Зменшення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не передбачено Законом (ВСУ від 25 травня 2016р. у справі 6-511цс16)

Фабула судового акту: При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 вересня 2017 року по справі № 6-2597цс16 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16.

Аналізуйте судовий акт: : Вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов’язаними з виплатою заробітної плати (ВСУ у справі №6-1395цс16 від 26 жовтня 2016р.)

Законодавство не вимагає, щоб власник позбавляв працівника премії за погодженням з профспілкою, і таке його рішення не є погіршенням умов оплати праці (ВСУ у справі № 755/22151/15-ц, 15.05.17)

Визнання наказу про звільнення незаконним АВТОМАТИЧНО тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (справа № 223/30/16-ц від 25.09.2017)

Відповідальність роботодавця, передбачена статтею 117 КЗпП України, продовжується і після рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати у випадку затримки виплати по день фактичного розрахунку. (ВСУ -№ 6-144ц13 від 29 січня 2014 р.)

Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, чи позбавлення премій, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці (ВСУ, справа № 6-2790цс16)

При поновленні працівника на роботі, якого було звільнено на підставі скорочення штату, виплачена одноразова грошова допомога підлягає поверненню роботодавцю (ВСУ у справі № 6-2711цс16 від 1 лютого 2017р.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П.,

суддів: Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Позивачка зазначала, що з 4 лютого 2011 року працювала у відповідача, наказом від 20 січня 2014 року її переведено на посаду чергового залу відділу обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу наземного обслуговування, підпорядкованих заступнику генерального директора з виробництва та аеродромно-технічного забезпечення на період відпустки ОСОБА_2.

Наказом НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 звільнено з роботи.

Посилаючись на незаконність її звільнення з роботи, позивачка просила поновити її на роботі у державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі – ДП «МА «Бориспіль») та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із ІНФОРМАЦІЯ_1 по день ухвалення рішення.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено – поновлено на роботі в ДП «МА «Бориспіль» з ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді чергового залу відділу обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу наземного обслуговування підрозділів, підпорядкованих заступнику генерального директора з виробництва та аеродромно-технічного забезпечення на період відсутності ОСОБА_2 до фактичної дати виходу на роботу; стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 11 серпня 2015 року у розмірі 30 тис. 243 грн 56 коп; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць; стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь держави судовий збір у розмірі 302 грн 43 коп.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_1 2 тис. 304 грн витрат на проведення судової експертизи.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року вказане рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу – стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 11 серпня 2015 року у сумі 11 тис. 973 грн 42 коп., з утриманням з цієї суми податків і інших обов’язкових платежів; стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь держави судовий збір у розмірі 119 грн 73 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень апеляційної і касаційної інстанцій в частині зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишення в цій частині в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема частини третьої статті 117 та статті 235 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 працювала з 4 лютого 2011 року у відповідача, наказом від 20 січня 2014 року її переведено на посаду чергового залу відділу обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу наземного обслуговування підрозділів, підпорядкованих заступнику генерального директора з виробництва та аеродромно-технічного забезпечення на період відсутності ОСОБА_2.

Наказом від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв’язку із закінченням строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, а тому її трудові права підлягають захисту шляхом поновлення її на роботі на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1. була зареєстрована у Оболонському районному центрі зайнятості у м. Києві як безробітна, за період з 30 грудня 2014 року по 27 серпня 2015 року вона отримала допомогу в сумі 18 тис. 270 грн 14 коп., у зв’язку із чим сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму одержаної нею допомоги по безробіттю.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року, наданій заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на отриману позивачкою суму вихідної допомоги по безробіттю є помилковим.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз’яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.

Проте апеляційний суд на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у зазначеній частині підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статті 235 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року в частині зменшення розміру компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року в цій частині залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко

Судді: В.І. Гуменюк Л.І. ОхрімчукВ.М. Сімоненко А.Г. Ярема