи.

Як приклад можливих інноваційних підходів Ян Берназюк навів обговорюваний проєкт постанови Кабінету Міністрів України, що розроблений Міністерством цифрової трансформації України та передбачає запровадження експерименту стосовно використання штучного інтелекту для підготовки проєктів процесуальних рішень у справах про адміністративні правопорушення. За його словами, технологія могла б опрацьовувати матеріали справи та формувати проєкт постанови, який суддя після перевірки може погодити або відхилити.

Суддя також звернув увагу на міжнародні рекомендації щодо використання цифрових технологій у судовій діяльності. Зокрема, він згадав документи ЮНЕСКО, які містять настанови та практичні рекомендації для суддів щодо використання технологій під час здійснення правосуддя.

Окремо спікер звернув увагу на положення Кодексу суддівської етики, де передбачено можливість використання суддями технологій штучного інтелекту за умови, що це не впливає на оцінку доказів, ухвалення судового рішення та не порушує законодавство щодо захисту персональних даних.

«Безумовно, є багато скептиків і їхні аргументи щодо ризиків для приватності чи впливу на незалежність судді мають право на існування. Але водночас ми всі розуміємо, що це неминучий процес, до якого судова система має адаптуватися», – зазначив суддя.

Він також наголосив, що на сьогодні практика Суду справедливості Європейського Союзу у справах, пов’язаних із технологіями, здебільшого спрямована на захист права особи на приватність та обмеження масового збору персональних даних. Водночас розвиток цифрових технологій може зумовити перегляд окремих підходів до балансу між захистом персональної інформації та інноваціями. У цьому контексті суддя згадав роботу над Framework Convention on Artificial Intelligence, Human Rights, Democracy and the Rule of Law (Рамкова Конвенція Ради Європи зі штучного інтелекту, прав людини, демократії та верховенства права), зазначивши, що дискусії навколо її ратифікації пов’язані з пошуком такого балансу.

Долучившись до обговорення, Єгор Краснов звернув увагу на ризики, пов’язані з використанням штучного інтелекту у сфері правосуддя. За його словами, одним із ключових викликів є відсутність повного розуміння алгоритмів роботи таких технологій та контролю над даними, які вони обробляють.

Він наголосив, що більшість сучасних систем штучного інтелекту створюються приватними компаніями, а алгоритми та принципи обробки інформації часто залишаються поза контролем державних інституцій.

«Ми не можемо повністю регулювати те, що не розробляємо і не контролюємо. Якщо технології штучного інтелекту створюються іншими країнами або приватними компаніями, ми не завжди розуміємо, як саме працюють їхні алгоритми і як використовуються дані», – зазначив суддя.

Єгор Краснов також навів приклади з практики іноземних судових систем. Зокрема, за його словами, у Сполучених Штатах Америки деякі суди застосовують «стерильні» моделі штучного інтелекту – локальні системи, що працюють у закритому середовищі без доступу до мережі «Інтернет» і навчаються виключно на матеріалах відповідної судової практики.