«Вплив заміни боржника у зобов’язанні на існування поруки або застави в практиці касаційного суду» – стаття судді ВС у КЦС Василя Крата

У статті 523 ЦК України передбачено правові наслідки заміни боржника для існування поруки та застави і визначення наявності/відсутності підстави для їх припинення.

Перш за все важливим для застосування статті 523 ЦК України є характеристика її з позицій диспозитивності чи імперативності.

Наприклад, в окремій думці вказано, що: «10. На моє переконання, з урахуванням викладеного вище, при прийнятті постанови Велика Палата Верховного Суду мала підстави сформувати такий правовий висновок щодо застосування частини першої статті 523 ЦК України: «За текстуальним тлумаченням частини першої статті 523 ЦК України дія цієї норми поширюється на всі випадки заміни боржника у забезпеченому порукою чи заставою зобов`язанні, окрім винятків, передбачених законом.

Тому за правилом частини першої статті 523 ЦК України у разі смерті боржника за основним зобов`язанням, що забезпечено порукою, за наявності спадкоємця, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника (спадкоємця), якщо договір поруки прямо не містить такої згоди. Відсутність такої згоди має наслідком припинення поруки». [1]

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин. Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення (набуття, зміну чи припинення) приватних прав і обов’язків та інших наслідків. Не виключається за допомогою договору здійснити «розподіл» ризиків. [2]

Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно частини п'ятої статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);

якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов'язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною);

якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов'язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту. [3]

Аналіз статті 523 ЦК свідчить, що вона не містить прямої вказівки про неможливість сторін відступати від її положення і якщо зі змісту цієї норми не слідує обов'язковість її положень Як наслідок стаття 523 ЦК, як і «левова» частина норм книги 5 ЦК «Зобов’язальне право», є диспозитивною.

Тому за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір (поруки чи застави) його сторони можуть встановити правові наслідки заміни боржника для існування іпотеки, поруки.

Тобто, сторони можуть самостійно визначити у договорі як позначається заміна божника (переведення боргу, смерть боржника, реорганізація боржника) на існування поруки, іпотеки.

Правовим наслідком заміна божника (переведення боргу, смерть боржника, реорганізація боржника) може бути, зокрема: припинення іпотеки, поруки; відсутність будь-якого впливу заміни боржника на існування іпотеки, поруки.

Наприклад ВСУ вказав, що «в разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

На поручителів може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованої в тому числі й у договорі поруки як згоди відповідати за виконання зобов'язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов'язанням. Таку згоду поручителів зафіксовано у пункті 4.5 договору поруки від 2 вересня 2011 року № ІК/11-142-П (а. с. 9).

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції помилково скасував рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до одного з поручителів ОСОБА_3 й залишив у цій частині в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, а тому на підставі пункту «б» частини другої статті 3604 ЦПК України, ВСУ приходить до висновку про задоволення заяви КС «Народна довіра» та скасування ухвали суду касаційної інстанції із залишенням у силі рішення суду апеляційної інстанції» . [4]

У разі якщо, учасники цивільного обороту самостійно не визначили в договорі застави чи поруки правових наслідків, пов’язаних з заміною божника (переведенням боргу, смертю боржника, реорганізацією боржника), то слід керуватися нормою закону – статтею 523 ЦК України.

У статті 523 ЦК України розмежовані правові наслідки заміни боржника залежно від того, хто (сам боржник чи інша особа) виступили заставодавцем.

Для поруки такого розмежування законодавець не здійснив, що і не дивно, оскільки порука є особистим забезпеченням і не можливо бути боржником в зобов’язанні та ще й одночасно забезпечувати його виконання як поручитель.

ІІ. Заміна боржника як підстава припинення поруки або застави, встановленої іншою особою

«Прототипом» сучасної редакції частини першої статті 523 ЦК є стаття 127 ЦК УРСР 1922 року, в якій встановлювалося, що «порука і застава, встановлені третьою особою в забезпечення зобов’язання, припиняються з переводом боргу, коли заставодавець або поручитель не виявили згоди відповідати і за нового боржника». [5]

У науково-практичній літературі того часу зауважувалося, що такі забезпечення пов’язані з особою первісного боржника та з його заміною при переведенні боргу забезпечення не можуть не припинятися. Для того щоб вони зберегли свою силу з переведенням боргу, потрібно щоб заставодавець чи поручитель виявили згоду відповідати і за нового боржника. [6]

У ч. 1 ст. 626 проекту ЦК 1996 р. також було передбачено, що «порука і встановлена третьою особою застава припиняються після переведення боргу, якщо поручник або заставодавець не висловив згоди відповідати за нового боржника». [7]

Наприклад, у ст. 178 ЦК Швейцарії закріплено, що акцесорні зобов’язання залишаються незмінними при заміні боржника, за винятком випадків, коли вони нерозривно пов’язані з особою попереднього боржника. Незважаючи на це, треті особи, які надали заставу або поруку для забезпечення вимоги, продовжують бути зобов'язаними перед кредитором, тільки якщо вони дали згоду на переведення боргу. [8]

Як свідчить історичний екскурс, так і окремі зарубіжні приклади, правила про необхідність отримання згоди заставодавця чи поручителя були вироблені саме щодо переведення боргу, а не в цілому стосовно будь-якої заміни боржника.

Законодавець в книзі 5 ЦК «Зобов’язальне право» не визначає окремо які є випадки заміни боржника, так як це зроблено для заміни кредитора у ст. 512 ЦК.

Це безумовно позначилося на тлумаченні та застосуванні статті 523 ЦК.

У літературі, зокрема, вказується, що:

(а) правило ч. 1 ст. 523 ЦК поширюється на всі випадки заміни боржника, а не стосується тільки переведення боргу на підставі правочину; [9]

(б) поручитель не позбавлений права висловити свою згоду відповідати і за іншого правонаступника боржника, окрім того, чиє зобов’язання виникає на підставі договору про переведення боргу. Але така згода надається не за ч. 3 ст. 559, а за ст. 523 ЦК України, ч. 1 якої регламентує, що порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. Остання норма може поширюватися на невичерпну кількість правовідносин, які виникають у зв’язку із заміною боржника в порядку як універсального, так і сингулярного правонаступництва, в той час як ч. 3 ст. 559 ЦК України спрямована на регулювання лише сингулярного правонаступництва, яке виникає у зв’язку з договірним переведенням боргу. [10]

Заміна боржника в розумінні ст. 523 ЦК є широким поняттям і охоплює собою, зокрема, переведення боргу як сингулярне наступництво, так і реорганізацію юридичної особи та спадкування, як універсальне правонаступництво.

Слід звернути увагу, що у пункті 17 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України зазначено, що положення частини другої статті 107, абзацу другого частини четвертої статті 153, частини першої статті 523, частини третьої статті 559 цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникають у процесі здійснення заходів з перетворення державного концерну «Укроборонпром» в акціонерне товариство, державних унітарних підприємств, у тому числі казенних підприємств, які входять до складу державного концерну «Укроборонпром», - у господарські товариства, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

При переведенні боргу первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником. Законодавець передбачив обмеження на переведення боргу у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

За відсутності згоди поручителя або заставодавця після заміни боржника порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється. Тобто, застава або порука припиняється в момент переведення боргу. Тому згода має передувати переведення боргу. Після переведення боргу по суті можливо вести мову про вчинення нових договорів поруки чи застави.

Заміна боржника при спадкуванні має особливості, тому що у цьому разі відбувається перехід прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємця (-ів), який, очевидно, не залежить від волі кредитора. Тому при спадкуванні заміна боржника відбувається не внаслідок переведення боргу (частина перша статті 520 ЦК України), а як результат універсального правонаступництва (стаття 1216 ЦК України).

Очевидно, що на етапі спадкового правонаступництва навіть гіпотетично не може постати питання про отримання згоди кредитора, як при переведенні боргу, так і про отримання попереднього погодження заставодавця (іпотекодавця) забезпечувати зобов'язання за нового боржника.

Натомість при реорганізації юридичної особи, оскільки цей процес є тривалим в часі, очевидна наявність можливості отримати від заставодавця (іпотекодавця) попереднє погодження забезпечувати зобов'язання за нового боржника. Навряд чи відповідає принципу розумності тлумачення за якого, відбувається однакове поширення правил частини першої статті 523 ЦК України про наявність/відсутність погодження від заставодавця (іпотекодавця) забезпечувати зобов'язання нового боржника при переведенні боргу, реорганізації та спадкуванні.

В судовій практиці сформувався підхід, що ч. 1 ст. 523 ЦК поширюється на будь-які випадки заміни боржника. Наприклад, вказується, що:

(1) «у випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Отже, у справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про те, що у разі смерті боржника, який був стороною кредитного договору, не відбувається заміна боржника в зобов'язанні, оскільки має місце успадкування грошового обов'язку спадкоємцем, є помилковим»; [11]

(2) «66.2. У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11).

68. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (частина перша статті 523 ЦК України).

68.1. Зобов'язання ОСОБА_13 як власника Ѕ частки у квартирі та майнового поручителя за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем Ѕ квартири після смерті позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов`язання новим боржником». [12]

Об’єднана палата Касаційного цивільного суду звернула увагу на проблеми в тлумаченні ч. 1 ст. 523 ЦК України щодо заміни боржника при спадкуванні та пропонувала Великій Палаті Верховного Суду змінити підхід, за якого ця норма застосовується і при спадкуванні. Об’єднана палата Касаційного цивільного суду, зокрема, вказала, що:

«специфікою характеризується заміна боржника при спадкуванні, оскільки у цьому разі відбувається перехід прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємця (-ів), який, очевидно, не залежить від волі кредитора. Тому при спадкуванні заміна боржника відбувається не внаслідок переведення боргу (частина перша статті 520 ЦК України), а як результат універсального правонаступництва (стаття 1216 ЦК України).

Звісно, що на етапі спадкового правонаступництва навіть апріорі не може постати питання про отримання згоди кредитора, як при переведенні боргу, так і про отримання попереднього погодження заставодавця (іпотекодавця) забезпечувати зобов'язання за нового боржника. Натомість при реорганізації юридичної особи, оскільки цей процес є тривалим в часі, очевидна наявність можливості отримати від заставодавця (іпотекодавця) попереднє погодження забезпечувати зобов'язання за нового боржника. Навряд чи розумним є тлумачення за якого, відбувається однакове поширення правил частини першої статті 523 ЦК України про наявність/відсутність погодження від заставодавця (іпотекодавця) забезпечувати зобов'язання нового боржника при переведенні боргу, реорганізації та спадкуванні.

Тому Об'єднана палата зауважує, що найбільш розумним є тлумачення частини першої статті 523 ЦК України таким чином, що вона регулює випадки заміни боржника при переведенні боргу, реорганізації, оскільки ці випадки правонаступництва допускають можливість отримати від заставодавця (іпотекодавця) попереднє погодження забезпечувати зобов'язання за нового боржника. Як наслідок частина перша статті 523 ЦК України не поширюється на випадки заміни боржника при спадкуванні.

За таких обставин, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що частина перша статті 523 ЦК України не поширюється на відносини, які виникають при смерті боржника та спадковому правонаступництві». [13]

Велика Палата Верховного Суду з пропозицією Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду не погодилася, підтвердила висновок про те, що ч. 1 ст. 523 ЦК застосовується і при заміні боржника внаслідок спадкування. При цьому, зокрема, зазначила, що:

«9.11. Заміна боржника може відбуватися з різних підстав, у тому числі й з незалежних від нього, зокрема у результаті його смерті. 9.12. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора стягує заборгованість в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України).

9.13. За змістом зазначеної норми у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна.

9.14. Слід наголосити, що зобов'язання за договором поруки нерозривно пов'язані з особою боржника, тому у разі смерті цього боржника, кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від поручителів померлого та/або іпотекодавців відповідну згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (спадкоємцем).

9.15. У разі отримання такої згоди правовідносини поруки/іпотеки за своїм змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

9.16. У разі ж недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими». [14]

ІІІ. Вплив заміни боржника на заставу, встановлену первісним боржником

У ч. 2 ст. 523 ЦК законодавець врегулював юридичну «долю» застави, в тому разі якщо заставодавцем майна виступав сам первісний боржник.

За загальним правилом, заміна боржника, якщо він сам надавав майно в заставу, не є підставою для припинення такої застави. Тобто, в цьому випадку, заміна боржника не позначається на існування права застави та воно зберігається.

Наприклад, ВГСУ свого часу вказував, що «судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги та не надана оцінка тому факту, що відповідно до вимог ч.2 ст. 523 ЦК України «Правові наслідки заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою" застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог ст.520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою ( переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Відповідно до вимог ст.27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Виходячи з викладеного, в разі заміни боржника в кредитному зобов'язанні, застава, встановлена первісним боржником ВАТ «Червоний металіст» зберігається після заміни боржника в забезпеченому заставою зобов'язанні. Колегія суддів ВГСУ вважає, що в даному випадку банк не втратив статусу кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника ВАТ «Червоний металіст». [15]

Інше правило про припинення застави, якщо сам первісний боржник був заставодавцем, можуть передбачити сторони в договорі чи законодавець в тій чи іншій нормі закону.

[1] Окрема думка судді ВП ВС Банаська О. О. від 09.10.2024 у справі № 638/1046/14-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122769628

[2] Див.: Крат В. Значення договору в приватному праві крізь призму практики Верховного Суду // Трохи про приватне право в судовій практиці (за матеріалами публікацій в телеграм-каналі «Трохи про приватне право» за 2022 рік) / Автор та редактор В. І. Крат. – Київ, 2022. – С. 364 – 370.

[3] Див., зокрема: Крат В.І. глава 5 Зобов’язання: підстави виникнення та припинення // Цивільний і Господарський кодекси: 2004 – 2014 рр. : Монографія / за заг. ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Х.: Право, 2014. – С. 122 – 123;

Постанова КЦС ВС від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92065561

[4] Постанова ВСУ від 03.06.2015 року по справі № 6-206цс15. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/44749749

[5] Цивільний кодекс Української РСР / Міністерство юстиції Української РСР. – Київ: Держполiтвидав,1959. – 77 с.

[6] Гражданский кодекс Советских республик : Текст и практический комментарий /Авт. кол. : М.В. Гордон, В.М. Корецкий, В.И. Серебровский др.; Под ред. проф. Ал. Малицкого. – 2-е изд., испр. и доп. – Харьков : Госиздат Украины,1925. – С. 102

[7] Див.: Цивільний кодекс України: проект Закону України від 25 серпня 1996 р. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=12096

[8] Swiss Civil Code. URL: https://www.fedlex.admin.ch/eli/cc/27/317_321_377/en

[9] Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 2 т.] / Відп. ред В.Г. Ротань. – 2-ге вид. – Х.: Фактор, 2010. – Т. 1. – С. 752.

[10] Рябоконь Є. О. Заміна боржника у зобов’язальних правовідносинах // Часопис Київського університету права. – 2019. – № 4. – С. 190.

[11] Постанова ВСУ від 17.04.2013 року по справі № 6-18цс13. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/31073079

[12] Постанова ВП ВС від 13.03.2019 по справі № 520/7281/15-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81691843

[13] Ухвала ОП КЦС ВС від 23.05.2022 у справі № 570/3891/14. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/104827613

[14] Постанова ВП ВС від 04.07.2023 у справі № 570/3891/14. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112406150