СУД стягнув з МИТНИЦІ 3% річних, інфляційні втрати за період дії її спірних рішень та ще й судові витрати, включно з витратами на адвоката в повному обсязі. (Північний апеляційний господарський суд №914/1085/24 від 19.03.2025 р.)

Фабула судового акту: Приватне підприємство (далі - ПП) звернулося до Господарського суду з позовом про стягнення солідарно з Львівської митниці, Тернопільської митниці та Державної митної служби України солідарно 54 415,51 грн інфляційних втрат та 17 478,14 грн трьох відсотків річних. Потім до справи долучили ще Галицьку митницю як ще одного відповідача.

Справа в тім, що Галицькою митницею (яку потім розформували на Львівську та Тернопільську) було прийнято ряд протиправних рішень про коригування митної вартості, що призвело до того, що позивач (ППшка), з метою уникнення затримки товару на митниці, без жодних на те правових підстав сплатив митних платежів на загальну суму 558 147,92 грн, які були повернуті йому лише 31.05.2021 - внаслідок скасування спірних рішень судом. Таким чином, ПП зазнало матеріальних витрат від знецінення грошових коштів, внаслідок прийняття рішень про коригування митної вартості товарів.

І - на диво, господарський суд (а справа була передано до Господарського суду міста Києва), и згодом і - Північний апеляційний господарський суд - підтримали позивачів та стягнули з митниць інфляційні втрати, 3% річних та ще й потім - судові витрати, включно із витратами на адвоката ПП-шки. Так, загалом, з митниць було стягнуто солідарно - 54415,51 грн інфляційних втрат та 17478,14 грн трьох процентів річних, 24 675, 00 грн. витрат на правову допомогу, всього, і по 757,00 грн з кожної - судового збору.

Відхиляючи доводи апеляційних скарг відповідачів-митниць, апеляційний суд зазначив:

За змістом частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 1 статті 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 дійшла висновку про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13). При цьому, природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути").

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17.

Згідно зі статтею 30 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи та інші працівники органів доходів і зборів, які прийняли неправомірні рішення, вчинили неправомірні дії або допустили бездіяльність, у тому числі в особистих корисливих цілях або на користь третіх осіб, несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та іншу відповідальність відповідно до закону. Шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю органів доходів і зборів або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов`язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом.

Таким чином, спеціальною нормою (статтею 30 Митного кодексу України) також передбачено відшкодування збитків, заподіяних органами митної служби громадянам чи юридичним особам під час виконання ними своїх повноважень.

Отже у цій справі: Предметом позову у цій справі є стягнення майнової шкоди, завданої незаконними діями митниці Держмитслужби при прийнятті рішень про коригування митної вартості товарів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у діях митниці був склад цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою заподіяною позивачу), що має вираження в завданні інфляційних збитків позивачу за період з 14.05.2020 до 31.05.2021, нарахованих на суму 488 311,91 грн, та за період з 25.05.2020 до 31.05.2020, нарахованих на суму 69 836,01 грн.

За час перебування коштів, сплачених позивачем за скасованими рішеннями митниці, не у власності позивача, останній зазнав втрат від інфляційних процесів.

При цьому, Суд слушно зауважив, що у зв`язку з скасуванням рішень митниці в судовому порядку, такі рішення втратили свою юридичну силу з моменту їх прийняття. Відповідно, зобов`язання згідно зі статтею 625 ЦК України, повернути кошти у митниці виникли не з моменту набрання законної сили судових рішень в адміністративних судах, а з моменту отримання коштів відповідачем за скасованими рішеннями - на підставі факту набуття ним майна (коштів) без достатньої правової підстави.

Протиправні рішення митниці призвели до позбавлення можливості позивача здійснювати свої права щодо майна за період перебування цих коштів не у вільному обігу позивача, а тому справедливим, законним та обґрунтованим є стягнення з митниці трьох відсотків річних саме за період з дати отримання переплаченої суми коштів до дати їх фактичного повернення. Тобто, за період, коли позивач був позбавлений можливості з незалежних від нього причин та внаслідок прийнятих протиправних рішень митницею розпоряджатись своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009, від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 зробила наступні висновки: "55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови від 5 жовтня 2022 року у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1))".

Також - колегія апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 24 675,00 грн відповідає критерію розумності, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджується відповідними доказами, у зв`язку з чим були відхилени викладені відповідачами доводи про неспівмірність таких витрат.

Доволі цікаве рішення з огляду на те, що суд відшкодував бізнесу його витрати завдані державним органом, та ще й неустойку. Єдине питання - чи понесуть відповідальні за прийняття протиправних рішень посадові особи, хоча б якусь відповідальність, крім формальних “доган”. Адже фактично, бюджетні кошти мають витрачатися за безвідповідальні дії таких державних службовців

Аналізуйте судовий акт: Для засудження за злочин “службова недбалість” необхідно довести наявність об’єктивної сторони - тобто наявність прямих обов’язків службової особи (ВС ККС №732/1060/20 від 27.08.2024 р.);

Працівник ТЦК був оштрафований на 17000 гривень за перевищення меж службових повноважень за обмеження свободи пересування чоловіка (Верховинський районний суд Івано-Франківської області №938/828/24 від 14.08.2024 р.);

У випадку вчинення військовослужбовцем ДТП, навіть під час виконання своїх службових обов’язків, шкода в порядку регресу стягується в суді цивільної юрисдикції (ВС КЦС, справа №688/1852/21 від 21.12.2022 р.);

Справа про відшкодування шкоди Нацполіцією (в порядку регресу) зі свого співробітника, який спричинив ДТП - підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства (ВС КЦС справа № 208/13/20 від 04.08.2021 р.).

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р. Справа №914/1085/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційні скарги Тернопільської митниці Державної митної служби України, Державної митної служби України, Львівської митниці Державної митної служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 (повний текст складено 12.12.2024)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 (повний текст складено 15.01.2025)

у справі №914/1085/24 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Укртекстрейдинг"

до 1) Львівської митниці Державної митної служби України

2) Тернопільської митниці Державної митної служби України

3) Державної митної служби України

4) Галицької митниці Державної митної служби України

про стягнення солідарно грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції

Приватне підприємство "Укртекстрейдинг" (далі - ПП "Укртекстрейдинг") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення солідарно з Львівської митниці Державної митної служби України (далі - Львівська митниця Держмитслужби), Тернопільської митниці Державної митної служби України (далі - Тернопільська митниця Держмитслужби), Державної митної служби України (далі - Держмитслужба) 54 415,51 грн інфляційних втрат та 17 478,14 грн трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняття Галицькою митницею Державної митної служби України (далі - Галицька митниця Держмитслужби) протиправних рішень про коригування митної вартості від 14.05.2020 №UA209000/2020/600040/2 та від 25.05.2020 №UA209000/2020/600045/2 призвело до того, що позивач, з метою уникнення затримки товару на митниці, без жодних на те правових підстав сплатив митних платежів на загальну суму 558 147,92 грн, які були повернуті йому 31.05.2021. Таким чином, просить стягнути матеріальні витрати від знецінення грошових коштів, внаслідок прийняття рішень про коригування митної вартості товарів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2024 відкрито провадження у справі №914/1085/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.06.2024 залучено до участі у справі в статусі відповідача-4 - Галицьку митницю Держмитслужби.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.07.2024 матеріали справи №914/1085/24 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 прийнято справу №914/1085/24 до свого провадження та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження.

Також, до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення солідарно з відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 24 675, 00 грн.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 позов задоволено.

Стягнуто солідарно з Львівської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби, Тернопільської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби, Держмитслужби та Галицької митниці Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 54 415,51 грн інфляційних втрат та 17 478,14 грн трьох процентів річних.

Стягнуто з Львівської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 757,00 грн судового збору.

Стягнуто з Тернопільської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 757,00 грн судового збору.

Стягнуто з Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 757,00 грн судового збору.

Стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 757,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Львівська митниця Держмитслужби, Тернопільська митниця Держмитслужби та Держмитслужба - як правонаступники Галицької митниці Держмитслужби, а також, враховуючи, що на даний час не внесено запису до реєстру про припинення Галицької митниці Держмитслужби, а саме Галицькою митницею Держмитслужби прийняті протиправні рішення, якими заподіяно шкоду позивачу, то вказана особа має бути співвідповідачем у справі та солідарно відповідати за завдану шкоду. Місцевий господарський суд, перевіривши надані позивачем розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, встановив, що заявлені до стягнення вищенаведені компенсаційні виплати за період з 14.05.2020 до 31.05.2021 нараховані на суму 488 311,91 грн та за період з 25.05.2020 до 31.05.2021 нараховані на суму 69 836, 01 грн є арифметично правильними, обґрунтованими, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 заяву ПП "Укртекстрейдинг" про розподіл судових витрат задоволено.

Стягнуто з Львівської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 6 168,75 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Тернопільської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 6 168,75 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 6 168,75 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби на користь ПП "Укртекстрейдинг" 6 168,75 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в Господарському суді міста Києва в межах справи №914/1085/24 в сумі 24 675,00 грн відповідає критерію розумності, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджується відповідними доказами, у зв`язку з чим понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню з відповідачів порівну в загальному розмірі 24 675,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Тернопільська митниця Держмитслужби звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також висновки суду не відповідають обставинам справи.

Так, скаржник зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), завдання йому неправомірними діями Галицької митниці Держмитслужби шкоди, причинного зв`язку між такими діями та заподіяною шкодою, а тому безпідставно нараховано суму шкоди в розмірі інфляційних втрат (54 415,51 грн) та трьох процентів річних (17 478,14 грн) від суми надмірно сплачених митних та інших платежів, оскільки такі кошти не є збитками, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Держмитслужба звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Так, Держмитслужба вважає, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, викладені в судовому рішенні висновки не відповідають встановленим обставинам, а також неправильно застосовані норми матеріального права.

Також, Держмитслужба стверджує, що враховуючи ненадання позивачем належних і допустимих доказів, у розумінні статті 76 ГПК України, завдання йому Галицькою митницею Держмитслужби шкоди неправомірними діями останньої та не доведення позивачем причинного зв`язку між такими діями та заподіяною шкодою, підстав для стягнення з відповідачів на користь ПП "Укртекстрейдинг" інфляційних збитків у розмірі 54 415,51 грн та трьох відсотків річних в розмірі 17 478,14 грн не має, оскільки такі кошти, не є збитками відповідно до статті 22 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Львівська митниця Держмитслужби звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Так, Львівська митниця Держмитслужби не погоджується з наведеним рішенням, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Також, Львівська митниця Держмитслужби вважає, що позивачем безпідставно нарахована сума шкоди в розмірі інфляційних втрат та трьох процентів річних від суми зайво сплачених митних та інших платежів, оскільки заборгованості Тернопільської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби та Львівської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби перед позивачем не існує в реальності, і відповідно, відсутні підстави для задоволення позову.

Не погоджуючись з додатковим рішенням місцевого господарського суду, Львівська митниця Держмитслужби звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зменшити суму витрат на правничу допомогу.

Львівська митниця Держмитслужби не погоджується з додатковим рішенням суду першої інстанції, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Так, Львівська митниця Держмитслужби стверджує, що заявлена сума витрат на правничу допомогу суттєво завищена, порівняно з реальними витратами адвоката на підготовку до даної справи. Проте, суд першої інстанції повністю проігнорував даний факт, що призвело до неправомірного задоволення заяви про стягнення судових витрат. Заява про стягнення судових витрат (заява про ухвалення додаткового рішення) є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Не погоджуючись з додатковим рішенням місцевого господарського суду, Держмитслужба звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зменшити суму витрат на правничу допомогу.

Держмитслужба не погоджується з оскаржуваним додатковим рішенням, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги Львівської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 та апеляційної скарги Держмитслужби додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 є тотожними за своїм змістом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 апеляційну скаргу Тернопільської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 06.01.2025 апеляційну скаргу Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 06.01.2025 апеляційну скаргу Львівської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №914/1085/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 апеляційну скаргу Тернопільської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 апеляційну скаргу Львівської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

17.01.2025, через систему "Електронний суд", Тернопільською митницею Держмитслужби подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

20.01.2025, через систему "Електронний суд", Львівською митницею Держмитслужби подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Тернопільської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Об`єднано апеляційні скарги Тернопільської митниці Держмитслужби та Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Об`єднати апеляційну скаргу Львівської митниці Держмитслужби з апеляційними скаргами Тернопільської митниці Держмитслужби та Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24.

27.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №914/1085/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24. Об`єднано апеляційну скаргу Львівської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 та апеляційні скарги Львівської митниці Держмитслужби, Тернопільської митниці Держмитслужби та Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Держмитслужби на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24. Об`єднано апеляційну скаргу Держмитслужби на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 з апеляційними скаргами Львівської митниці Держмитслужби, Тернопільської митниці Держмитслужби, Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та Львівської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24. Розгляд апеляційної скарги Держмитслужби на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги

23.02.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційні скарги Львівської митниці Держмитслужби, Тернопільської митниці Держмитслужби, Держмитслужби на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024, в якому просить суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 - без змін.

Так, у відзиві позивач зазначає, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи викладені відповідачами-1, 2, 3 в апеляційних скаргах є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і не спростовують висновків, викладених в судовому рішенні суду першої інстанції.

23.02.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційні скарги Львівської митниці Держмитслужби та Держмитслужби на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025, в якому просить суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 - без змін.

Позивач у відзиві зазначає, що суд першої інстанції, проаналізувавши подані відповідно до вимог чинного законодавства позивачем суду докази, що підтверджують розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом даної справи, дійшов вірного висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу в Господарському суду міста Києва в межах справи №914/1085/24 в сумі 24 675,00 грн відповідає критерію розумності, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджується відповідними доказами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

12.05.2020 та 13.05.2020 ПП "Укртекстрейдинг" здійснено передплату за митне оформлення товару на суму 255 000,00 грн, що вбачається з виписки по рахунку підприємства за період з 12.05.2020 до 25.05.2020.

12.05.2020 уповноваженою особою позивача - агентом з митного оформлення, для здійснення митного оформлення товару позивача у відділ митного оформлення №2 митного поста "Тернопіль" Галицької митниці Держмитслужби подано до митного органу електронну митну декларацію №UA209220/2020/007602.

В подальшому, посадові особи Галицької митниці Держмитслужби прийняли рішення оформлене карткою відмови Галицької митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209220/2020/00348 та скоригували митну вартість товару рішенням Галицької митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 14.05.2020 №UA20900/2020/600040/2.

На підставі вказаних рішень від 14.05.2020 Галицької митниці Держмитслужби позивачем додатково сплачено митних платежів на суму 483 650,00 грн, що вбачається з виписки по рахунку позивача за період з 12.05.2020 до 25.05.2020.

14.05.2020 уповноваженою особою позивача - агентом з митного оформлення, для здійснення митного оформлення товару позивача повторно подано до митного органу електронну митну декларацію №UA209220/2020/007711 за якою товар позивача випущено у вільний обіг у зв`язку зі сплатою ним митних платежів обчислених відповідно до зазначених рішень від 14.05.2020 Галицької митниці Держмитслужби.

Отже, з метою здійснення митного оформлення за вказаними митними деклараціями №UA209220/2020/007602 та №UA209220/2020/007711 позивачем за період з 12.05.2020 до 14.05.2020 сплачено митних платежів на загальну суму 738 650,00 грн.

21.05.2020 ПП "Укртекстрейдинг" здійснено передплату за митне оформлення товару на суму 60 000,00 грн, що вбачається з виписки по рахунку підприємства за період з 12.05.2020 до 25.05.2020.

22.05.2020 уповноваженою особою позивача - агентом з митного оформлення, для здійснення митного оформлення товару позивача у відділ митного оформлення №2 митного поста "Тернопіль" Галицької митниці Держмитслужби подано до митного органу електронну митну декларацію №UA209220/2020/008084.

В подальшому, посадові особи Галицької митниці Держмитслужби прийняли рішення оформлене карткою відмови Галицької митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209220/2020/00361 та скоригували митну вартість товару рішенням Галицької митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 25.05.2020 №UA20900/2020/600045/2.

25.05.2020 уповноваженою особою позивача - агентом з митного оформлення, для здійснення митного оформлення товару позивача повторно подано до митного органу електронну митну декларацію №UA209220/2020/008145, за якою товар позивача випущено у вільний обіг у зв`язку зі сплатою ним митних платежів, обчислених відповідно до зазначених рішень від 25.05.2020 Галицької митниці Держмитслужби.

Таким чином, з метою здійснення митного оформлення за вказаними митними деклараціями №UA209220/2020/007602 та №UA209220/2020/008145 позивачем за період з 21.05.2020 до 25.05.2020 сплачено митних платежів на загальну суму 123 500,00 грн.

Рішення митниці про коригування митної вартості товарів оскаржено позивачем до суду в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі №380/4700/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Галицької митниці Держмитслужби про коригування митної вартості від 14.05.2020 №UA209000/2020/600040/2. Визнано протиправним та скасовано рішення, яке оформлено карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Галицької митниці Держмитслужби №UA209220/2020/00348. Визнано протиправним та скасовано рішення Галицької митниці Держмитслужби про коригування митної вартості від 25.05.2020 №UA209000/2020/600045/2. Визнано протиправним та скасовано рішення, яке оформлено карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Галицької митниці Держмитслужби №UA209220/2020/00361. Стягнуто на користь ПП "Укртекстрейдинг" за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби сплачений судовий збір у розмірі 12 576,22 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 31.05.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №380/4700/20.

У зв`язку з набранням 20.04.2020 законної сили рішенням суду першої інстанції у справі №380/4700/20, 31.05.2021 на рахунок позивача повернуто надмірно сплачені суми митних платежів, за здійснення митного оформлення товару за вказаними вище митними деклараціями, у загальному розмірі 558 147,92 грн, що вбачається з виписки по рахунку позивача за 01.06.2021.

Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, ПП "Укртекстрейдинг" стверджує, що прийняття Галицькою митницею Держмитслужби протиправних рішень про коригування митної вартості від 14.05.2020 та від 25.05.2021 призвело до того, що позивач, з метою уникнення затримки товару на митниці, без жодних на те правових підстав сплатив митних платежів на загальну суму 558 147,92 грн, які були повернуті йому 31.05.2021, а тому, позивач, має правові підстави вимагати стягнення солідарно з відповідачів інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Статтями 15 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1, 2 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 1 статті 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 дійшла висновку про те, що статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13). При цьому, природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути").

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Згідно зі статтею 30 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи та інші працівники органів доходів і зборів, які прийняли неправомірні рішення, вчинили неправомірні дії або допустили бездіяльність, у тому числі в особистих корисливих цілях або на користь третіх осіб, несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та іншу відповідальність відповідно до закону. Шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю органів доходів і зборів або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов`язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом.

Таким чином, спеціальною нормою (статтею 30 Митного кодексу України) також передбачено відшкодування збитків, заподіяних органами митної служби громадянам чи юридичним особам під час виконання ними своїх повноважень.

Порядок здійснення митних формальностей на митній території України визначено Митним кодексом України (у редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин).

Відповідно до пунктів 23, 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За приписами статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі №380/4700/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Галицької митниці Держмитслужби про коригування митної вартості від 14.05.2020 №UA209000/2020/600040/2. Визнано протиправним та скасовано рішення, яке оформлено карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Галицької митниці Держмитслужби №UA209220/2020/00348. Визнано протиправним та скасовано рішення Галицької митниці Держмитслужби про коригування митної вартості від 25.05.2020 №UA209000/2020/600045/2. Визнано протиправним та скасовано рішення, яке оформлено карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Галицької митниці Держмитслужби №UA209220/2020/00361. Стягнуто на користь ПП "Укртекстрейдинг" за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби сплачений судовий збір у розмірі 12 576,22 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів №12 та №14 до Конвенції")

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі №380/4700/20, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.

Предметом позову у цій справі є стягнення майнової шкоди, завданої незаконними Галицької митниці Держмитслужби при прийнятті рішень про коригування митної вартості товарів.

Інфляційні втрати є способом захисту майнових прав і інтересів кредитора, що полягає у відшкодуванні йому матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів, і гарантують отримання компенсації від боржника за використання утримуваних ним грошових коштів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляція - це тривале зростання загального рівня цін, що відображує зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

7.30. Позивач, який звернувся з даним позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173 1174 ЦК України, для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди має довести наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у діях Галицької митниці Держмитслужби є склад цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою заподіяною позивачу), що має вираження в завданні інфляційних збитків позивачу за період з 14.05.2020 до 31.05.2021, нарахованих на суму 488 311,91 грн, та за період з 25.05.2020 до 31.05.2020, нарахованих на суму 69 836,01 грн.

За час перебування коштів, сплачених позивачем за скасованими рішеннями митниці, не у власності позивача, останній зазнав втрат від інфляційних процесів.

Таким чином, з огляду на доведення позивачем наявності неправомірних дій Галицької митниці Держмитслужби (встановлено рішенням суду у справі №380/4700/20), завданої позивачу шкоди в розмірі 54 415,51 грн та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою (прийняття скасованих рішень про коригування митної вартості товарів) місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, про обґрунтованість позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат за період з 14.05.2020 до 31.05.2021 нараховані на суму 488 311,91 грн та за період з 25.05.2020 до 31.05.2021 нараховані на суму 69 836,01 грн є арифметично правильними, обґрунтованими та становлять 54 415,51 грн.

Водночас, вирішуючи питання про стягнення трьох процентів річних судом першої інстанції враховано, що згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції вірно зазначив, що у Галицької митниці Держмитслужби, як органу, який приймав скасовані рішення, виникло перед позивачем грошове зобов`язання на підставі факту набуття майна без достатньої правової підстави у вигляді повернення позивачеві сплачених коштів щодо кожного прийнятого рішення про коригування митної вартості товару. Адже, правова підстава, відповідно до статті 1212 ЦК України, на якій були набуті надмірно сплачені кошти - відпала. Вказаний обов`язок щодо повернення переплачених коштів відповідач виконав, що також не заперечується позивачем.

При цьому, місцевий господарський суд слушно зауважив, що у зв`язку з скасуванням рішень митниці в судовому порядку, такі рішення втратили свою юридичну силу з моменту їх прийняття. Відповідно, зобов`язання згідно зі статтею 625 ЦК України, повернути кошти у митниці виникли не з моменту набрання законної сили судових рішень в адміністративних судах, а з моменту отримання коштів відповідачем за скасованими рішеннями - на підставі факту набуття ним майна (коштів) без достатньої правової підстави.

Протиправні рішення митниці призвели до позбавлення можливості позивача здійснювати свої права щодо майна за період перебування цих коштів не у вільному обігу позивача, а тому справедливим, законним та обґрунтованим є стягнення з митниці трьох відсотків річних саме за період з дати отримання переплаченої суми коштів до дати їх фактичного повернення. Тобто, за період, коли позивач був позбавлений можливості з незалежних від нього причин та внаслідок прийнятих протиправних рішень Галицькою митницею Держмитслужби розпоряджатись своїм майном.

Колегія суддів, перевіривши надані позивачем розрахунки трьох процентів річних, погоджується з місцевим господарським судом, що заявлені до стягнення суми трьох процентів річних за період з 14.05.2020 до 31.05.2021 нараховані на суму 488 311,91 грн та за період з 25.05.2020 до 31.05.2021 нараховані на суму 69 836,01 грн є арифметично правильними, обґрунтованими та становлять 17 478,14 грн.

Крім того, при вирішенні даного спору, судом першої інстанції враховано постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №910/17506/24.

У той же час, місцевий господарський суд слушно зауважив, що спірні правовідносини не регулюються Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 №643, який набрав чинності з 26.09.2017 (далі - Порядок №643), а також положеннями кодексів щодо повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, оскільки сплачені позивачем за скасованими рішеннями про коригування митної вартості кошти та заявлені в позові суми інфляційних втрат та трьох процентів річних за своєю правовою природою не є такими, що помилково/надміру сплачені.

Згідно з частиною 2 статті 2, частиною 1 статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до частини 4 статті 56 ГПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009, від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 зробила наступні висновки: "55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 6 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі №910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1))".

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах №923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справі №923/199/21 (пункт 8.18) і №922/1830/19 (пункт 7.3))";

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц зазначено, що: "44. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. 46. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові";

За приписами частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Відповідно до Класифікатора Державної митної служби України, територіальних органів та їх структурних підрозділів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2019 №495 (в редакції, що діяв на момент прийняття рішень Галицькою митницею Держмитслужби про коригування митної вартості) код місця митного оформлення "UA209220" належить відділу митного оформлення №2 митного поста "Тернопіль" розташованого за адресою: вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль, Тернопільська область. Даний відділ в цей час був структурним підрозділом Галицької митниці Держмитслужби, в якому здійснювалось митне оформлення товару позивача за митними деклараціями.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 "Деякі питання територіальних органів Державної митної служби" (далі - Постанова) реорганізовано територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком, зокрема, і Галицьку митницю Держмитслужби, шляхом їх приєднання до Державної митної служби.

Пунктом 2 Постанови передбачено, що територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються, відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів, згідно з абзацом 4 пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням ЄДРПОУ даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені, згідно з абзацом 4 пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичних особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Наказом Держмитслужби від 19.10.2020 №460 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби як відокремлених підрозділів" утворено Тернопільську митницю як відокремлений структурний підрозділ Держмитслужби.

Згідно з даними з ЄДРПОУ, проведено державну реєстрацію Тернопільської митниці (ідентифікаційний код - код ЄДРПОУ ВІ 43985576, місцезнаходження: Україна, 46400, Тернопільська область, місто Тернопіль, вул. Текстильна, будинок 38) як відокремленого підрозділу юридичної особи Держмитслужби.

Також, згідно з даними з ЄДРПОУ, проведено державну реєстрацію Львівської митниці (ідентифікаційний код - код ЄДРПОУ ВІ 43971343, місцезнаходження: Україна, 79000, Львівська область, місто Львів, вул. Костюшка Т., буд. 1) як відокремленого підрозділу юридичної особи Держмитслужби.

Відповідно до пункту 12 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі - Порядок №1074), орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

У Постанові визначено таким моментом прийняття відповідного рішення Державною митною службою. Згідно з наказом Держмитслужби від 30.06.2021 №472 "Про початок здійснення митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України покладених на них функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи", митниці як відокремлені підрозділи Держмитслужби розпочали з 00 год 00 хв. 01.07.2021 здійснення покладених на них функцій і повноважень.

Таким чином, Львівська та Тернопільська митниці, як відокремлені підрозділи юридичної особи Держмитслужби розпочали виконання своїх повноважень з 01.07.2021.

Отже, як вірно зауважив місцевий господарський суд, на даний час Галицька митниця Держмитслужби перебуває у стані припинення та з 01.07.2021 свої повноваження не здійснює, крім тих, що пов`язані з її припиненням.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2023 у справі №380/3710/21 та ухвалі Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №380/2737/20.

Львівська та Тернопільська митниці Держмитслужби, Держмитслужба є правонаступниками Галицької митниці Держмитслужби, до яких, відповідно до частини 1 статті 104 ЦК України, перейшли права та обов`язки Галицької митниці Держмитслужби.

Частиною 2 статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" встановлено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною 1 цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.

Статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Львівська митниця Держмитслужби, Тернопільська митниця Держмитслужби та Держмитслужба - як правонаступники Галицької митниці Держмитслужби, а також, враховуючи, що на даний час не внесено запису до реєстру про припинення Галицької митниці Держмитслужби, а саме Галицькою митницею Держмитслужби прийняті протиправні рішення, якими заподіяно шкоду позивачу, то вказана особа має бути співвідповідачем у справі та солідарно відповідати за завдану шкоду.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про повне задоволення позову, у зв`язку з чим до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача підлягають 54 415,51 грн інфляційних втрат та 17 478,14 грн трьох процентів річних.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За приписами частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частинами 1, 2 статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Частиною 4 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом першої інстанції враховано позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2023 між ПП "Укртекстрейдинг" (клієнт) та адвокатом Лосиним Олегом Богдановичем укладено договір про надання правової допомоги №2-11/2023, за умовами якого адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу щодо захисту його прав, свобод та законних інтересів у справі щодо стягнення з Львівської митниці Держмитслужби, Тернопільської митниці Держмитслужби, Держмитслужби, Галицької митниці Держмитслужби на користь клієнта заподіяної шкоди, а останній зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що вартість правової допомоги, яка надається адвокатом, відповідно до умов даного договору, проводиться за домовленістю досягнутою між сторонами даного договору.

Клієнт протягом трьох днів з моменту підписання договору сплачує передплату за наданні послуги у розмірі що становить 50% від загальної вартості послуг. Інша частина гонорару підлягає сплаті протягом 3 днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг. Адвокат залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частину роботи безоплатно. Оплата проводиться у готівковій або безготівковій формі (пункти 4.2, 4.3 договору).

Крім того, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 24 675,00 грн позивачем надано: детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги від 27.11.2023 №1-11/20232 на суму 24 675,00 грн; акт приймання-передачі наданих послуг від 17.10.2024 за договором про надання правової допомоги на суму 15 225,00 грн; акт приймання-передачі наданих послуг від 03.12.2024 за договором про надання правової допомоги на суму 9 450,00 грн; платіжні інструкції від 25.04.2024 №206 на суму 11 000,00 грн; від 11.06.2024 №228 на суму 2 625,00 грн; від 24.07.2024 №262 на суму 1 600,00 грн; від 28.11.2024 №822 на суму 5 250,00 грн; від 03.12.2024 №829 на суму 4 200,00 грн.

Так, у підписаному без зауважень та заперечень між адвокатом та клієнтом детальному описі робіт визначено, що за домовленістю досягнутою між сторонами договору про надання правової допомоги станом на 03.12.2024 загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом Лосиним О.Б. щодо представництва інтересів позивача у справі №914/1085/24 становить 24 675,00 грн.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Вказані вище форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 130, 131 постанови від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

З аналізу в сукупності змісту положень договору про надання правової допомоги, а також детального опису робіт встановлено, що розмір гонорару у справі №914/1085/24 є фіксованим та становить 24 675,00 грн. При цьому, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги зазначений сторонами витрачений час для виконання робіт (надання послуг) 50 годин при вирішенні питання про порядок обчислення гонорару, оскільки сторонами не визначено вартість однієї години роботи адвоката, що є обов`язковою умовою при обрахунку погодинної оплати вартості робіт адвоката. У зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що вказівка у детальному описі робіт на витрачений час носить суто інформативний характер.

З огляду на наведене, на переконання судової колегії, наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Лосиним О.Б. професійної правничої допомоги ПП "Укртекстрейдинг" у справі №914/1085/24.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу в Господарському суду міста Києва в межах справи №914/1085/24 в сумі 24 675,00 грн відповідає критерію розумності, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджується відповідними доказами, у зв`язку з чим місцевий господарський суд відхилив викладені відповідачами доводи про неспівмірність таких витрат.

При цьому, суд першої інстанції також правомірно не взяв до уваги інші викладені відповідачами доводи заперечень проти розподілу судових витрат, а також доводи усного клопотання відповідача-3 про зменшення судових витрат, оскільки такі носять формальний характер та спрямовані на намагання уникнути розподіл судових витрат взагалі. Відповідачі жодним чином не вказують, яка, на їх думку сума витрат на адвоката буде співмірною, натомість просять відмовити/зменшити відшкодування витрат в загальному, що необґрунтовано позбавляє права позивача на відшкодування судових витрат, на користь якого ухвалене судове рішення.

У той же час, якщо позов задоволено, то судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, судового збору, законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №904/4105/18 та від 28.04.2021 у справі №910/9351/20.

Тому з метою проведення обчислення розподілу судових витрат, суд першої інстанції вірно визначив їх порівну по 6 168,75 грн (24 675, 00 грн / 4).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню з відповідачів порівну в загальному розмірі 24 675,00 грн.

Доводи Львівської митниці Держмитслужби про те, що витрати на підготовку заяви про стягнення судових витрат (ухвалення додаткового рішення) не підлягають відшкодуванню не беруться судовою колегією до уваги, оскільки позивачем не було заявлено до стягнення витрати на правову допомогу за таку послугу. Послуга про стягнення судових витрат (ухвалення додаткового рішення) відсутня у детальному опис робіт (наданих послуг) та в актах приймання-передачі наданих послуг.

Інші доводи апеляційних скарг взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову та заяви ПП "Укртекстрейдинг" про розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Тернопільської митниці Держмитслужби, Держмитслужби, Львівської митниці Держмитслужби задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційних скарг на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржників.

Розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом апеляційних скарг на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України "Про судовий збір" не передбачена.

Керуючись статтями 129 269 270 275 276 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Тернопільської митниці Державної митної служби України, Державної митної служби України, Львівської митниці Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №914/1085/24 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг Тернопільської митниці Державної митної служби України, Державної митної служби України, Львівської митниці Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №914/1085/24 покласти на скаржників.

5. Матеріали справи №914/1085/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко