5. ОБ’ЄДНАННЯ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

За своїм процесуальним призначенням інститут об’єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об’єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Зміст ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу (далі — ГПК України) визначає, що в одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду (далі — ВС у складі КГС) у постанові від 27.06.2022 у справі № 916/697/21 визначає, що об’єднаними можуть бути позовні заяви, які пов’язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача.

Важливо при поданні позову розуміти суть і правову природу як основних, так і похідних позовних вимог, що дозволяє їх пов’язувати між собою. Прикладом такого зв’язку є заявлення вимоги про визнання договору недійсним, що є одним зі способів захисту порушеного права і застосування наслідків недійсності — двостороння реституція. Отже, неможливим є задоволення похідної позовної вимоги, без задоволення основної вимоги про визнання договору недійсним. Із цього питання звернемо увагу на постанову ВС у складі КГС від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, в якій вказано таке. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для звернення надалі з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечить завданням господарського судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України.

Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов’язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Зі змісту ч. 1 ст. 173 ГПК України також вбачається, що по- рушення правил об’єднання позовних вимог відбувається у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов’язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними), (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна. Об’єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов’язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи.

Об’єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин. Подібні висновки викладено у постанові ВС у складі КГС від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21.

Щодо об’єднання в одне провадження кількох вимог, які під- лягають розгляду в порядку різного судочинства, то положення ст. 21 і ч. 4 ст. 173 ГПК України містять пряму заборону на таке об’єднання позовних вимог.

Положеннями ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають, окрім іншого, справи, які виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України (далі — ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, здійснювана для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися й без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Під час вирішення питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у ст. 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб’єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих правовими нормами, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом.

Таким чином, критеріями розмежування розгляду справ у по- рядку господарського або іншого судочинства є як суб’єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

З огляду на приписи ч. 3 ст. 173 ГПК України об’єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні — до початку розгляду справи по суті у кожній зі справ.

Судова практика із цього питання, зокрема ухвала Господарського суду Одеської області від 29.08.2023 у справі № 916/3821/21, свідчить про таке. Якщо порушення правил об’єднання позовних вимог об’єктивно неможливо виявити та встановити судом на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, що зі свого боку може бути обумовлено особливостями правового регулювання спірних правовідносин, їх змістом, змістом позовної заяви та неочевидністю порушення правил об’єднання позовних вимог у спірних правовідносинах, яке може бути виявлено та встановлено судом у справі лише під час її розгляду шляхом дослідження та оцінки обґрунтувань та аргументів у позовній заяві, доказів, заслуховування пояснень сторін та інших учасників провадження у справі тощо, і суддя у процесі підготовчого провадження дійде висновку про порушення правил об’єднання позовних вимог, то суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті ухвалює про роз’єднання позовних вимог. Між тим суддя у такому випадку позбавлений права залишати позов без розгляду. Винятком із цього правила є положення ч. 4, 5 ст. 173 ГПК України: об’єднані кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. У таких випадках не допускається роз’єднання цих вимог і суддя не може їх розглянути в самостійних провадженнях.

Законодавець допускає залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України у разі виявлення судом у підготовчому провадженні (після відкриття провадження у справі) тих порушень правил об’єднання позовних вимог, які визначені нормами ч. 4 та 5 ст. 173 ГПК України.

Для уникнення настання негативних наслідків для позивача, зокрема у вигляді залишення судом позову без розгляду, рекомендується звернути увагу на положення господарського законодавства щодо підвідомчості і підсудності справ господарським судам.

На можливість залишення позову судом без розгляду звертає увагу й ВС у складі об’єднаної палати КГС у своїй постанові від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21 і вказує таке.

Якщо позивач порушив ті правила об’єднання позовних вимог, які не передбачені нормами ч. 4 та 5 ст. 173 ГПК України, він не може усунути недоліки позовної заяви, адже встановлення та усунення недоліків у зв’язку з порушенням правил об’єднання позовних вимог ГПК України не передбачено.

Позовна заява підлягає залишенню судом без розгляду лише за тих виявлених судом, після відкриття провадження у справі, порушень правил об’єднання позовних вимог, що передбачені нормами ч. 4 та 5 ст. 173 ГПК України.

В інших випадках порушення правил об’єднання позовних вимог, виявлених та встановлених судом у підготовчому провадженні, суддя за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи приймає рішення про роз’єднання позовних вимог.

Важливим є те, що залишення позову без розгляду з підстав порушення правил об’єднання позовних вимог не є перешкодою для повторного звернення до суду із цим позовом. Крім цього, коли судом вже розглядається справа з тотожним складом учасників (сторін), це не є перешкодою для повторного звернення до суду. Варто дотриматися умови, що зміст позовних вимог, предмет і підстави позову у справі, яка розглядається з тотожним складом учасників (сторін), мають бути відмінні від предмета і підстав позову, який був залишений без розгляду і повторно подається до суду.

Постанова ВС у складі КГС суду від 12.08.2022 у справі№ 911/2401/21 визначає, що положення ч. 6 ст. 173 ГПК з урахуванням конкретних обставин справи суд має право застосувати як у разі дотримання правил об’єднання позовних вимог, так і у разі їх порушення. Проте у будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як осно- вна та похідна і не підпадають під заборони, визначені ч. 4 та 5 ст. 173 ГПК України, суд не має підстав для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об’єднання позовних вимог.У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

Крім того, положеннями процесуального законодавства не передбачено повернення позовної заяви з тієї підстави, що об’єднанню позовних вимог перешкоджає з’ясування прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору.

У постанові від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21 ВС у складі КГС акцентує увагу на тому, що, окрім тих процесуальних наслідків порушення правил об’єднання позовних вимог, що визначені ч. 6 ст. 173 та п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України (роз’єднання позовних вимог з виділенням однієї або декількох об’єднаних вимог у самостійне провадження та повернення позовної заяви), процесуальний закон також передбачає залишення судом позову без розгляду згідно з п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України — якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162 164 172 173 ГПК України, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.