Суд НЕ зобов’язаний відкладати засідання, якщо представник сторони навіть ВПЕРШЕ не з’явився на розгляд і має право ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами (ВГСУ від 07 липня 2016 року у справі № 910/21819/15)

Фабула судового акту: Більшість юристів просто впевнені, що суд на 100% відкладе розгляд справи у випадку, якщо представник сторони ВПЕРШЕ не прийде до суду. Це постійно практикується, коли метою представництва сторони у суді є не виграш справи, а її максимальне затягування. Інколи так і говорять: «У нас есть священное право на один перенос. » Самі судді зацікавленні справу перенести разів так 3-4, адже судді ніколи нікуди, окрім відпустки чи лікарняного, не поспішають.

Проте як з’ясувалось при тлумаченні ст. 77 ГПК України такого права у учасників справи немає і суд при бажанні може розглянути справу взагалі без представників сторін за наявними у справі матеріалами. Не допоможе навіть окреме клопотання сторони про відкладення розгляду справи .

ВГСУ підкреслив, що підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов’язком суду. Якщо матеріалів у справі достатньо і суд правильно застосовує при вирішенні спору законодавство, то відсутність представника сторони вже ні на що не впливає. Єдиною умовою в такому випадку для суду, щоб рішення не було скасоване у вищих судових інстанціях, це належне повідомлення сторін та учасників справи про час та місце розгляду справи, зокрема відсутність в матеріалах справи поштових повернень про невручення стороні відповідних повідомлень суду.

Аналізуйте судови акт: Відповідач після залишення судом позову без розгляду стягнув з позивача витрати на послуги адвоката при цьому розмір таких витрат суд визначив самостійно (ВГСУ від 20 липня 2016р., справа №910/31680/15)

Відмова у відновленні процесуального строку на апеляційне оскарження не є абсолютним правом апеляційного суду і може бути скасована касаційним судом (ВГСУ у справі № 910/21218/15 від 6 червня 2016р.)

Складний фінансовий стан відповідача підтверджений копіями судових рішень з ЄДРСР є достатньою підставою для забезпечення пзову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову (ВГСУ у справі №910/22285/14)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 року Справа № 910/21819/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Добролюбової Т.В.(доповідач),суддів Костенко Т.Ф., Данилової М.В розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.16у справі№910/21819/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк"до Публічного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"простягнення Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.06.16, ухваленою у складі колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Бакуліної С.В., розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" призначено на 07.07.16. Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 04.07.16 №08.03-04/2473 у зв'язку з відпусткою суддів Гоголь Т.Г. і Бакуліної С.В. призначено автоматичну зміну складу суддів, за наслідками якої визначено склад колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Костенко Т.Ф., Данилова М.В.

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Карапетян А.Р. - за дов. від 15.06.16;

від відповідача: Лисенко Д.В. - за дов. від 27.05.16;

Овчаренко Р.В. - за дов. від 08.10.15.

Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" у серпні 2015 року заявлений позов до Публічного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 3 209 121,90 грн несплачених страхових виплат, 916 050,44 грн пені за період з 11.02.15 до 10.08.15, 47 741,18 грн - 3 % річних за період з 11.02.15 до 10.08.15 та інфляційних втрат у сумі 1 441 806, 95 грн за період з 01.12.14 до 10.08.15. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору добровільного страхування кредитів від 01.08.15 №055/14, оскільки відповідач не визнав страховим випадком несплату позичальниками у встановлені строки наданих кредитних коштів, та відмовив у виплаті страхового відшкодування з посиланням на постанову Національного банку України № 466 від 06.08.14 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" чим допустив прострочення договірних зобов'язань. Позивач посилався на приписи статей 526, 549, 610, 611, 625, 988 Цивільного кодексу України, статей 193, 196, 220 Господарського кодексу України, статті 20 Закону України "Про страхування".

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.15, ухваленим суддею Демидовим В.О., у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Суд визнав, що в порушення вимог пункту 11.2.4 договору страхування страхувальник - позивач не повідомив страховика - відповідача про настання події, яка має ознаки страхового випадку, в порядку, передбаченому умовами договору страхування, що згідно з пунктами 6.1.2, 10.1.4 договору страхування є підставою для відмови у здійсненні страхової виплати. Окрім того суд установив, що за умовами договору страхування, позичальниками є працівники організації з якою у банку укладений договір про співпрацю та які отримують заробітну плату за допомогою платіжних карток, з яких в подальшому здійснюється утримання коштів на погашення кредиту. Поряд з цим судом установлено і те, що позичальники втратили можливість отримувати заробітну плату та можливість погашати кредит в порядку, визначеному кредитним договором через неможливість здійснення фінансових операцій у зв'язку з прийняттям 06.08.14 Національним банком України постанови №466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій". Оскільки за умовами договору страхування, не підлягають відшкодуванню збитки, що стались внаслідок прийняття органами державної влади та управління або органами самоврядування обмежуючих, забороняючи актів, дія яких прямо впливає на реалізацію положень цього договору, та наслідки прийняття яких сторони не могли передбачити при укладенні цього Договору, то суд визнав обґрунтованою відмову відповідача у визнанні події страховим випадком та здійснення виплати страхового відшкодування, про що останній повідомив позивача листом від 04.12.14 №4913. Суд керувався приписами статей 22, 526, 990, 979 Цивільного кодексу України, статей 175, 244, 245 Господарського кодексу України, статей 1, 4, 9, 16 Закону України "Про страхування",Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.14 №1085-р, постановою Національного банку України від 06.08.14 №466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій".

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О., суддів: Дикунської С.Я., Зубець Л.П., постановою від 21.03.16, перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у справі і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Скаржник вважає, що суди дійшли помилкового висновку, що прийняття 06.08.14 Національним банком України постанови №466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" є зміною страхового ризику про що позивач був зобов'язаний повідомити відповідача, оскільки прийняття указаної постанови є загальновідомим фактом. Після прийняття постанови відповідач не звертався до позивача з пропозицією внести зміни до спірного договору страхування, відтак на думку скаржника не вбачав зміни страхового ризику для себе. Крім того, відповідач продовжував отримувати страхові платежі від Банка, а частина позичальників добровільно погасила свою кредитну заборгованість. Постанова №466 стосується чітко визначеного і ній кола установ та не містить заборон чи обмежено, які б могли вплинути на виконання умов договору страхування і спричинити зміну страхового ризику. Крім того, умовами договору не передбачено звільнення відповідача від проведення страхових виплат у зв'язку з неотриманням позичальниками заробітної плати. При цьому погашення кредиту відбувається не виключно коштами заробітної плати, а за рахунок всіх коштів що зараховуються на платіжну картку. Також скаржник вказує, що судами не враховано приписи частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України, оскільки Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.14 № 1085-р, яким був встановлений перелік населених пунктів на яких українська влада не здійснює свої повноваження, ухвалене вже після звернення позивача до відповідача з заявою про настання страхових випадків. Також скаржник вказує на порушення місцевим судом приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не відклав розгляд справи у зв'язку з неявкою представників позивача у судове засідання, а ухвалив спірне рішення.

Від Публічного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" судом отримано відзив на касаційну скаргу у якому Товариство заперечує проти доводів скарги з мотивів, викладених у оскаржуваних судових актах і просить залишити постанову у справі без змін.

Від Публічного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представника скаржника і заперечення на касаційну скаргу представників відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування обома господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

При розгляді даної справи по суті спору судами обох інстанцій установлено, що між Публічним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія", як страховиком, та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк", як страхувальником, 01.08.14 укладено договір добровільного страхування кредитів № 055/14, за умовами пунктів 2.1, 2.2 предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з неповерненням або неповним поверненням позичальниками страхувальнику кредиту та/або несплатою або частковою несплатою процентів за кредитом на умовах, встановлених відповідними кредитними договорами. Страхувальник зобов'язався сплачувати страхові платежі, а страхувальник прийняти на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку, передбаченого умовами договору, виплатити страхувальнику страхове відшкодування. Пунктом 3.4. франшиза за договором не застосовується. Пунктами 4.3-4.5 погоджено, що страховим випадком є факт завдання збитків страхувальнику внаслідок невиконання або часткового невиконання позичальником своїх зобов'язань з повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретному кредитному договорі, внаслідок неплатоспроможності позичальника. Під неплатоспроможністю позичальника сторони визначили невиконання позичальником умов кредитного договору зі своєчасної сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом понад 10 календарних днів з будь-яких причин, за винятком тих, що передбачені розділом 6 договору. Зобов'язання страховика за цим договором розповсюджуються на страхові випадки, які настали в період дії конкретного кредитного договору, за умови сплати страхових платежів. Пунктами 7.1, 7.2 договору передбачено, що строк дії договору узгоджено сторонами до 31.07.15 включно. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік і на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не попередить у письмовій формі іншу сторону про припинення його дії не пізніше ніж за 10 робочих днів до закінчення строку дії цього договору в порядку передбаченому в пункті 18.3 договору. Пунктом 9.3 договору визначено, що розмір страхового відшкодування - це прострочена заборгованість позичальника по кредитному договору в розмірі непогашеної суми кредиту та процентів за користування кредитом за 2 місяці згідно з умовами конкретного кредитного договору на дату настання страхового випадку. Судами з поданого позивачем розрахунку, установлено, що станом на 24.10.14 у позичальників обліковувалась непогашена заборгованість за кредитом на загальну суму у 3 209 121,90 грн. Позивачем 31.10.14 направлялась відповідачеві письмова претензія №27-7/2254, в якій позивач повідомив про настання страхових випадків за позичальниками згідно з додатком до листа, за договором від 01.08.14 №055/14. У відповідь на претензію, відповідач не визнав страховим випадком несплату позичальниками у встановлені строки наданих кредитних коштів, та відмовив у виплаті страхового відшкодування з посиланням на постанову Національного банку України від 06.08.14 № 466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій".

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України унормовано, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 526 названого Кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 979 цього ж Кодексу унормовано, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з часиною 1 статті 990 цього ж Кодексу, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Статтею 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Статтею 4 Закону України "Про страхування" унормовано, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Статтею 9 Закону України "Про страхування" унормовано, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Відповідно до приписів статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. За змістом положень статті 988 Цивільного кодексу України і статті 20 Закону України "Про страхування" обов'язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку. Тобто згідно з приписами наведених норм момент виникнення обов'язку страховика щодо здійснення виплати страхової суми та настання страхового випадку нерозривно пов'язані. Настання події, яка може належати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є винятком зі страхових випадків, не породжує обов'язку страховика щодо виплати страхового відшкодування. Згідно із частиною першою статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Отже, з урахуванням наведеного та приписів статей 979, 990 Цивільного кодексу України обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування. Якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, обов'язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про страхування" умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону. Судами установлено, що пунктом 11.2.2 договору сторони погодили, що страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику. Разом з тим, належних та допустимих доказів інформування відповідача про зміну страхового ризику, а ризиком є можливість невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, позивач при розгляді даного спору не надав, що є окремою підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідно до пунктів 6.1.2, 11.3.4, 13.2 договору страхування.

Окрім того суди установили і те, що пунктом 11.2.2.1 договору погоджено, що інформація про зміну страхового ризику надається страхувальником страховику шляхом направлення відповідного повідомлення згідно з умовами пункту 18.3 цього договору. Пунктом 18.3 договору погоджено, що усі повідомлення за договором вважаються поданими належним чином, якщо вони відправлені по факсу, телеграфом або будь-яким іншим документальним засобом зв'язку чи доставлені кур'єром за адресами, зазначеними у цьому договорі. Повідомлення, відправлені факсимільним зв'язком вважаються поданими належним чином, якщо такі повідомлення підтверджені оригіналами, оформленими належним чином відповідно до положень цього договору. Згідно з умовами пункту 11.2.4 договору, страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку. Пунктом 13.2 договору погоджено, що у разі невиконання вимоги про надання страхувальником інформації про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику та подальшого інформування страховика про будь-яку зміну страхового ризику за умовами пункту 11.2.2 цього договору, останній має право відмовити у виплаті страхового відшкодування згідно з законодавством України. Відповідно до пункту 11.3.4 договору, страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування згідно з законодавством України, при порушенні страхувальником умов цього договору. Пунктом 6.1.2 договору передбачено, що страховик не відшкодовує збитки у разі невиконання страхувальником взятих на себе зобов'язань за цим договором. Разом з тим, Національний банк України постановою від 06.08.14 №466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій", призупинив здійснення всіх видів фінансових операцій банками України та призупинив операції небанківських установ та національного оператора поштового зв'язку з приймання/виплати переказу коштів з/на території, які не контролюються українською владою, що є зміною страхового ризику. Як було установлено обома судами попередніх інстанцій, в порушення умов зокрема пункту 11.2.4 договору страхування, страхувальник не повідомив страховика про настання події, яка має ознаки страхового випадку, в порядку, передбаченому умовами пункту 9.1 договору страхування, згідно з умовами якого страхувальник зобов'язаний упродовж 15 робочих днів з моменту коли йому стало відомо про настання страхового випадку, передбаченого умовами договору, письмово повідомити про це страховика, що відповідно до пункту 6.1.2, 10.1.4 договору страхування є підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

За змістом розділу першого договору страхування, погашення позичальником наданого кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється шляхом утримання страхувальником відповідної суми із зарахованих на платіжну картку коштів, в тому числі заробітної плати, у відповідності з кредитним договором. Згідно з пунктами 1.3, 1.6 договору, заробітна плата - винагорода, обчислена, як плавило, у грошовому виразі, яку організація, це юридична особа та її структурні підрозділи (філії), з якою страхувальником укладено договір про співпрацю, виплачує своєму працівнику - позичальнику, за виконану ним роботу упродовж календарного місяця на підставі укладеного трудового договору або трудового контракту. Пунктом 1.5 договору визначено, що договір про співпрацю - договір між банком та організацією про надання послуг з зарахування та виплати заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організації) з використанням платіжних карток. Відповідно до договору про співпрацю страхувальник надає організації послуги з виплати її співробітникам (позичальникам) заробітної плати та інших виплат за допомогою платіжної картки за дебетово-кредитною схемою, а організація зобов'язується перераховувати страхувальнику суми заробітної плати та інших виплат, що призначаються для зарахування на картрахунки працівників організації (позичальників). Отже, згідно з умовами договору страхування, позичальниками є працівники організації з якою у банку укладений договір про співпрацю та які отримують заробітну плату за допомогою платіжних карток, з яких в подальшому здійснюється утримання коштів на погашення кредиту. Відповідно до пункту 10.2 договору, за цим договором не підлягають відшкодуванню збитки, що стались внаслідок, зокрема, прийняття органами державної влади та управління та/або органами місцевого самоврядування обмежуючих або забороняючи актів, дія яких прямо впливає на реалізацію положень цього договору та наслідки прийняття яких сторони не могли передбачати при укладенні цього договору. При цьому, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.14 №1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Судами установлено, що місцезнаходження позичальників визначене у населених пунктах на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. Відтак судами установлено і те, що позичальники втратили можливість отримувати заробітну плату та можливість погашати кредит в порядку, визначеному кредитним договором через неможливість здійснення фінансових операцій у зв'язку з прийняттям 06.08.14 Національним банком України постанови №466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій". Згідно з пунктом 6.2 договору страхування, не підлягають відшкодуванню збитки, що стались внаслідок прийняття органами державної влади та управління та/або органами місцевого самоврядування обмежуючих або забороняючи актів, дія яких прямо впливає на реалізацію положень цього договору, та наслідки прийняття яких сторони не могли передбачити при укладенні цього договору. Установивши ці обставини, суди обох інстанцій правильно визначили права та обов'язки сторін і обґрунтовано відмовили у позові Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк". Відповідно до приписів статті 26 Закону України "Про страхування", статті 991Цивільного кодексу України страховик має право відмовити у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, зокрема у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Отже, Публічне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" правомірно відмовило позивачеві у виплаті страхового відшкодування, не порушивши при цьому умов договору страхування та приписів закону.

Доводи касаційної скарги не спростовують законності висновку попередніх господарських судів, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних актів. Наявність інших коштів на картках позичальників задля погашення кредитів судами не установлена та скаржником не доведена. Доводи про прийняття Кабінетом Міністрів України 07.11.14 розпорядження № 1085-р після звернення позивача до відповідача з заявою про настання страхових випадків не спростовує обставини даного спору, а те, що прийняття 06.08.14 Національним банком України постанови №466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" є загальновідомим фактом не звільняє позивача від взятих на себе обов'язків за договором. Посилання скарги на порушення місцевим судом приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України також визнаються судом неспроможними, оскільки рішення у справі приймалось саме за позовом скаржника і він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, доказів того, що позивачем не отримано ухвалу місцевого суду про призначення справи до розгляду, зокрема поштових повернень, матеріали справи не містять, отже ненаправлення позивачем до суду уповноваженого представника мало виключно суб'єктивний характер. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору. Тому колегія суддів визнає, що рішення і постанова у даній справі є такими, що відповідають приписам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.16 у справі №910/21819/15 залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Костенко

М.Данилова