Суд може зменшити розмір % річних з урахуванням підтверджених боржником обставин - АЛЕ 3% річних, встановлені ч.2 ст. 625 ЦК України, як й інфляційні втрати - не підлягають зменшенню судом (ВП ВС №903/602/24 від 02.07.2025 р. конкретизація ПП)

Фабула судового акту: Між Комунальним підприємством (далі - КП), що було замовником та ТОВкою-підрядником укладено договір на виконання робіт та надання послуг. Але КП не сплатило належну вартість послуг та робіт, за актами від 2017 року.

Після звернення до суду, десь в період 2023-2024 року, ТОВ нарешті отримало свої 2 009 722,60 заборгованості за роботи. Але на цьому ТОВ не зупинилось і вже у червні 2024 року - звернулося до господарського суду з позовом до КП про стягнення з відповідача 2 009 399,59 грн, з яких 1 622 108,36 грн інфляційних втрат та 387 291,23 грн трьох процентів річних, нараховані з 2017 по 2024 роки за прострочену оплату за виконані роботи та надані послуги.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково - і зменшив 3% річних майже вдесятеро, бо відповідач - КП просило врахувати їх скрутний майновий стан підприємства у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування, власних коштів для оплати виконаних робіт та наданих послуг. Також відповідач звертав увагу на тривалий період нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних та на те, що їх розмір становить фактично розмір основного боргу, який було сплачено в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Справа дійшла до ВП ВС, в тому числі задля відступу від (конкретизації) попередніх висновків. Так, перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- чи можна вважати обґрунтованим звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних нарахованих більше ніж за 3 роки, що передували подачі позову;

- чи може суд зменшити розмір інфляційних втрат, а також розмір трьох процентів річних, який не перевищує законодавчо встановлений.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження№ 12-46гс22).

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

• Щодо можливості зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки ВС та наведені в цій постанові висновки ВП ВС, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатитиу разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

З урахуванням наведеного доводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими.

Що ж до інфляційних втрат - то з приводу наведених доводів відповідача Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

• Щодо конкретизації попереднього висновку:

ВПВС звертає увагу, що в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) викладено висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на наведені у цій постанові висновки, для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики ВП ВС конкретизувалв правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Отже у цій справі, ВП ВС виклала наступні висновки щодо застосування норм права

• У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року.
• Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
• Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
• Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
• Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Аналізуйте судовий акт: За несвоєчасне повернення коштів за невикористані авіаквитки на перевізника може бути покладена неустойка, моральна шкода та 3 % річних. (ВС КЦС справа № 761/36162/16-ц від 12.04.2022 р.);

За несвоєчасне виконання рішення з з Казначейства на користь позивача можуть бути стягнуті інфляційні втрати та 3% річних з наступного дня після спливу 3 місяців від пред`явлення виконавчого документа (ВС КГС №910/479/21 від 11.01.2024 р.);

Пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з вимоги, строк позовної давності якої пропущено (задавнена вимога), можна тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (ВС КЦС № 602/140/23 від 22.01.2025 р.);

СУД стягнув з МИТНИЦІ 3% річних, інфляційні втрати за період дії її спірних рішень та ще й судові витрати, включно з витратами на адвоката в повному обсязі. (Північний апеляційний господарський суд №914/1085/24 від 19.03.2025 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 903/602/24

провадження № 12-19гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Денисевич К. Ю.,

представників учасників справи:

позивача - Александрова В. В. (адвокат, взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції),

відповідача - не з`явився,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв`язок» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року (головуючий суддя Юрчук М. І., судді Крейбух О. Г., Коломис В. В.) та рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2024 року (суддя Вороняк А. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв`язок»

до Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту»

про стягнення 2 009 399,59 грн

СУТЬ СПОРУ

1. Між Комунальним підприємством «Луцьке підприємство електротранспорту» (далі - КП «ЛПЕ», відповідач, скаржник 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Системний зв`язок» (далі - ТОВ «Системний зв`язок», позивач, скаржник 2) укладено договір на виконання робіт та надання послуг.

2. ТОВ «Системний зв`язок» звернулося до суду з позовом до КП «ЛПЕ» про стягнення інфляційних втрат ітрьох процентів річних, зазначивши, що відповідачненалежним чином виконав умови договору та прострочив оплату за виконані роботи та надані послуги.

3. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

4. КП «ЛПЕ» та ТОВ «Системний зв`язок», не погодившись із судовими рішеннями, звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду.

5. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- чи можна вважати обґрунтованим звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову;

- чи може суд зменшити розмір інфляційних втрат, а також розмір трьох процентів річних, який не перевищує законодавчо встановлений.

6. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Системний зв`язок», а касаційну скаргу КП «ЛПЕ» залишив без задоволення виходячи з такого.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

7. У червні 2024 року ТОВ «Системний зв`язок» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до КП «ЛПЕ» про стягнення з відповідача 2 009 399,59 грн, з яких 1 622 108,36 грн інфляційних втрат та 387 291,23 грн трьох процентів річних.

8. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КП «ЛПЕ» неналежним чином виконало взяті на себе договірні зобов'язання, а саме прострочило оплату за виконані роботи та надані послуги за договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 23 грудня 2016 року КП «ЛПЕ» (замовник) та ТОВ «Системний зв`язок» (виконавець) уклали договір на виконання робіт з технічного переоснащення систем диспетчерського контролю, сповіщення пасажирів та оплати проїзду та супровідні роботам послуги від 23 грудня 2016 року № 161223/30 (далі - договір).

10. Відповідно до пункту 2.1 цього договору виконавець зобов`язався виконати роботи з технічного переоснащення підприємства та супровідні роботам послуги, а замовник - оплачувати роботи на умовах і в строки, визначені цим договором.

11. Пунктом 7.3 договору передбачено, що загальна вартість договору становить 3 122 440,00 грн без ПДВ, з яких 936 732,00 грн підлягають оплаті та використанню в 2016 році, а 2 185 708,00 грн - в 2017 році.

12. За приписами пунктів 7.5-7.7 договору замовник може провести попередню оплату в розмірі 30 % вартості цього договору в сумі 936 732,00 грн протягом п`яти банківських днів з дня підписання договору та отримання відповідного фінансування. Решту 70 % від суми цього договору замовник оплачує частинами після завершення робіт згідно з кошторисом, поданими актами виконаних робіт та супровідних роботам послуг, що перевищують суму авансового платежу та актів виконаних робіт,протягом п`яти банківських днів з дня отримання, на підставі рахунків-фактур, наданих виконавцем, та зазначенихактів.

13. У 2018 році ТОВ «Системний зв`язок» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовною заявою про стягнення з КП «ЛПЕ» 2 009 722,60 грн у зв`язку з неналежним виконанням останнім зобов`язань за договором з оплати за виконані роботи та надані послуги.

14. Господарський суд Волинської області рішенням від 17 липня 2018 року у справі № 903/4/18 у задоволенні позову відмовив.

15. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 січня 2022 року, апеляційну скаргу ТОВ «Системний зв`язок» задовольнив, указане рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову та стягнення з КП «ЛПЕ» на користь ТОВ «Системний зв`язок» 2 009 722,60 грн боргу.

16. Апеляційний господарський суд у справі № 903/4/18 установив, що на виконання умов договору сторони підписали та скріпили печатками акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 01 лютого 2017 року № 161223/30 на суму 100 000,00 грн, від 25 травня 2017 року № 161223/301 на суму 248 727,00 грн та № 161223/302 на суму 700 680,00 грн, а всього на загальну суму 1 049 407,00 грн.

17. Також суд апеляційної інстанції встановив, що 30 жовтня 2017 року позивач направив на адресу відповідача для підписання акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 960 315,60 грн, а саме: акти від 26 жовтня 2017 року № 161223/30 на суму 16 745,00 грн, № 161223/30 на суму 869 683,60 грн, № 161223/30 на суму 52 564,00 грн та № 161223/30 на суму 21 323,00 грн.

18. Разом з актами здачі-приймання робіт (надання послуг) позивач направив відповідачу довідки про вартість виконаних робіт за лютий, травень та жовтень 2017 року.

19. Відповідач отримав зазначені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та довідки про вартість виконаних робіт, однак не підписав їх та не скріпив печаткою, як це передбачено умовами договору.

20. Суд апеляційної інстанції з огляду на акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 01 лютого 2017 року № 161223/30, від 25 травня 2017 року № 161223/301 та №161223/302,від 26 жовтня 2017 року № 161223/30, а також матеріали справи № 903/4/18 в сукупності вважав, що ними підтверджено виконання позивачем робіт, які відповідають визначеним умовам договору. У зв`язку із цим у відповідача наявна заборгованість у розмірі 2 009 722,60 грн.

21. У подальшому суд першої інстанції у справі, що розглядається, відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України визнав преюдиційними встановлені факти щодо виконання позивачем робіт та надання послуг за договором, а також наявність у відповідача заборгованості за договором в розмірі 2 009 722,60 грн.

22. Відповідач повністю сплатив зазначену заборгованість згідно з платіжними інструкціями: від 27 жовтня 2023 року № 1794 на суму 763 522,60 грн, від 18 грудня 2023 року № 2077 на суму 142 500,00 грн, від 08 лютого 2024 року № 182 на суму 54 469,42 грн, від 19 лютого 2024 року № 185 на суму 111 668,51 грн, від 11 березня 2024 року № 193 на суму 546 361,97 грн та від 02 квітня 2024 року № 213 на суму 391 200,00 грн.

23. Водночас позивач вважав, що відповідач, крім заборгованості за договором,має також сплатити 1 622 108,36 грн інфляційних втрат та 387 291,23 грн трьох процентів річних, вимоги щодо стягнення яких заявлено в цій справі.

24. Відповідач, заперечуючи проти нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних у заявленому розмірі, вказував на скрутний майновий стан підприємства у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування та власних коштів для оплати виконаних робіт та наданих послуг. Також відповідач звертав увагу на тривалий період нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних та на те, що їх розмір становить фактично розмір основного боргу, який було сплачено в повному обсязі.

25. Суди попередніх інстанцій установили, що є підстави до стягнення 1 620 292,16 грн інфляційних втрат та 386 985,11 грн трьох процентів річних, які нараховані за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 01 лютого 2017 року № 161223/30 на суму 100 000 грн, від 25 травня 2017 року № 161223/301 на суму 248 727,00 грн та № 161223/302 на суму 700 680,00 грн, від 26 жовтня 2017 року № 161223/30 на суму 16 745,00 грн, № 161223/30 на суму 869 683,60 грн, № 161223/30 на суму 52 564,00 грн та № 161223/30 на суму 21 323,00 грн.

26. У той же час суди встановили, що 1 816,20 грн інфляційних втрат та 306,12 грн трьох процентів річних нараховані за цими актами за період з 13 березня по 01 квітня 2017 року поза межами позовної давності.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

27. Господарський суд Волинської області рішенням від 17 вересня 2024 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01 жовтня 2024 року позов задовольнив частково. Стягнув з КП «ЛПЕ» на користь ТОВ «Системний зв`язок» 1 659 004,84 грн, з них 1 620 292,16 грн інфляційних втрат та 38 712,68 грн трьох процентів річних, а також 24 087,33 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовив.

28. Додатковим рішенням від 02 жовтня 2024 року Господарський суд Волинської області заяву ТОВ «Системний зв`язок» задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У частині стягнення 16 000,00 грн таких витрат відмовив.

29. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 19 листопада 2024 року апеляційні скарги КП «ЛПЕ» та ТОВ «Системний зв`язок» залишив без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

30. Судові рішення мотивовані тим, що наявні підстави до стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 620 292,16 грн та трьох процентів річних у розмірі 386 985,11 грн, що нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, та відсутні підстави для стягнення 1 816,20 грн інфляційних втрат та 306,12 грн трьох процентів річних у зв`язку зі спливом позовної давності.

31. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зауважив, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Проте строки, визначені статтями 257 258 362 559 681 728 786 1293 Цивільного кодексу України та статтями 232 269 322 324 Господарського кодексу України, були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Тому суд першої інстанції вважав, що позивач звернувся з позовом про стягнення 1 620 292,16 грн інфляційних втрат та 386 985,11 грн трьох процентів річних у межах позовної давності. Водночас суд першої інстанції за заявою відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності від 20 серпня 2024 року відмовив у частині позовних вимог у зв`язку зі спливом строку звернення до суду.

32. Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, ураховуючи правові висновки Верховного Суду, вважав за необхідне зменшити розмір трьох процентів річних з огляду на наявність підстав для такого зменшення, про які зазначав відповідач, а саме скрутний майновий стан підприємства, тривалий період нарахування трьох процентів річних, значний розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат, який становить фактично суму основного боргу, а також повну її сплату відповідачем. Відтак суди з метою збереження балансу інтересів сторін у спорі та запобігання настанню негативних наслідків для кожної з них дійшли висновку про зменшення розміру трьох процентів річних до суми 38 712,68 грн.

Короткий зміст касаційних скарг

33. У грудні 2024 року КП «ЛПЕ» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року та рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2024 року у справі № 903/602/24, в якій просило скасувати вказані судові рішення в частині стягнення з відповідача1 620 292,16 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про зменшення суми інфляційних втрат.

34. Також угрудні 2024 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося ТОВ «Системний зв`язок»з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в цій справі, в якій просило скасувати вказані судові рішення в частині відмови у стягненні з відповідача 348 272,43 грн трьох процентів річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути проценти річних у наведеному розмірі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційних скарг та заперечень на них

35. Підставою касаційного оскарження КП «ЛПЕ» визначає пункти 2 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

36. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник 1 зазначає про необхідність відступу від існуючого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо зменшення за певних умов розміру неустойки, штрафу та відсотків річних, але не інфляційних втрат. Однак відповідач вважає, що суд за певних обставин може також зменшити і розмір інфляційних втрат.

37. КП «ЛПЕ» також указало,що суди попередніх інстанцій не дослідили зібраних у справі доказів, які підтверджують фінансування робіт за рахунок коштів місцевого бюджету; вжиття ним заходів для вирішення питання щодо виділення з міського бюджету коштів для оплати за договором; накладення арешту на все рухоме майно КП «ЛПЕ»; наявність збитків у підприємства в 2018-2020 роках; зупинення позивачем процесу технічного переоснащення; неодноразові звернення відповідача до позивача з вимогами передати обладнання та виконати роботи, передбачені умовами договору.

38. Крім того, скаржник 1 наголошує на тому, що згідно з поданим позивачем розрахунком у позовній заяві останнім нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1 622 108,36 грн та три проценти річних у розмірі 387 291,23 грн за період з 13 березня 2017 року по 01 квітня 2024 року. Тобто фактично нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних здійснено за сім років, що, на переконання КП «ЛПЕ», є необґрунтованим.

39. ТОВ «Системний зв`язок»підставою касаційного оскарження визначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

40. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник 2 зазначає, що суди попередніх інстанцій посилаються на правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у неподібних правовідносинах, коли сторони встановили розмір процентів річних вищий за законодавчо визначений (3 %) і суд зменшував розмір таких процентів річних до законодавчо встановленого (3 %). Тому такі висновки не можна застосовувати при вирішенні питання про зменшення трьох процентів річних, які підлягають стягненню на користь позивача.

41. ТОВ «Системний зв`язок»наголошує, що визначені Цивільним кодексом України три проценти річних суд не може зменшити, оскільки це законодавчо встановлений розмір. Скаржник 2 зауважує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо права суду зменшувати проценти річних, нараховані згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, нижче ніж три проценти річних.

42. КП «ЛПЕ» у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити касаційну скаргу ТОВ «Системний зв`язок» без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 816,20 грн інфляційних втрат та 348 578,55 грн трьох процентів річних - без змін.

43. Відзиву на касаційну скаргу відповідача від ТОВ «Системний зв`язок» до Верховного Суду не надійшло.

44. У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, а в задоволенні касаційної скарги відповідача - відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

45. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 16 січня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами КП «ЛПЕ» та ТОВ «Системний зв`язок», призначив їх до спільного розгляду у відкритому судовому засіданні та надав сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

46. Ухвалою від 06 березня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 903/602/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

47. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від правового висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23, щодо можливості нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат без обмеження останніми трьома роками, які передували подачі позову.

48. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 квітня 2025 року прийняла та призначила до розгляду справу № 903/602/24 у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

49. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

50. З огляду на вказаний нормативний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

51. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представника позивача, дослідила наведені у касаційних скаргах доводи, перевірила на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та вважає, що немає підстав для задоволення касаційної скарги КП «ЛПЕ», а касаційну скаргу ТОВ «Системний зв`язок»слід задовольнити з огляду на таке.

Щодо строку звернення до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат та процентів річних

52. Предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 13 березня 2017 року по 01 квітня 2024 року, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором.

53. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій визналиобґрунтованими позовні вимоги простягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року. Водночас суди зазначили про відсутність правових підстав для стягнення заявлених позивачем інфляційних втрат та процентів річних, нарахованих за період з 13 березня по 01 квітня 2017 року, у зв`язку зі спливом позовної давності.

54. КП «ЛПЕ» в касаційній скарзі посилається на необґрунтованість позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період протягом семи років.

55. Велика Палата Верховного Суду щодо вказаних доводів відповідача зазначає таке.

56. Суди попередніх інстанцій установили, що між КП «ЛПЕ» та ТОВ «Системний зв`язок» було укладено договір.

57. Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

58. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 Цивільного кодексу України).

59. Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

60. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

61. За своєю правовою природою договір, який було укладено сторонами, є договором підряду.

62. Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

63. Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

64. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач виконав роботи та надав послуги згідно з умовами договору, що підтверджено відповідними актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

65. Натомість відповідач своїхзобов`язань за договором щодо оплати позивачу за виконані роботи та надані послуги належним чином не виконав, у зв`язку із чим у КП «ЛПЕ» утворилася заборгованість у розмірі 2 009 722,60 грн. Зазначену суму на користь ТОВ «Системний зв`язок» стягнув Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04 листопада 2021 року у справі № 903/4/18.

66. У подальшому вказанузаборгованість відповідач погасив у повному обсязі частинами у строк до 02 квітня 2024 року.

67. Тому позивач вважав, що відповідач має сплатити інфляційні втрати та три проценти річних за період з 13 березня 2017 року по 01 квітня 2024 року.

68. Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексуУкраїни боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

69. До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексуУкраїни боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

70. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

71. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.

72. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

73. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

74. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.

75. Як зазначалося раніше, ТОВ «Системний зв`язок» звернулося до суду з позовом до КП «ЛПЕ» про стягнення 1 622 108,36 грн інфляційних втрат та 387 291,23 грн трьох процентів річних у червні 2024 року.

76. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

77. За приписами статті 257 Цивільного кодексуУкраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

78. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).

79. Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

80. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

81. Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

82. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

84. Законодавство можевизначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

93. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованимипозовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річнихне спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками.

Щодо можливості зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних

99. Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексуУкраїни).

100. Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексуУкраїни.

101. У касаційній скарзі ТОВ «Системний зв`язок» стверджує, що визначені Цивільним кодексом України три проценти річних суд не може зменшити, оскільки це законодавчо встановлений розмір, а правовий висновок Верховного Суду щодо права суду зменшувати проценти річних, нараховані згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, нижче ніж три проценти річних відсутній.

102. Велика Палата Верховного Суду щодо вказаних доводів позивача зауважує таке.

103. За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки єспособом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

104. Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

105. Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

106. Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

107. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

108. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

109. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

110. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати вкожному конкретному випадку.

111. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

112. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

113. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

114. До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

115. З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природупроцентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

116. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

117. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатитиу разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

118. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

119. З урахуванням наведеногодоводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими.

120. У касаційній скарзі КП «ЛПЕ»зауважує, що суд за певних обставин може зменшити розмір не лише неустойки, штрафу та процентів річних, а й розмір інфляційних втрат, що є підставою для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

121. З приводу наведених доводів відповідача Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

122. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

123. Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

124. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

125. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

126. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

127. З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат,є необґрунтованими.

128. Оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) викладено правовий висновок про можливість зменшення судом за певних умов розміру як неустойки, штрафу, так і процентів річних, але взагалі не зазначено про зменшення розміру інфляційних втрат, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості вирішувати питання про відступ від цього висновку в частині зменшення судом розміру інфляційних втрат.

Щодо відступу від попереднього правового висновку Верховного Суду

129. Ця справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави потреби відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23.

130. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 зазначив, що строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 Цивільного кодексу України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії карантину.

131. Оцінюючи наявність підстав для відступу від раніше сформульованого Верховним Судом висновку, Велика Палата Верховного Суду враховує, зокрема, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно вказувати в рішенні (пункт 49).

132. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункти 43-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункт 54), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 23), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 41), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 62), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21, пункт 53), від 02 серпня 2023 року у справі № 925/1741/21 (провадження № 12-38гс22, пункти 8.68, 8.69), від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 74), від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23, пункти 159, 160), від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23, пункт 138), від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22, пункт 98), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24, пункт 86), від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23, пункт 101), від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21 (провадження № 14-76цс24, пункт 7.6)].

133. З урахуванням висновків, наведених у мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо продовження строків позовної давності стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат і процентів річних, які не спливли станом на 02 квітня 2020 року, а звідси немає підстав для відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23.

134. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) викладено висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

135. З огляду на наведені у цій постанові висновки, для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

136. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Незазначення повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний [постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22), від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22), від 11 жовтня 2023 року у справі № 757/3572/17-ц (провадження № 14-37цс22), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23), від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)].

137. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду [схожий за змістом правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143), від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23, пункт 117), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23, пункт 278),від 09 квітня 2024 року у справі № 925/1440/22 (провадження № 12-74гс23, пункт 125), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24, пункт 89)].

Щодо суті касаційних скарг

138. Як зазначалося раніше, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач обґрунтовано нарахував 386 985,11 грн як трипроценти річних за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 01 лютого 2017 року № 161223/30, від 25 травня 2017 року № 161223/301 та № 161223/302 та від 26 жовтня 2017 року № 161223/30.

139. Однак суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вважав, що з метою збереження балансу інтересів сторін у спорі та запобігання настанню негативних наслідків для кожної з них слід зменшити розмір процентів річних до суми 38 712,68 грн, а взадоволенні позовних вимог про стягнення 348 272,43 грн трьох процентів річних - відмовити.

140. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що проценти річних позивач нарахував у розмірі, який є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних.

141. Звідси, з урахуванням наведених в цій постанові висновків три проценти річних у розмірі 386 985,11 грн зменшенню судом не підлягали, а тому позовні вимоги про їх стягнення є обґрунтованими.

142. З огляду на наведене з відповідача на користь позивача слідстягнути 348 272,43 грн трьох процентіврічних, у задоволенні яких безпідставно відмовили суди попередніх інстанцій.

Щодо інших доводів касаційної скарги КП «ЛПЕ»

143. У касаційній скарзі КП «ЛПЕ» вказує також про наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх зібраних у справі доказів.

144. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

145. Зважаючи на вказані положення процесуального законодавства, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника 1 про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібраних у справі доказів, оскільки у цій справі посилання КП «ЛПЕ» на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (щодо потреби відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), про можливість зменшення судом розміру інфляційних втрат), не знайшли свого підтвердження за результатами розгляду його касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

146. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

147. Відповідно до частини першої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

148. Отже, оскільки рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ТОВ «Системний зв`язок» слід задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача трьох процентіврічних у розмірі 348 272,43 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог і стягнення трьох процентів річних у вказаному розмірі. В іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.

149. Касаційна скарга КП «ЛПЕ» задоволенню не підлягає з викладених раніше підстав.

Щодо судових витрат

150. За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу Україниу постанові суду касаційної інстанції, серед іншого, зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

151. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, ? на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

152. Оскільки за результатом розгляду касаційної скарги ТОВ «Системний зв`язок» судові рішення в частині відмови у стягненні 348 272,43 грн трьох процентіврічних підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову, витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви в цій частині, апеляційної та касаційної скарг підлягають покладенню на відповідача.

153. З огляду на залишення касаційної скарги КП «ЛПЕ» без задоволення судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, розподілу не підлягають.

Висновки щодо застосування норм права

154. У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

155. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річнихбез обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв`язок» задовольнити.

3. Постанову Північно-західногоапеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року та рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2024 року у справі № 903/602/24 скасуватив частині відмови у стягненні 348 272,43 грн трьох процентів річних, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення позову.

4. Стягнути з Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» (вул. Івасюка Володимира, 1/52, м. Луцьк, 43018, ідентифікаційний код 03327931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв`язок» (вул. Чорновола, 1, м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код 37838893) 348 272,43 грн (триста сорок вісім тисяч двісті сімдесят дві гривні 43 копійки) трьох процентів річних.

5. В іншій частині постанову Північно-західногоапеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року та рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2024 року у справі № 903/602/24 залишити без змін.

6. Стягнути з Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» (вул. Івасюка Володимира, 1/52, м. Луцьк, 43018, ідентифікаційний код 03327931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв`язок» (вул. Чорновола, 1, м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код 37838893) 4 179,27 грн (чотири тисячі сто сімдесят дев`ять гривень 27 копійок) судового збору за подання позовної заяви, 6 269,00 грн (шість тисяч двісті шістдесят дев`ять гривень 00 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги та 8 358,54 грн (вісім тисяч триста п`ятдесят вісім гривень 54 копійки) судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідачВ. Ю. УркевичСудді: О. О. Банасько К. М. Пільков О. Л. Булейко С. О. Погрібний І. А. Воробйова Н. С. Стефанів О. А. Губська О. В. Ступак А. А. Ємець І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова