Право, яке знову ігнорують. Державна зрада, або як Верховний Суд України і перша інстанція спільно нищать судочинство у справах про дітей (справа № 175/3823/23, № 757/16507/24)

Ми обіцяли: за кожним кроком у справі про незаконне утримання та ізоляцію дитини від батька буде пильне спостереження. Ми знову фіксуємо — система правосуддя України не просто ігнорує свої обов’язки, а активно протидіє їх виконанню, прикриваючи відверті підробки та маніпуляції.

Сьогодні ми маємо зафіксований факт, який ставить під сумнів не лише чесність окремих суддів, але й саму спроможність системи забезпечувати право дитини на сім’ю.

Справу № 175/3823/23 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини подану батьком, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (суддя Дараган Л.В.) незаконно закрив, пославшись на п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України — «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

Фактично суд підмінив поняття «цивільне судочинство» і «судова юрисдикція», змішав їх, спотворивши зміст закону. Було проігноровано норми:

• ст. 19 ЦПК України (визначення предмета цивільного судочинства);
• ст. 255 і 256 ЦПК України (вичерпний перелік підстав для закриття провадження та обов’язок роз’яснити юрисдикцію);
• п. 2 ст. 31 ЦПК (якщо справа прийнята судом з дотриманням правил підсудності — вона розглядається цим судом навіть за зміни обставин);
• проігноровано і власну ухвалу суду від 18.08.2023, де прямо зазначено: позов поданий з дотриманням вимог закону і підстав для відмови у відкритті провадження немає.

Кримінальне провадження проти судді.

04.03.2025 року було розпочате кримінальне провадження щодо підробки змісту ст. 255 ЦПК України та внесення завідомо неправдивих відомостей до судового рішення суддею Дараган Л.В. за участі секретаря Коломоєць Т.А. Пізніше з'ясувалося, що суддя взагалі не має спеціалізації в даній категорії справ. Тобто, дії судді вже стали предметом досудового розслідування.

Роль Верховного Суду (суддя Гулейков, Луспеник, Лідовець) та ознаки узгоджених дій.

Апеляційна інстанція скасувала незаконну ухвалу і повернула справу на новий розгляд. Але було подано касаційну скаргу, яка «магічно» потрапила до колегії суддів Верховного Суду Гулейков І.Ю., Луспеник Д.Д., Лідовець Р.А. При цьому:

• Касаційна скарга подана без належного зазначення підстав, всупереч ст. 392 ЦПК України.
• Судовий збір сплачено в неналежному розмірі.
• Документи містять процесуальні недоліки, але все одно прийняті. І це – Верховний Суд України з його «фільтрами».

Паралельно Верховний Суд (колегія суддів Верховного Суду Гулейков І.Ю., Луспеник Д.Д., Лідовець Р.А.) відмовив батькові у відкритті провадження у справі №757/16507/24, яка напряму стосується тієї ж дитини, попри сплату судового збору і подання у належній формі.

Ознаки маніпуляцій та підготовки до «зручного» рішення.

Відразу після публікації першої статті, у справі №175/3823/23 зафіксовані «підчистки». В матеріалах з’явилися документи, нібито подані від імені батька у 2024 році, але фактично зареєстровані в електронному суді лише зараз, через рік.

Ця «знахідка» свідчить про підготовку матеріалів справи до передачі у Верховний Суд і про ймовірну «зачистку» документів ще до оприлюднення відомостей з касаційної інстанції.

Це створює підстави вважати, що справа готується під заздалегідь визначений результат. А усе відбувається на фоні відкритого кримінального провадження проти судді першої інстанції, що може бути розцінено як перешкоджання досудовому розслідуванню.

А в чому ж взагалі суть?

Справа №175/3823/23 — про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. 28.11.2023 Дніпровський апеляційний суд виніс рішення негайної дії: зобов’язати відповідачку забезпечити щоденний відеозв’язок батька з сином та дозволити особисті зустрічі через день по дві години. 05.02.2024 відкрито виконавче провадження.

З першого дня рішення не виконувалося жодного разу. Відповідачка переховується, не надає зв’язку, залучає сторонніх осіб, використовує підроблені документи, шантажує, відкрито погрожує позбавити дитину батька та взагалі вбити, заявляючи у листуванні що «дитина — її власність» і жодні суди їй «не указ». За невиконання судового рішення відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 382 КК України.

Однак Верховний Суд, замість забезпечення законних прав та інтересів незаконно переміщеної, депортованої дитини – громадянина України, що зазнає знущань та насильства, відмовляє у відкритті провадження у касаційній скарзі батька – справа №757/16507/24, при цьому приймає справу №175/3823/23 – подання від відповідачки-правопорушниці оформлене з грубими порушеннями, без зазначення підстав, із неналежно сплаченим судовим збором (менше мінімально допустимого), без належного оформлення. Проте колегія суддів Верховного Суду Гулейков І.Ю., Луспеник Д.Д., Лідовець Р.А., яким вже заявлявся відвід з підстав упередженості в справі №757/16507/24, яку відмовилися передавати на розгляд до Великої Палати, передає її в роботу.

У цій схемі особливу роль відіграє суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області Дараган Л.В. 22.01.2025 вона закрила провадження, вказавши, що спір «не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства». Це відверта підміна понять.

Взагалі до апарату цього суду існує дуже багато питань щодо їх взаємодії та прийняття рішень вигідних виключно країнам-агресорам. Саме в цьому суді винесено рішення, що депортація дітей законна, що країни агресори мають повні права на незаконно переміщених осіб та інші рішення, що підпадають під категорію державної зради та тотальну корупцію.

У апеляційній скарзі у справі № 175/3823/23 стосовно статті 255 ЦПК України чітко вказано:

В порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Іншим судочинством є кримінальне, адміністративне або господарське судочинство. Законодавцем чітко визначено типи судочинства. Іншого не передбачено. Відсутні будь-які підстави для закриття провадження на підставі п. 1 ст. 255 ЦПК України. А тому рішення є необґрунтованим, незаконним та підлягає скасуванню.

Незважаючи на те, що вже відкрито кримінальне провадження за внесення завідомо неправдивих відомостей до судового рішення та спотворення змісту ст. 255 ЦПК та інших правопорушень, це не завадило Верховному Суду фактично стати на бік зрадників Держави.

Таким чином, ми бачимо координовані дії:

• Суд першої інстанції незаконно закриває справу.
• Відповідачка, яка системно порушує права дитини та ховає його на території країн-агресорів та ЄС, подає касацію з порушенням закону.
• Верховний Суд приймає її та блокує законні скарги батька.
• Паралельно вносяться зміни у матеріали справи, які нагадують підготовку до легалізації фальсифікацій.

Це не окремий збій — це технологія торгівлі та депортації дітей. Це система, яка свідомо спотворює закон, щоб зберегти контроль за результатом.

Чому це важливо для кожного?

Якщо сьогодні можна закрити справу про дитину, підмінивши терміни та проігнорувавши закон — завтра можна буде зробити це в будь-якій справі.
Якщо касація з процесуальними вадами приймається, а належно оформлена — відхиляється, це вже не правосуддя, а система вибіркового правозастосування.

Правовий висновок — до Вищої ради правосуддя, СБУ, ДБР, НАБУ, САП та Прокуратури України.

• Якщо не втрутиться і не зупинить цей абсурд — означає, що всі депортовані та викрадені особи автоматично втрачають українську юрисдикцію.
• Це означає, що будь-яка країна, на території якої тимчасово опиняється громадянин України — навіть у туристичній поїздці — автоматично отримує повну владу над його правами, дітьми, свободами.
• Якщо це допускається — то те саме можна сказати про військовополонених: вони більше не підпадають під захист України, бо фізично перебувають на чужій території. Це — відмова від Держави.
• Кожен, хто перетинає кордон, втрачає право на судовий захист в Україні.
• Якщо касаційна інстанція погоджується на таку логіку — тоді Україна офіційно визнає, що не відповідає за своїх громадян. А це вже не просто правова колізія — це втрата державності як такої.
• Саме так діє гібридна війна. Саме це і є — державна зрада.

Наш голос. Ми, команда IECO та я, Еліанна Кеплер, наголошуємо: не можна мовчати, коли суди відверто підміняють закон власними вигадками. Не можна визнавати судові акти, створені шляхом підробок, маніпуляцій та змови. Ми фіксуємо кожен факт, кожен документ, кожен рух у цій справі. Історія запам’ятає не аргументи, а мовчання тих, хто знав правду й відвернувся. Ми не відвертаємось. Це не кінець. Це тільки початок.

Автор статті: Еліанна Кеплер, експертка. Аналітична стаття за матеріалами експертно-правового міжнародного онлайн центру IECO.