4. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Відповідно до приписів п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява, серед іншого, повинна містити викладення змісту позовних вимог, тобто визначений позивачем / третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, а якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них.

При обранні способу захисту, з огляду на завдання та основні засади господарського судочинства (ст. 2 ГПК України), необхідно керуватися положеннями ст. 5 ГПК України, зокрема загальними принципами і логічною послідовністю, що закріплені в частинах першій та другій цієї статті:

а) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором;

б) у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Розглядаючи справу, суд має з’ясувати:

1. з яких саме правовідносин сторін виник спір;
2. чи передбачений обраний позивачем / третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, спосіб захисту законом або договором;
3. чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;
4. чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

З викладеного можна вивести такі умови застосування кон- кретного способу захисту, які мають виконуватися одночасно:

• застосований спосіб захисту має відповідати змісту порушеного (невизнаного, оспорюваного) права або законного інтересу, характеру порушення (невизнання, оспорювання) та правовим наслідкам, завданим таким порушенням (невизнанням, оспорюван- ням) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20);
• застосований спосіб захисту має бути належним та ефективним, тобто забезпечувати реальне відновлення (у разі неможливості такого поновлення — гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування) існуючого суб’єктивного права, що було порушене, оспорене або не визнається, а також забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (принцип процесуальної економії) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у спра- ві № 911/2861/18). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення — гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним і забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необ- хідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20). Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, у той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21);

— застосований спосіб захисту має відповідати завданню господарського судочинства і не повинен суперечити принципу верховенства права, не допускаючи, зокрема, зловживання правом. Наприклад, але не обмежуючись, судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20) або створювати підставу для перегляду кінцевого судового рішення в іншій справі або преюдиційну обставину / новий доказ в іншій судовій справі (див., зокрема, постанови ВС від 18.09.2019 у справі № 638/17850/17, від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).

Верховний Суд вже неодноразово звертав увагу, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті суб’єктивного права та/або законного інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанови ВС від 31.10.2024 у справі № 753/14640/23, від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19).

Отже, обрання належного та ефективного способу захисту (доктринальний погляд на проблематику належності і ефективності способу захисту можливо дослідити, наприклад, у статті д-ра юрид. наук, проф. КНУ ім. Тараса Шевченка Діковської І., публічно доступній за посиланням: URL: legal.bulletin.knu.ua/ article/view/942/2173), реалізація якого не є наслідком зловживання правами, а критично важливою для успішного судового захисту прав та/або законних інтересів позивача / третьої особи, яка має самостійні вимоги щодо предмета спору.

Крім того, при обранні способу захисту слід ураховувати конкуренцію позовів та альтернативність способів захисту, доктрину поглинання способів захисту (для кращого розуміння вказаної проблематики див., наприклад, статтю к. ю. н., судді Верхо- вного Суду Пількова К., публічно доступну за посиланням: URL: supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/ supreme/2021_3_KUL_Review_Pilkov_Merger_of_remedies_res_ judicata.pdf).

Відносно словесного формулювання змісту позовних вимог (предмета позову) слід зауважити таке.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, стат- тею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову), є його предмет, підстава і сторони.

Зміст позовних вимог визначає предмет позову. Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до від- повідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. Іншими словами, зміст позовних вимог — це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову. Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.

Встановлюючи вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, господарський процесуальний закон не вимагає конкретної форми, в якій мають бути викладені позовні вимоги та підстави на їх обґрунтування. Позивач має право довільно викладати зміст позовних вимог, що відповідає обраному способу (способам) захисту порушеного права або інтересу, передбаченому законом, або іншому способу (способам) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити в рішенні.

ОП КГС у складі Верховного Суду в постанові від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 виснував, що реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, що не вимагає їх формулювання дослівно тими словосполученнями, які застосував законодавець у статті 16 ЦК України. Головним є змістовне наповнення обраного позивачем способу захисту, яке визначається судом із взяттям до уваги його правових обґрунтувань. Такі висновки підтверджують правильність методу юридичного аналізу, який покладає на суд обов’язок, незва- жаючи на застосовані позивачем словесні формулювання, зрозуміти суть його звернення щодо обрання певного способу судового захисту. Проте практика випрацювала певні обмеження в формулюванні змісту позовних вимог: формулювання прохальної частини позову із зазначенням альтернатив можливих способів захисту порушеного права є таким, що не відповідає положенням процесуального закону (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23).