Захищено права учасника АТО: суд скасував відмову у наданні дозволу на відведення з/д ОСГ у власність та зобов’язав сільраду такий дозвіл надати (Великобагачанський районний суд Полтавської області від 02 липня 2016 р., суддя Хоролець В. В.)

Фабула судового акту: Учасник АТО за результатами розгляду поданої ним заяви незаконно отримав від сільради рішення сесії про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність для ведення ОСГ, яке оскаржив до адміністративного суду. Сільрада мотивувала своє рішення обмеженістю земельного ресурсу та відсутністю у учасника АТО реєстрації місцепроживання на території сільради.

Розглядаючи справу суд прийняв до уваги наступне: учасник АТО додав до заяви в сільраду довідку про участь в АТО, копію посвідчення учасника бойових дій, довідку про відсутність прав власності чи прав користування з/д за цільовим призначенням ОСГ, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місцерозташування земелної ділянки, паспорт, інден. Номер, тобто весь пакет документів передбачений ЗК України для розгляду питання виділення з/д. Суд дослідив Альбом-атлас сільради на предмет резервування з/д для учасників АТО і встановив, що сільрадою землі на резервування не подавались, проте вільні землі є у наявності.

Ч.14, ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає, що учасникам АТО здійснюється першочергове відведення земельних ділянок. Підставою відмови у наданні з/д в межах норм безплатної приватизації ч. 7, ст. 118 ЗК України визначає лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою.

У підсумку суд скасував відмовне рішення сільради та зобов’язав сільраду не розглянути повторно заяву учасника АТО як зазвичай це буває у такого типу рішеннях, а саме надати дозвіл учаснику АТО на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність для ведення ОСГ, не більше 2,0 га.

Аналізуйте судовий акт: Суд має право зобовязати орган земресурсів видаати дозвіл на розроблення документації із землеустрою про відведення з/д, хоча це і є виключною компетенцією цього органу (ВАСУ від 19 травня 2016р.)

Справа № 525/397/16-а

Провадження №2-а/525/16/2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.07.2016 року Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого-судді Хоролець В.В.

при секретарі - Пилипенко П.І.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 сільської ради ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка Полтавської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15 лютого 2016 року про відмову ОСОБА_4 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобовязання даного органу місцевого самоврядування вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

З позову ОСОБА_4 вбачається, що в лютому 2016 року він, як учасник антитерористичної операції (учасник бойових дій), звернувся до ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, додавши до заяви ряд документів. Через деякий час він дізнався, що рішенням пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15.02.2016 року, йому, учаснику АТО, було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Позивач зазначає, що дане рішення органу місцевого самоврядування він вважає необґрунтованим та протиправним, оскільки твердження у оскаржуваному рішенні ОСОБА_2 сільської ради про те, що він не зареєстрований і не проживає на території цієї сільської ради (як одна із підстав відмови у задоволенні його заяви) не може слугувати підставою для відмови у задоволенні його заяви, оскільки жодним законом, кодексом чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено та не встановлено територіального цензу по зверненню громадян, в тому числі пільговиків, з клопотанням про отримання в користування чи у власність земельної ділянки; крім цього, вважає необґрунтованим та безпідставним посилання у рішенні відповідача на обмеженість земельного ресурсу (як одна із підстав відмови у задоволенні його заяви), оскільки така підстава не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання згідно Земельного кодексу України, крім того, на території ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області в с. Стефанівщина проживає батько заявника, а також знаходяться земельні ділянки, що належать його матері ОСОБА_5 Також позивач посилається на те, що він не повідомлявся ОСОБА_2 сільською радою Великобагачанського району про розгляд його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідно, про день і час її розгляду заяви він обізнаний не був і таким чином був позбавлений можливості надання пояснень по суті своєї заяви та підтримання її на сесії ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.

Посилаючись на вищевикладені обставини та на положення ч.2 ст.19 Конституції України, ч.19 ст.6 та ч.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також на ряд положень КАС України, позивач ОСОБА_4 звернувся до Великобагачанського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15 лютого 2016 року, яким учаснику антитерористичної операції ОСОБА_4 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобовязати ОСОБА_2 сільську раду Великобагачанського району Полтавської області надати учаснику антитерористичної операції ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах - 2,0 га (а.с.а.с.2-4).

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18.05.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Відділ Держгеокадастру у Великобагачанському районі Полтавської області (а.с.а.с.165-166).

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_4 підтримав у повному обсязі, в своїх поясненнях посилався на обґрунтування та доводи, що викладені в позові і просив позов ОСОБА_4 задовольнити.

Представник відповідача у справі ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_4 визнала частково, вказала, що для учасників АТО, які є жителями ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району була зарезервована земельна ділянка з метою забезпечення цих учасників АТО земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства. Зазначила, що на даний час вільних земельних ділянок для вказаних цілей не має, оскільки всім учасникам АТО-жителям ОСОБА_2 сільської ради надані дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства; не заперечувала, що станом на лютий 2016 року малася вільна земельна ділянка, однак при прийнятті 15.02.2016 року оскаржуваного ОСОБА_4 рішення, сесія керувалася рішенням постійної комісії з питань агропромислового комплексу земельних ресурсів, приватизації та екології від 05.02.2016 року, яким було рекомендовано сесії сільської ради відмовити ОСОБА_4 у задоволенні його заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства; також вказала про те, що сільською радою заплановано провести ревізію всіх земель на території сільської ради, і в разі виявлення «вільної» земельної ділянки, може бути розглянуто питання виділення її учаснику АТО ОСОБА_4

Представник третьої особи у справі Відділу Держгеокадастру у Великобагачанському районі в судове засідання не зявився, даний відділ належним чином сповіщений про день і час проведення судового розгляду справи (а.с.183).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району ОСОБА_3, дослідивши письмові докази по справі, надані особами, які беруть участь у справі на засадах змагальності та диспозитивності, проаналізувавши всі докази в їх сукупності приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15 лютого 2016 року про відмову ОСОБА_4 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобовязання даного органу місцевого самоврядування вчинити певні дії підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Аналіз даної процесуальної норми свідчить про те, що особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, свобод або інтересів зі сторони субєкта владних повноважень, які можуть проявлятися у формі рішень, дій або бездіяльності.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.11 КАС України).

Відповідно до загального правила ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу і не може виходити за межі позовних вимог. Вихід за межі позовних вимог можливий лише у виключних випадках.

Згідно ч.2 ст.69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги та заперечення.

Між цим, за нормою ч.2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що позивач у справі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації проживання якого є м. Київ, вул. Світла, 6 військова частина 1496, проходить військову службу в Державній прикордонній службі України та виконував завдання в зоні проведення антитерористичної операції у Луганській та Донецькій областях (а.с.а.с.5,10,13-14). Також, ОСОБА_4 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія УБД №019354 на імя ОСОБА_4 (а.с.15).

Батько позивача у справі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживає без реєстрації в с. Стефанівщина ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, провулок Дзержинського, 37, що підтверджується довідкою виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району №20 від 22.01.2016 року (а.с.6). Матері позивача у справі ОСОБА_5 (а.с.а.с.5,11-12) на праві приватної власності належать земельні ділянки: площею 0,1016 га, що розташована в с. Стефанівщина Великобагачанського району та призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,1967 га, що розташована в с. Стефанівщина Великобагачанського району і призначена для ведення особистого селянського господарства (а.с.а.с.7,8).

01.02.2016 року учасник антитерористичної операції ОСОБА_4 звернувся до сесії ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Стефанівщина Великобагачанського району (а.с.156). До даної заяви ОСОБА_4 додав: довідку про його безпосередню участь в АТО, копію посвідчення учасника бойових дій, довідку про відсутність прав власності чи прав користування земельними ділянками за даним цільовим призначення, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду (а.с.а.с.157-163). Те, що ОСОБА_4 подав увесь пакет документів, що передбачений положеннями ЗК України, який необхідний для розгляду вказаного питання, не заперечувалося в ході судового розгляду представником відповідача ОСОБА_3, а також вбачається з протоколу засідання постійної комісії з питань агропромислового комплексу земельних ресурсів, приватизації та екології від 05.02.2016 року (а.с.а.с.133-135).

5 лютого 2016 року на засіданні постійної комісії з питань агропромислового комплексу земельних ресурсів, приватизації та екології ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області до порядку денного були включені питання про ознайомлення з Земельним кодексом України (які стосуються порядку отримання безоплатно земельних ділянок учасниками антитерористичної операції) та про розгляд заяви ОСОБА_4 За наслідками розгляду питань порядку денного, після обговорення, вищевказана комісія прийняла рішення: 1) рекомендувати сесії ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району першочергово задовольняти заяви на виготовлення проекту землеустрою для учасників АТО, які зареєстровані на території ОСОБА_2 сільської ради та призупинити надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність іншим заявникам; 2) рекомендувати сесії ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району відмовити ОСОБА_4 у задоволенні його заяви щодо надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, так як не зареєстроване його місце проживання на території сільської ради та в звязку з обмеженістю земельного ресурсу (а.с.а.с.133-135,136,137).

15 лютого 2016 року рішенням пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області вирішено враховувати рекомендації, надані при розгляді заяв на засіданні постійної комісії з питань агропромислового комплексу земельних ресурсів, приватизації та екології від 05.02.2016 року, при наданні дозволу на складання проекту відведення щодо передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (а.с.132).

Також, 15 лютого 2016 року рішенням пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області вирішено відмовити ОСОБА_4 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, так як не зареєстроване його місце проживання на території ОСОБА_2 сільської ради та в звязку з обмеженістю земельного ресурсу (а.с.155).

Отже, зі змісту оскаржуваного позивачем рішення пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15.02.2016 року вбачається, що органом місцевого самоврядування учаснику АТО ОСОБА_4, згідно його заяви від 01.02.2016 року, було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства виключно з таких підстав: 1) незареєстроване його місце проживання на території ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області; 2) у звязку з обмеженістю земельного ресурсу.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях, зокрема, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, частин 1,10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, частиною 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, у п. 5 Рішення №7-рп/2009 від 16.04.2009 року Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і субєкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Зі змісту ч.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що учасникам бойових дій (учасникам антитерористичної операції) надано першочергове право на забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

19.08.2015 року розпорядженням Кабінету ОСОБА_7 України №898 зобовязано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру та обласні державні адміністрації за участю органів місцевого самоврядування визначити (зарезервувати) земельні ділянки для відведення учасникам АТО та членам сімей загиблих учасників АТО і забезпечити першочерговий розгляд звернень учасників АТО і членів сімей загиблих учасників АТО щодо відведення їм земельних ділянок; органам місцевого самоврядування уряд також рекомендував розглядати в першочерговому порядку звернення учасників АТО і членів сімей загиблих учасників АТО щодо відведення їм земельних ділянок. Крім цього, уряд зобовязав Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру та обласні державні адміністрації та рекомендував органам місцевого самоврядування розмістити на власних веб-сайтах інформацію про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам АТО і членам сімей загиблих учасників АТО.

Суд перевірив і встановив, що згідно Альбому-атласу з резервування земельних ділянок для учасників АТО на території ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району станом на 15.02.2016 року загальна площа зарезервованих земельних ділянок становила 18,10 га; станом на 01.07.2016 року надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою; станом на 01.06.2016 року ОСОБА_2 сільською радою земельні ділянки до включення в Альбом-атлас з резервування земельних ділянок для учасників АТО не подавалися (а.с.а.с.184-186,187).

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою розяснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у звязку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Так, у Рішенні «Руїз Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 Європейський Суд з прав людини нагадав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються; межі такого обовязку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Також, у Рішенні «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 Європейський Суд з прав людини зазначив, що Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних.

Положеннями ст.ст.116 118 121 122 ЗК України визнаються повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Частиною 1статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 цієї статті). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 цієї статті).

Згідно п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Відповідно до чч.6,7 цієї статті, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, зокрема, із земель комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування обєкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, вищевказаними положеннями ЗК України визначено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з положеннями ч.1ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пленум Вищого адміністративного суду України у п.1 постанови №2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» вказав про те, що з огляду на зазначену норму (ч.3 ст.2 КАС України) під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

В цьому контексті слід зазначити про те, що по суті на цьому також наголошується і в Рекомендації Комітету ОСОБА_7 Європи №R (2004) 20 щодо судового перегляду адміністративних актів, згідно якої суди повинні мати можливість здійснювати контроль будь-якого порушення закону, включаючи недотримання органом влади процедурних норм і зловживання повноваженнями (принцип 1 Рекомендації). Також, за практикою ЄСПЛ суди мають перевіряти не лише факти перевищення повноважень субєктами влади, а й усувати несправедливість в їх роботі (порушення принципів верховенства права, пропорційності та забезпечення рівноваги інтересів, раціональності, дотримання вимог управлінських процедур, права особи на взяття участі в ухваленні рішення щодо неї тощо).

Отже, виходячи з викладеного та аналізуючи в системному звязку підстави звернення 01.02.2016 року учасника АТО ОСОБА_4 до сесії ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Стефанівщина Великобагачанського району Полтавської області (при цьому, ОСОБА_4 до заяви були додані всі необхідні документи згідно положень ст.118 ЗК України), виходячи зі змісту статей 116 118 121 122 ЗК України та тих підстав для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_4, які зазначені у рішенні пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15 лютого 2016 року вбачається, що при прийнятті даного рішення 15.02.2016 року щодо ОСОБА_4, який є учасником АТО, орган місцевого самоврядування допустив порушення норм ст.ст.116 118 ЗК України та ч.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки ОСОБА_4, як учасник АТО, має першочергове право на отримання відповідної земельної ділянки та розгляд його відповідного звернення; при цьому, положеннями ч.7 ст.118 ЗК України визначені виключні підстави для відмову органу місцевого самоврядування у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, в цих положеннях ЗК України не зазначено про такі підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як незареєстроване місце проживання особи на відповідній адміністративно-територіальній одиниці та обмеженість земельного ресурсу.

Суд звертає увагу, що а ні нормами Конституції України, а ні положеннями Земельного кодексу України (зокрема, статтями 116 118 121 ЗК) не передбачається обовязку реєстрації місця проживання особи на відповідній адміністративно-територіальній одиниці як обовязкову умову для набуття особою права на безоплатне отримання у власність відповідної земельної ділянки. ОСОБА_4 в даний час є військовослужбовцем ДПС України, який виконував завдання в зоні АТО, зареєстрований на проживання за місцем знаходження його військової частини (а.с.13), однак ця обставина, виходячи з вищевикладених положень чинного законодавства, не може обмежувати його законне право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки з відповідним цільовим призначення.

У звязку з цим, посилання представника відповідача на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 15.02.2016 року сесія сільської ради керувалася рекомендаціями та рішеннями постійної комісії з питань агропромислового комплексу земельних ресурсів, приватизації та екології від 05.02.2016 року ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району не заслуговують на увагу, оскільки згідно положень ч.2 ст.19 та ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та повинні приймати рішення згідно чинного законодавства. В даному випадку, при прийнятті рішення щодо ОСОБА_4 15.02.2016 року, виходячи з аналізу доказів у справі, вказані положення Конституції та Земельного кодексу України були не дотримані. Крім цього, згідно ч.10 ст.47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідні комісії рад приймають рекомендації. Такі рекомендації, по своїй суті, не можуть суперечить положенням як Конституції України, так і іншим законам, оскільки відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. При цьому, поняття верховенства права та його зміст розкрито у Рішеннях Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 та від 11.10.2011 року №10-рп/2011.

Також, у звязку з викладеним, виходячи з системного аналізу положень ст.ст. 116 118 121 ЗК України у взаємозвязку з положеннями ч.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.8 і ч.2 ст.19, ст.ст.21 22 24 Конституції України, виходячи зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, посилання представника відповідача в судовому засіданні на те, що зарезервовані земельні ділянки на території ОСОБА_2 сільської ради для учасників АТО повинні пріоритетно надаватися учасниками АТО-жителям ОСОБА_2 сільської ради (для них в даний час надано дозволи на розробку проектів землеустрою) суд оцінює з позиції того, що вищевказані положення законодавства не визначають пріоритетності у наданні особам земельних ділянок у залежності від реєстрації чи не реєстрації їх місця проживання в певному місці, а своєрідне «розмежування» пільгової категорії населення (в даному випадку учасників АТО) зі сторони ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району, не є справедливим та не є правомірним, адже положеннями ЗК України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо пільгового права учасників АТО на отримання у відповідному порядку земельних ділянок, не передбачається обовязкового звернення даних осіб за їх місцем реєстрації (проживання), як не передбачено і підстав для відмови у отриманні земельних ділянок з таких підстав; при цьому, всі особи, які є учасниками АТО, як громадяни України, з урахуванням вимог ст.ст.21 22 24 Конституції України, мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.Всі учасники АТО, які брали і беруть участь в проведенні антитерористичної операції, захищаючи незалежність, цілісність та суверенітет держави України, виходячи з проведеного вище аналізу положень законодавства, мають справедливо сподіватися на належний розгляд уповноваженими органами та посадовими особами їх заяви про отримання ними земельних ділянок у власність, а також на ефективний спосіб захисту їхніх прав у разі їх порушення, що повністю відповідає положенням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Така підстава для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_4 як обмеженість земельного ресурсу (як одна із підстав відмови, яка вказана у рішенні ОСОБА_2 сільської ради від 15.02.2016 року) також не може бути прийнята судом, оскільки органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, положення ст.ст.116 118 121 ЗК України не передбачають обмеженості земельного ресурсу як підставу для відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Виходячи з вищевикладених висновків, та обставина, що на зарезервовану земельну ділянку органом місцевого самоврядування надані дозволи громадянам-учасникам АТО, жителям ОСОБА_2 сільської ради на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (як вказувала в судовому засіданні представника відповідача), не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог учасника АТО ОСОБА_4, оскільки суд встановив, що при розгляді його заяви від 01.02.2016 року органом місцевого самоврядування було допущено порушення норм ст.8 та ч.2 ст.19 Конституції України, ст.ст.116 118 ЗК України та ч.14 ст.12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Європейський Суд з прав людини визначив, що оскільки призначенням Конвенції є захищати реальні права людини, а не ілюзорні, справедливий баланс між різними інтересами, що розглядаються, може бути порушено не тільки тоді, коли відсутні положення для захисту гарантованих прав, а й коли їх не дотримуються належним чином (пункти 56 та 61 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_8 проти Іспанії», заява № 4143/02).

Також, в контексті обґрунтувань позовних вимог та звернення ОСОБА_4, як учасника АТО 01.02.2016 року до субєкта владних повноважень з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд звертає увагу на наступне.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000 року Європейський Суд зазначив, що поняття «майно» у статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що складають активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як «майно» в цілях даного положення.

Зміст конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_9 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Також в цьому рішенні Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції може застосовуватися для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому.

В даному випадку, виходячи з викладеного та з урахуванням предмету спору, сукупності досліджених обставин справи та доказів, при зверненні до сесії ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району 01.02.2016 року з приводу отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд вважає, що позивач ОСОБА_4, як учасник АТО, мав правомірні очікування на реалізацію свого законного права на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Європейський Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (Рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (заява №31107/95, п.58, ЕСНR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (Рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994 року (п.42) та Рішення у справі «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007 року (пп.49-62). Також Суд нагадав, що будь-яке втручання державного органу на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи; необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу; необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (пп.69,73 Рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» від 23.09.1982 року. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року).

Отже, проведений системний та детальний аналіз встановлених обставин справи та доказів, а також вищевказаних законодавчих актів, судової практики Європейського суду з прав людини, з огляду на положення ч.2 ст.71 КАС України свідчить про те, що відповідачем у справі ОСОБА_2 сільською радою Великобагачанського району не доведено правомірність свого рішення від 15.02.2016 року про відмову ОСОБА_4 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Натомість, стороною позивача доведено протиправність та підстави для скасування рішення пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15 лютого 2016 року, яким учаснику антитерористичної операції ОСОБА_4 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1265а15 (яке є обовязковим для всіх судів в порядку ст.244-2 КАС України), Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним (що узгоджується з положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду України, того, що позивач ОСОБА_4 звернувся до субєкта владних повноважень з приводу надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га (тобто в межах норм, встановлених п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України) для ведення особистого селянського господарства і отримав відмову згідно рішення пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15 лютого 2016 року, яка судом визнається протиправною, з урахуванням того, що підставами для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_4 стали такі підстави, як не зареєстроване його місце проживання на території ОСОБА_2 сільської ради та обмеженість земельного ресурсу, які суд вважає неправомірними, суд, виходячи з п.3 прохальної частини позовної заяви ОСОБА_4, обирає спосіб захисту порушеного права позивача як необхідність зобовязати ОСОБА_2 сільську раду Великобагачанського району Полтавської області надати учаснику антитерористичної операції ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8 19 21 22 24 140 144 Конституції України, ч.14 ст.12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст.26,47,59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.116,118,121,122 Земельного Кодексу України, Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.ст.6 8 9 10-11 69 70 71 86 87 158-159 160-163 167 186 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15 лютого 2016 року про відмову ОСОБА_4 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобовязання даного органу місцевого самоврядування вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення пятої позачергової сесії сьомого скликання ОСОБА_2 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 15 лютого 2016 року, яким учаснику антитерористичної операції ОСОБА_4 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобовязати ОСОБА_2 сільську раду Великобагачанського району Полтавської області (с. Степанівка Великобагачанського району Полтавської області) надати учаснику антитерористичної операції ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Великобагачанський районний суд Полтавської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови в письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання постанови.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений 05 липня 2016 року.