Керівник юридичної особи, яка організовувала дитячий захід, може вважатися службовою особою в розумінні ст.18 КК, і притягнутий за ст. 137 КК. Вирок директору БО за смерть дитини на воді, спричиненої недбалою організацією заходу. (ВС ККС, №193/650/21 від 16.07.2025 р.)

Фабула судового акту: Голову БО та організатора дитячого заходу було засуджено за ч. 2 ст. 137 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій у юридичних особах приватного публічного права, які пов`язані з вихованням, розвитком та відпочинком дітей на той самий строк. Апеляційний суд збільшив строк позбавлення волі до 4 років.

Справа в тім, що чоловік, будучи главою БО вирішив організувати та провести захід відпочинку (спортивно-розважальний захід) для сімей з дітьми, що опинилися у складних життєвих обставинах, а саме відпочинок у наметах (наметове містечко) біля ставка, куди були запрошені сім`ї з дітьми, що опинилися у складних життєвих обставинах, випускники інтернатів, підлітки групи ризику, тощо, усього близько сорока дітей у віці до 18 років (більш точну кількість у ході досудового розслідування не встановлено), в тому числі малолітній хлопчик, 2013 року народження, який перебував без супроводу батьків чи осіб, що їх замінюють.

Як було встановлено слідством, в ході допитів свідків, обвинуваченого, в ході проведення експертизи - чоловік, не виконуючи свої службові обов`язки, внаслідок недбалого ставлення до них, без належного оформлення будь-якої документації, потрібної для діяльності наметового містечка, не повідомивши місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування про організацію наметового містечка, маючи реальну можливість забезпечити безпеку життя і здоров`я дітей шляхом виконання вимог «Державних санітарних норм та правил влаштування, утримання та організації режиму діяльності дитячих наметових містечок», Державного соціального стандарту оздоровлення та відпочинку дітей, затвердженого наказом Міністерства сім`ї молоді та спорту, під час організації відпочинку у наметах (наметове містечко) біля ставка, не дотримався вимог щодо заходів безпеки, які детально наведені у вироку, що призвело до утоплення хлопчика.

Як було установлено судами - невиконання головою фонду своїх службових обов`язків щодо охорони життя та здоров`я дітей, передбачених вимогами законодавства і з технічної точки зору заходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітнього хлопця.

У касаційній скарзі, захисник голови фонду стверджував, що суд не навів переконливих аргументів того, що чоловік був службовою особою на яку був покладений обов`язок, невиконання якого призвело до утоплення малолітнього.

Щодо складу злочину ч. 2 ст. 137 КК, ВС зазначив:

Факт організації відпочинку саме обвинуваченим підтвердили свідки, а один свідок, з яким чоловік договірних відносин не мав, вказав на те, що на відпочинок в наметовому містечку його запросив саме обвинувачений; інший свідок засвідчив, що встановлював сцену у наметовому містечку також на прохання останнього. Більш того, суд звернув увагу на те, що з показань свідків вбачається, що обвинувачений був присутнім під час відпочинку та займався його організацією.

З наданих свідками показань вбачається, що дорослими дійсно надавалась допомога в організації відпочинку, проте згідно з заявами батьків, чиї діти відпочивали самостійно, відповідальність за них покладалась саме на обвинуваченого. З урахуванням змісту цих заяв та обставин складання, їх формальність суд виключив.

Що стосується забезпечення безпечного перебування дітей та дорослих на водоймищах, то суд звернув увагу на показання свідків, які вказали, що місце для купання, а саме берег ставку не був підготовлений для здійснення купання, у воді не була огороджена територія буйками, не було вишки рятувальника та самого рятувальника, не було проведено із всіма учасниками відпочинку й інструктажу щодо поводження на воді.

Отже у цій справі:

У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій констатували, що засуджений, достовірно знаючи, де саме буде проводитись захід з відпочинку, а саме наметове містечко біля водоймища (ставку), не забезпечив умов щодо безпечності перебування всіх учасників вказаного заходу на водоймищі (ставку), а саме купання у вказаному водоймищі (ставку).

Стосовно доводів, що засуджений не був організатором відпочинку і відповідно не є службовою особою, на яку був покладений обов`язок забезпечити безпеку дітей під час відпочинку Суд послався на таке.

• Суб`єктами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК є особа, на яку покладено професійні чи службові обов`язки щодо охорони життя та здоров`я неповнолітніх, зокрема особа, яка займається вихованням, наглядом, проведенням занять, тренувань, дозвілля і т. ін., а також службові особи дитячого садка, школи, санаторію, інтернату й інших дитячих закладів, у яких повинні бути створені безпечні умови щодо охорони життя і здоров`я неповнолітніх.
• Статтею ст. 18 КК цього Кодексу передбачено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

З матеріалів провадження апеляційний суд установив, що обвинувачений як засновник та керівник благодійної організації виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у ній, а тому в розумінні ст. 18 КК є службовою особою.

При цьому, як убачається зі сформульованого обвинувачення, визнаного судом доведеним, засуджений обвинувачувався у вчиненні злочину з необережності у виді злочинної недбалості.

Злочинна недбалість визначається тим, що в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов`язку і можливості передбачити суспільно-небезпечні наслідки своєї поведінки (об`єктивний та суб`єктивний критерії).

Суб`єктивний критерій злочинної недбалості визначає встановлення фактичної можливості особи передбачити зазначені наслідки. Він повинен фіксуватися на підставі аналізу здатності конкретної особи у відповідній життєвій ситуації за наявності відповідних особистих характеристик (освіти, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявності життєвого і професійного досвіду, віку, стану здоров`я тощо) передбачати можливість настання шкідливих наслідків. Цей критерій має особливе значення, оскільки підкреслює, що недбалість як вид необережної вини може бути тільки в межах можливого передбачення наслідків, а межі цього передбачення завжди індивідуальні.

Відповідальність за недбалість настає лише тоді, коли особа повинна була і могла передбачити можливість настання злочинних наслідків. Суди попередніх інстанцій установили, що керівником БО не вживалися заходи, зокрема, щодо облаштування водоймища (ставка) для купання. Однак, на думку Суду, він як організатор відпочинку, мав усвідомлювати, що допуск неповнолітніх до водоймища (ставка) без належного його облаштування може призвести до нещасного випадку.

• Кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 137 КК є спричинення смерті неповнолітнього, у тому числі через нещасний випадок, до якого відноситься й утоплення.
• Між тим, об`єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 137 КК, є невиконання або неналежне виконання особою своїх професійних чи службових обов`язків щодо охорони життя і здоров`я неповнолітніх, що спричинило смерть неповнолітнього..

Згідно з вироком апеляційного суду, цей суд погодився з висновком місцевого суду, який детального навів відповідні інструкції та інші нормативно-правові акти, яких мав дотриматись засуджений, але цього не зробив.

З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає правильною кваліфікацію дій такого за ч. 2 ст. 137 КК, а висновки судів про доведеність його винуватості - обґрунтованими.

Чи достатньо справедливий вирок для того, хто недбало виконав свої обов'язки, внаслідок чого сталося горе для цілої сім'ї, і загинула дитина - риторичне питання.

Аналізуйте судовий акт: За неналежне виконання обов’язків з охорони праці службові особи несуть відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, а працівники – за злочини проти життя та здоров’я особи. ВС/ККС,справа № 727/922/17, 15.03.18);

Відповідальність за службову недбалість наступає лише у разі невиконання обов’язків, які віднесено до повноважень посадовця. Інакше – ВИПРАВДУВАЛЬНИЙ вирок (ВС/ККС № 752/18401/15-к від 17.04.2019);

Для засудження за злочин “службова недбалість” необхідно довести наявність об’єктивної сторони - тобто наявність прямих обов’язків службової особи (ВС ККС №732/1060/20 від 27.08.2024 р.);

Злочинні дії одного із батьків стосовно іншого, що призвели до смерті потерпілого унеможливлюють застосування амністії винної особи з підстав наявності неповнолітньої дитини (ВС/ККС у справі № 522/20208/15-к від 12.11.2019).

Примітка: всі співпадіння з фото/малюнком/ілюстрацією розміщеною у статті є випадковими і не набувають образів конкретних фізичних осіб.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року

м. Київ

справа № 193/650/21

провадження № 51-1734км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2024 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 137 Кримінального кодексу України (надалі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 137 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у юридичних особах приватного публічного права, які пов`язані з вихованням, розвитком та відпочинком дітей на той самий строк.

Вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, на початку липня 2020 року (більш точну дату вчинення кримінального правопорушення в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , будучи службовою особою, забезпечуючи виконання цілей, передбачених п. 2.2. статуту Благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Максимум» (надалі - БО «МБФ «Максимум»), з метою налагодження взаємовідносин батьків та дітей, організації якісного дозвілля для підлітків, вирішив організувати та провести в період з 04 по 09 серпня 2020 року захід відпочинку (спортивно-розважальний захід) для сімей з дітьми, що опинилися у складних життєвих обставинах, а саме відпочинок у наметах (наметове містечко) біля ставка «Микитенка» поблизу с. Вишневе Софіївського району Дніпропетровської області, куди були запрошені сім`ї з дітьми, що опинилися у складних життєвих обставинах, випускники інтернатів, підлітки групи ризику, тощо, усього близько сорока дітей у віці до 18 років (більш точну кількість у ході досудового розслідування не встановлено), в тому числі малолітній ОСОБА_8 , 2013 року народження, який перебував без супроводу батьків чи осіб, що їх замінюють.

У період часу з початку липня 2020 року (більш точну дату вчинення кримінального правопорушення в ході досудового розслідування встановити не надалось можливим) до 17:35 04 серпня 2020 року, ОСОБА_7 , не виконуючи свої службові обов`язки, внаслідок недбалого ставлення до них, без належного оформлення будь-якої документації, потрібної для діяльності наметового містечка, не повідомивши місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування про організацію наметового містечка, маючи реальну можливість забезпечити безпеку життя і здоров`я дітей шляхом виконання вимог «Державних санітарних норм та правил влаштування, утримання та організації режиму діяльності дитячих наметових містечок», затверджених наказом МОЗ України 07 лютого 2012 року № 89 та «Державного соціального стандарту оздоровлення та відпочинку дітей, затвердженого наказом Міністерства сім`ї молоді та спорту від 13 серпня 2009 року № 2881, усвідомлюючи, що невиконання вимог щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я дітей може призвести то настання негативних наслідків, легковажно розраховував на їх відвернення, під час організації відпочинку у наметах (наметове містечко) біля ставка, не дотримався вимог щодо заходів безпеки, які детально наведені у вироку, що призвело до утоплення ОСОБА_8 .

Невиконання головою фонду БО «МБФ «Максимум» ОСОБА_7 своїх службових обов`язків щодо охорони життя та здоров`я дітей, передбачених вимогами законодавства і з технічної точки зору заходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітнього ОСОБА_8 .

Дніпровський апеляційний суд вироком від 09 квітня 2025 року скасував вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2024 року в частині призначення покарання й ухвалив новий, за яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 137 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у юридичних особах приватного публічного права, які пов`язані з вихованням, розвитком та відпочинком дітей на строк 3 роки.

У іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях підзахисного складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК.

На його думку, судовий розгляд як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції був проведений неповно, без усебічного й неупередженого з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення, що призвело до незаконного засудження ОСОБА_7 .

Обґрунтовуючи доводи, викладені в касаційній скарзі, захисник детально наводить мотиви недоведеності винуватості засудженого поза розумним сумнівом, оскільки суд не навів переконливих аргументів того, що ОСОБА_7 був службовою особою на яку був покладений обов`язок, невиконання якого призвело до утоплення малолітнього ОСОБА_8 .

Також захисник не погоджується з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, зокрема в частині показань свідків.

Між тим акцентує на істотних порушеннях вимог кримінального процесуального закону, що полягали у недотриманні процедури судових дебатів і відсутності технічних звукозаписів деяких судових засідань.

Крім того наголошує, що всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК) апеляційний суд не дав вичерпних мотивів на доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, не здійснив їх належного аналізу, формально погодившись із вироком місцевого суду.

Зауважує, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам ст. 370 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду прокурор ОСОБА_9 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, подала письмові заперечення в яких зазначає про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Разом із тим апеляційний суд переглянув вирок місцевого суду в апеляційному порядку, дав вичерпні відповіді на доводи, викладені в апеляційних скаргах, у тому числі аналогічні тим, що зазначені в касаційних скаргах, зокрема щодо кваліфікації дій засудженого, доведеності його винуватості та оцінки доказів, скасував вирок суду першої інстанції лише в частині посилення основного покарання, призначивши його на більший строк, а в іншій частині залишив його без змін, тому предметом перевірки суду касаційної інстанції є саме вирок апеляційного суду.

Згідно зі статтями 370 420 КПК вирок апеляційного суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що він має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 цього Кодексу.

Апеляційний суд під час ухвалення вироку дотримався указаних вимог кримінального процесуального закону.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, перебуває поза межами компетенції касаційного суду.

З огляду на це незгода з оцінкою показань свідків, а також сукупності інших доказів, які, на думку захисника, не доводять винуватості ОСОБА_7 не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Водночас ці доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який їх спростував і погодився з висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 на підставі зібраних у справі доказів, наданих суду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що факт організації відпочинку саме обвинуваченим підтвердили свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а свідок ОСОБА_16 , з яким ОСОБА_7 договірних відносин не мав, вказав на те, що на відпочинок в наметовому містечку його запросив саме обвинувачений; свідок ОСОБА_17 засвідчив, що встановлював сцену у наметовому містечку також на прохання останнього.

Більш того, суд звернув увагу на те, що з показань свідків вбачається, що обвинувачений був присутнім під час відпочинку та займався його організацією.

Крім того, апеляційний суд врахував, що з наданих свідками показань вбачається, що дорослими дійсно надавалась допомога в організації відпочинку, проте згідно з заявами батьків, чиї діти відпочивали самостійно, відповідальність за них покладалась саме на ОСОБА_7 . З урахуванням змісту цих заяв та обставин складання, їх формальність суд виключив.

Що стосується забезпечення безпечного перебування дітей та дорослих на водоймищах, то суд звернув увагу на показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_20 , які вказали, що місце для купання, а саме берег ставку не був підготовлений для здійснення купання, у воді не була огороджена територія буйками, не було вишки рятувальника та самого рятувальника, не було проведено із всіма учасниками відпочинку й інструктажу щодо поводження на воді.

У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій констатували, що ОСОБА_7 , достовірно знаючи, де саме буде проводитись захід з відпочинку, а саме наметове містечко біля водоймища (ставку), не забезпечив умов щодо безпечності перебування всіх учасників вказаного заходу на водоймищі (ставку), а саме купання у вказаному водоймищі (ставку).

Також, апеляційний суд спростував твердження захисника, викладені в апеляційній скарзі, які є аналогічними тим, що викладені в його касаційній скарзі про те, що ОСОБА_7 не був організатором відпочинку і відповідно не є службовою особою, на яку був покладений обов`язок забезпечити безпеку дітей під час відпочинку й послався на таке.

Суб`єктами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК є особа, на яку покладено професійні чи службові обов`язки щодо охорони життя та здоров`я неповнолітніх, зокрема особа, яка займається вихованням, наглядом, проведенням занять, тренувань, дозвілля і т. ін., а також службові особи дитячого садка, школи, санаторію, інтернату й інших дитячих закладів, у яких повинні бути створені безпечні умови щодо охорони життя і здоров`я неповнолітніх.

Статтею ст. 18 КК цього Кодексу передбачено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

З матеріалів провадження апеляційний суд установив, що обвинувачений ОСОБА_7 як засновник та керівник БО «МБФ «Максимум» виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у БФ «Максимум», а тому в розумінні ст. 18 КК є службовою особою.

Разом із цим, апеляційний суд вказав, що матеріалами провадження підтверджується, що ОСОБА_7 під час відпочинку був особою, на яку покладались обов`язки щодо охорони життя та здоров`я неповнолітніх.

Погоджуючись з висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що зміст матеріалів кримінального провадження об`єктивно свідчить про те, що відпочинок було ініційовано та організовано БО «МБФ «Максимум», засновником та керівником якого є ОСОБА_7 на що вказують заяви батьків, зокрема ОСОБА_21 , адресовані ОСОБА_7 , де вони дають дозвіл на поїздку дітей на відпочинок, графік відпочинку, засвідчений обвинуваченим, а також факт присутності останнього на ньому, використання присутніми особами засобів, які йому належали або були надані на його прохання знайомими та забезпечення ним харчування й перевезення дітей, що знайшло своє підтвердження як у письмових доказах, так і у показаннях свідків, потерпілої та ОСОБА_7 . Крім того, з матеріалів провадження видно, що усної домовленості ОСОБА_21 з будь-ким з батьків про здійснення нагляду за її дитиною не було, а письмовий дозвіл на поїздку своєї дитини вона надавала саме обвинуваченому з яким мала договірні відносини з приводу надання соціальних послуг як особі, яка здійснює організацію відпочинку дітей. Також, з досліджених судом доказів вбачається, що до умов відпочинку не належала обов`язкова присутність батьків дітей, а відповідальність відповідно до наданої згоди покладалась саме на ОСОБА_7 , яким згідно з показаннями свідків не було забезпечено заходів безпеки.

Колегія суддів уважає мотиви апеляційного суду обґрунтованими і зважає на таке.

Як убачається зі сформульованого обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні злочину з необережності у виді злочинної недбалості.

Злочинна недбалість визначається тим, що в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов`язку і можливості передбачити суспільно-небезпечні наслідки своєї поведінки (об`єктивний та суб`єктивний критерії).

Суб`єктивний критерій злочинної недбалості визначає встановлення фактичної можливості особи передбачити зазначені наслідки. Він повинен фіксуватися на підставі аналізу здатності конкретної особи у відповідній життєвій ситуації за наявності відповідних особистих характеристик (освіти, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявності життєвого і професійного досвіду, віку, стану здоров`я тощо) передбачати можливість настання шкідливих наслідків. Цей критерій має особливе значення, оскільки підкреслює, що недбалість як вид необережної вини може бути тільки в межах можливого передбачення наслідків, а межі цього передбачення завжди індивідуальні.

Відповідальність за недбалість настає лише тоді, коли особа повинна була і могла передбачити можливість настання злочинних наслідків.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_7 не вживалися заходи, зокрема, щодо облаштування водоймища (ставка) для купання.

Однак, на думку Суду, ОСОБА_7 як організатор відпочинку, мав усвідомлювати, що допуск неповнолітніх до водоймища (ставка) без належного його облаштування може призвести до нещасного випадку.

Кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 137 КК є спричинення смерті неповнолітнього, у тому числі через нещасний випадок, до якого відноситься й утоплення.

Між тим, об`єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 137 КК, є невиконання або неналежне виконання особою своїх професійних чи службових обов`язків щодо охорони життя і здоров`я неповнолітніх, що спричинило смерть неповнолітнього.

Під невиконанням або неналежним виконанням професійних чи службових обов`язків щодо охорони життя і здоров`я неповнолітніх слід розуміти недотримання закріплених у відповідних посадових інструкціях, приписах або законах прав та обов`язків службовими та посадовими особами, на яких покладено обов`язок із забезпечення належної охорони життя і здоров`я неповнолітніх, їх добробуту й безпечного проживання і перебування в місцях навчання, праці, відпочинку.

Згідно з вироком апеляційного суду, цей суд погодився з висновком місцевого суду, який детального навів відповідні інструкції та інші нормативно-правові акти, яких мав дотриматись ОСОБА_7 , але цього не зробив.

Колегія суддів звертає увагу на дані висновку експерта, який також покладено в основу обвинувачення, № 4712-20 від 04 лютого 2021 року за результатами проведення судової експертизи з дослідження причин та наслідків порушень вимог безпеки життєдіяльності та охорони праці по матеріалам кримінального провадження, згідно з яким: причинами нещасного випадку є невиконання норм і правил безпеки головою фонду БО «МБФ «Максимум» ОСОБА_7 в частині організації та проведення спортивно-розважальних заходів та заходів відпочинку з дітьми, які перебувають в тяжких умовах проживання, без будь-якої попередньої підготовки території розташування наметового містечка, відповідного місця для купання дітей, без організації належного кваліфікованого медичного супроводу дітей, відсутність належного документального оформлення організованого виїзду дітей на відпочинок, та відсутності належного нагляду за дітьми під час купання у водоймі (під наглядом 2 дорослих (один перебуває у водоймі, другий спостерігає з берега); безпосередньою причиною утоплення малолітнього ОСОБА_8 , під час організованого відпочинку дітей у наметовому містечку, була відсутність належного нагляду за безпекою та життям дитини під час перебування останньої на березі водойми «Микитенко» в період купання дітей у ставку, відсутність спеціально облаштованого місця для купання дітей, що призвело до самовільного заходу малолітнього потерпілого до водойми та подальшого його утоплення; в цій ситуації, голова фонду ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти настанню даного нещасного випадку, але нею не скористався, засуджений організовуючи спортивно-розважальні заходи та заходи відпочинку з дітьми у наметах, які перебувають в тяжких умовах проживання, повинен був попередньо обрати відповідне місце для проведення даного заходу, яке має безпечне місце для купання дітей, оформити документально (належним чином) вищевказану поїздку, провести дорослим відповідні інструктажі щодо безпечного перебування на природі та на воді (під час купання) під особистий підпис у відповідних журналах, а безпосередньо 04 серпня 2020 року, потрібно було забезпечити відповідний нагляд за безпекою та життям дітей, які перебували на даному відпочинку без супроводу своїх батьків чи опікунів, під час їх купання у водоймі та перебування безпосередньо на березі ставка «Микитенко».

З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 137 КК, а висновки судів про доведеність його винуватості - обґрунтованими.

Твердження про те, що поза увагою апеляційного суду залишись доводи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом першої інстанції, колегія суддів уважає непереконливими з огляду на зміст вироку апеляційного суду.

Щодо повернення до судового слідства після проведення судових дебатів, апеляційний суд вказав, що це не є істотним порушенням вимог КПК, адже відновлення судового слідства з метою дослідження додаткових матеріалів, передбачено КПК і послався на відповідну практику Верховного Суду.

Водночас колегія суддів зазначає, що під час відновленого судового слідства фактично були досліджені речові докази, а саме оригінали документів, а тому це не вплинуло на законність і обґрунтованість судового рішення.

Також апеляційний суд зауважив, що з матеріалів провадження вбачається, що судом дотримано вимоги, які стосуються фіксування судового процесу технічними записами, а відсутність звукозапису у підсистемі відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, обумовлено технічною помилкою, яка судом першої інстанції вчасно була виправлена.

Колегія суддів у ході перевірки доводів захисника в частині істотних порушень вимог КПК, що має бути наслідком визнання доказів недопустимими, зокрема тих, що досліджені після поновлення судового слідства виходить із того, що невід`ємним критерієм істотності порушення вимог кримінального процесу є здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Отже, аналізуючи згадані вище норми кримінального процесуального закону, необхідно з`ясувати, як вказані ті чи інші порушення вплинули на законність ухваленого судом рішення, водночас необхідно зважати на «рівень істотності» відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.

Проте в касаційній скарзі захисник не навів переконливих аргументів, які б указували на те, що порушення про які він вказує в касаційній скарзі є істотними і не наводить аргументів того, яким чином вони вплинули на законність і обґрунтованість остаточного судового рішення.

За результатами касаційного розгляду колегія суддів установила, що апеляційний суд, керуючись статтями 404 405 407 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , зокрема, за скаргою його захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, указавши у вироці підстави для визнання цих доводів необґрунтованими.

Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлений вирок не суперечить приписам статей 370 420 КПК, а тому твердження захисника про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставним.

На переконання колегії суддів, аргументи захисника про відсутність достатніх підстав уважати, що підзахисний скоїв інкриміноване йому кримінальне правопорушення, зводяться до незгоди з судовими рішеннями та надання власної оцінки доказам й обставинам справи.

Беручи до уваги наведене вище, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3