Розширення підслідності НАБУ: чи закриє законопроєкт №13617 «сліпі зони» у боротьбі з top corruption?

8 серпня 2025 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт No13617, який пропонує внести точкові, але вкрай резонансні зміни до статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. Ініціатива має на меті розширити перелік суб’єктів, кримінальні правопорушення стосовно яких розслідуються детективами Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). До цього переліку пропонується додати Керівника Офісу Президента України, його заступників, а також Голову Державного бюро розслідувань.

На перший погляд, ініціатива видається логічним кроком у зміцненні антикорупційної архітектури. Проте, щоб зрозуміти її справжнє значення, необхідно проаналізувати, яка правова реальність існує на сьогодні та які саме проблеми покликаний вирішити цей законопроєкт.

Правовий вакуум: чому Керівник ОП та його заступники не були підслідні НАБУ?

На сьогодні існує парадоксальна ситуація: посадовці, які мають колосальний вплив на державні процеси, формально перебувають поза межами прямої юрисдикції головного антикорупційного органу країни. Кримінальні провадження щодо Керівника Офісу Президента та його заступників, залежно від складу злочину, розслідувалися іншими органами – Національною поліцією або Службою безпеки України.

Навіть корупційні злочини, які за сумою збитків мали б належати до компетенції НАБУ, розслідувалися, наприклад, поліцією. Причина цього криється у юридичному статусі Офісу Президента та його керівництва.

Ключовий нюанс полягає в тому, що відповідно до чинного законодавства та усталеної судової практики Офіс Президента України не є державним органом у розумінні законів «Про державну службу» та «Про запобігання корупції». Це постійно діючий допоміжний орган при Президентові України. Як наслідок, його Керівник та заступники не мають статусу державних службовців чи службових осіб державного органу. Цю позицію неодноразово підтверджував і Верховний Суд, зазначаючи, що Адміністрація (а згодом і Офіс) Президента не є суб’єктом владних повноважень.

Через цю юридичну колізію, попри високий статус та рівень впливу, зазначені посадовці не підпадали під критерії суб’єктності, визначені у статті 216 КПК для НАБУ. Це створювало очевидну «сліпу зону», яка викликала занепокоєння як у суспільства, так і у міжнародних партнерів.

Що саме пропонується змінити?

Законопроєкт No13617 пропонує вирішити цю проблему простим і прямим шляхом – безпосередньо вписати посади «Керівник Офісу Президента України», «перший заступник, заступник Керівника Офісу Президента України» та «Директор Державного бюро розслідувань та його заступників» до переліку суб’єктів, злочини яких розслідує НАБУ.

Таким чином, у разі ухвалення закону, детективи Бюро отримають законні повноваження розпочинати розслідування щодо цих осіб без будь-яких правових колізій.

Межі нової юрисдикції: не всі злочини, а лише корупційні

Важливо наголосити, що запропоновані зміни не означають передачу всіх без винятку кримінальних проваджень щодо цих посадовців до НАБУ. Юрисдикція Національного бюро чітко обмежена предметно – тобто, переліком конкретних статей Кримінального кодексу.

Це означає, що НАБУ розслідуватиме лише ті кримінальні правопорушення, які віднесені до його компетенції, вчинені Керівником ОП, його заступниками чи Головою ДБР чи його заступниками. Наприклад, йдеться про привласнення майна, зловживання владою, одержання неправомірної вигоди тощо (статті 191 364 368 КК України та інші), якщо вони відповідають критеріям щодо розміру збитків чи предмета злочину.

Водночас усі інші злочини, не віднесені до підслідності НАБУ (наприклад, державна зрада, умисне вбивство, ДТП), як і раніше, розслідуватимуться іншими правоохоронними органами – СБУ, Національною поліцією чи тим же ДБР (щодо інших посадовців).

Висновки

У пояснювальній записці до законопроєкту його ініціатори наголошують, що ухвалення цих змін є показником послідовної та системної боротьби у сфері протидії топкорупції. І хоча такий крок дійсно усуває очевидну прогалину в законодавстві, він водночас підсвічує більш глибоку системну проблему.

Виходячи з фундаментальних принципів верховенства права та рівності всіх перед законом, зусилля законодавця мали б бути спрямовані на забезпечення реальної незалежності та інституційної спроможності всіх правоохоронних органів, а не лише на розширення юрисдикції НАБУ. Передаючи справи за підслідністю до Національного бюро, законодавець ніби визнає, що суспільство не має турбуватися про можливі корупційні ризики та політичний вплив на інші правоохоронні органи з боку високопосадовців.

Проте справжньою метою має бути побудова такої системи правопорядку, в якій ми прагнемо до незалежності кожного органу – і Національної поліції, і СБУ, і ДБР. Лише тоді можна буде говорити про системну боротьбу зі злочинністю, а не про створення окремих «оаз» правосуддя. Таким чином, хоча законопроєкт No13617 вирішує точкову проблему, він не повинен підміняти собою стратегічну роботу зі зміцнення всієї правоохоронної системи України.

Автор новини: Андрій Йосипов, адвокат, партнер АО Barristers