5. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВІДМОВИ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

Відповідно до частини 1 статті 175 ГПК суддя відмовляє у від- критті провадження у справі, якщо:

1. заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства;
2. є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами;
3. у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4. є рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, прийняте в межах його компетенції в Україні щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого документа на примусове виконання такого рішення;
5. є рішення суду іноземної держави або міжнародного комерційного арбітражу, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
6. настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено суб’єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред’явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

1. ЗАЯВА НЕ ПІДЛЯГАЄ РОЗГЛЯДУ ЗА ПРАВИЛАМИ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА

Господарське судочинство призначене для розгляду спорів між суб’єктами господарювання, а також інших, прямо передбачених у статті 20 ГПК України: корпоративних спорів, спорів про банкрутство, про захист ділової репутації тощо.

Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб’єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегу- льованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову ВС від 06.07.2021 у справі № 910/872/21 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/98170369)).

Суб’єктами господарювання можуть бути:

1. юридичні особи;
2. фізичні особи — підприємці.

Фізичні особи можуть бути стороною господарського процесу лише у прямо передбачених ГПК України випадках, які наведені у частині 1 статті 20 ГПК України. Наприклад, пункт 3: «справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів» (див. по- станову ВС від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (URL: reyestr. court.gov.ua/Review/77312765)).

До юрисдикції господарських судів належить розгляд спорів, незалежно від суб’єктного складу, щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо це основне зобов’язання відповідає юрисдикції господарських судів. Наприклад: порука, де поручителем є «проста» фізич- на особа, якщо порука укладена для забезпечення виконання зобов’язання — кредиту — між юридичними особами (див. поста- нову ВС від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (URL: reyestr. court.gov.ua/Review/77312765)).

При цьому, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду належить розгляд справи (ч. 6 ст. 175 ГПК України).

Про питання відмови у відкритті провадження у зв’язку з наявністю арбітражного застереження чи угоди про передачу спору до суду іноземної держави написано нижче.

2. Є ТАКЕ, ЩО НАБРАЛО ЗАКОННОЇ СИЛИ, РІШЕННЯ ЧИ УХВАЛА СУДУ ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ МІЖ ТИМИ САМИМИ СТОРОНАМИ, ПРО ТОЙ САМИЙ ПРЕДМЕТ І З ТИХ САМИХ ПІДСТАВ, АБО Є СУДОВИЙ НАКАЗ, ЩО НАБРАВ ЗАКОННОЇ СИЛИ ЗА ТИМИ САМИМИ ВИМОГАМИ

Для тотожності позовів необхідна наявність одночасно трьох однакових складових: рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Предмет спору — це об’єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (див. постанову ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/86176126)).

Підстава позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову — це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову — це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову (див. постанову ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/86176126)).

Зміна хоча би однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для відмови у відкритті провадження в справі. Чинні норми ГПК не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (див. постанову ВС від 14.09.2023 у справі № 920/874/22 (URL: iplex.com.ua/doc.php?regnum=11 3526881&red=100003265039c26c4d26d44d7ea55c882ecce3&d=5)).

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред’явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин (див. постанову ВС від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/98513260)).

З приводу цього слід зазначити, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилань на норми матеріального чи процесуального права (див. постанову ВС від 25.06.2019 у спра- ві № 924/1473/15 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/83025253)). Наприклад, ВС підтримав відмову у відкриті провадження з по- зову з тими самими предметом та підставами, але який був доповнений новим доказом: посиланням на рішення сільської ради від певної дати (див. постанову ВС від 21.09.2023 у справі № 912/1599/22 URL: reyestr.court.gov.ua/Review/113751461)).

КГС/ВС не заперечив по суті висновки КАС/ВС про те, що не є зміною підстав позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше (див. постанову ВС від 30.04.2024 у справі № 918/775/23 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/118961008)). Відповідно такі висновки можна вважати застосовними і в госпо- дарському судочинстві.

Зверніть увагу, що підставою для відмови у відкритті провадження є і наявність ухвали про закриття провадження у справі (між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав). При цьому ухвала, на відміну від рішення, набирає законної сили негайно після її оголошення (ст. 235 ГПК). Оскарження ухвали в апеляційному порядку не впливає на чинність, допоки суд не скасує ухвалу. Тому з поданого нового позову (між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав) суддя відмовить у відкритті провадження (див. ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 у справі № 916/4002/24 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/121659028)).

3. У ПРОВАДЖЕННІ ЦЬОГО ЧИ ІНШОГО СУДУ Є СПРАВА ЗІ СПОРУ МІЖ ТИМИ САМИМИ СТОРОНАМИ, ПРО ТОЙ САМИЙ ПРЕДМЕТ І З ТИХ САМИХ ПІДСТАВ

Наведене вище про сторони, підстави та предмет позову застосовується і щодо цієї підстави.

Звертаємо увагу, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

4. Є РІШЕННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ, МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ, ПРИЙНЯТЕ В МЕЖАХ ЙОГО КОМПЕТЕНЦІЇ В УКРАЇНІ ЩОДО СПОРУ МІЖ ТИМИ САМИМИ СТОРОНАМИ, ПРО ТОЙ САМИЙ ПРЕДМЕТ І З ТИХ САМИХ ПІДСТАВ, ЗА ВИНЯТКОМ ВИПАДКІВ, КОЛИ СУД ВІДМОВИВ У ВИДАЧІ ВИКОНАВЧОГО ДОКУМЕНТА НА ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ ТАКОГО РІШЕННЯ АБО РІШЕННЯ СУДУ ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ АБО МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ, ВИЗНАНЕ В УКРАЇНІ В УСТАНОВЛЕНОМУ ЗАКОНОМ ПОРЯДКУ, ЩОДО СПОРУ МІЖ ТИМИ САМИМИ СТОРОНАМИ, ПРО ТОЙ САМИЙ ПРЕДМЕТ І З ТИХ САМИХ ПІДСТАВ

Передача справи на розгляд до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або до суду іноземної держави можлива лише за згодою сторін. У випадку третейського суду укладається третейська угода, у випадку арбітражу — арбітражна угода або про- писується застереження у тексті договору між сторонами. При цьому третейський суд і арбітраж не є державними судовими органами.

Взагалі, стаття 2 Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень встановлює, що «суд Договірної Держави, якщо до нього надходить позов щодо питання, за яким сторони уклали угоду, передбачену цією статтею, повинен, на прохання однієї зі сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не знайде, що згадана угода недійсна, втратила чинність або не може бути виконаною» (див. Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (URL: ips.ligazakon. net/document/MU58K01R?an=122866)).

Однак ВС розділив передачу спору до арбітражу та до суду іноземної держави і зробив такі висновки:

• у випадку укладення угоди про передачу спору на розгляд до суду іноземної держави така угода виключає розгляд спору за правилами господарського судочинства судами України (суд відмовить у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК);
• у випадку арбітражної угоди: «наявність арбітражної угоди (застереження) сама по собі не виключає можливість розгляду судом спору, що підсудний судам України у випадках, передбачених за- коном» (див. постанову ВС від 16.06.2023 у справі № 926/4889/22 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/112145601)).

Окрім того, наявність арбітражного застереження у контракті не може бути підставою для відмови у відкритті провадження за позовом третьої особи, яка стороною такого контракту не є (див. по- станову ВС від 14.08.2018 у справі № 910/5253/18 (URL: reyestr. court.gov.ua/Review/76090352)).

Різниця між пунктами 4 і 5 ч. 1 ст. 175 ГПК України стосовно міжнародних арбітражів полягає у тому, що в п. 4 йдеться про арбітражі, що перебувають в Україні, в п. 5 — про закордонні. При цьому процедура визнання та надання дозволу на виконання рішень закордонних арбітражів регулюється ЦПК України, а не ГПК України, і такі заяви розглядає Київський апеляційний суд. Суди господарської юрисдикції не мають компетенції щодо визнання чи невизнання рішення міжнародного комерційного арбітражу, ухваленого за межами України.

Отже, господарський суд не може закривати провадження через наявність рішення іноземного міжнародного комерційного арбітражу, яке не пройшло процедуру визнання / надання дозволу на виконання в Україні (див. постанову ВС від 15.09.2021 у справі № 904/2267/20 (URL: reyestr.court.gov.ua/Review/99647919)). Ці висновки застосовні і для відмови у відкритті провадження, оскільки йдеться про підстави закриття провадження зі статті 231 ГПК України, які відсилають до підстав відмови у відкритті провадження, передбачених у статті 175 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ГПК України суд не має права відмовити у відкритті провадження у справі у випадках, визначених пунктами 4, 5 частини першої цієї статті, якщо відповідне рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу було скасовано і розгляд справи в тому самому третейському суді, міжнародному комерційному арбітражі виявився неможливим.

5. НАСТАЛА СМЕРТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ АБО ОГОЛОШЕНО ЇЇ ПОМЕРЛОЮ ЧИ ПРИПИНЕНО СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ, ЯКІ ЗВЕРНУЛИСЯ З ПОЗОВНОЮ ЗАЯВОЮ АБО ДО ЯКИХ ПРЕД’ЯВЛЕНО ПОЗОВ, ЯКЩО СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ НЕ ДОПУСКАЮТЬ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно зі статтею 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку із цим не може бути виконане іншою особою.

У статті 1219 ЦК України встановлено, що не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

При цьому, хоча право на участь у товариствах, як особисте немайнове право не входить до складу спадщини, корпоративні права є складними, бо до них належать як майнові (право на частку прибутку, право на оплату вартості майна при виході з товариства тощо), так і немайнові права (право брати участь в управлінні справами товариства, право виходу із товариства тощо), а зако- нодавство передбачає спадкування частки у статутному капіталі ТОВ і переважне право спадкоємця на вступ до ТОВ. Тому ВС зробив висновок, що у справі, яка стосувалася поданого померлим позивачем позову про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ, можливе правонаступництво (див. постанову ВС від 17.04.2018 у справі № 920/1245/16 (URL: reyestr.court.gov. ua/Review/99647919)).

КЦС/ВС робив висновок про те, що обов’язок боржника-спадкодавця про грошову компенсацію моральної шкоди та судових витрат не є нерозривно пов’язаним з його особою і ці правовідносини допускають правонаступництво (див. постанову ВС від 08.02.2023 у справі № 760/9496/21 (URL: reyestr.court.gov. ua/Review/108959770)).

Водночас суди відмовляють у видачі судового наказу, якщо боржник втратив статус ФОП (див. ухвалу Господарського суду Вінницької області від 26.08.2024 у справі № 902/909/24 (URL: opendatabot.ua/court/121191375-1c3e21d6217a370d67fe05943f4bc 7e2)).