ЯК ОСКАРЖИТИ ДІЇ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ТА ПРИВАТНИХ ВИКОНАВЦІВ

Тягар виконання судових рішень: “Як оскаржити рішення, дії або бездіяльність державних та приватних виконавців”.

Після сплеску активності судових майнових спорів та проходження сторонами, у більшості випадків, усіх вертикалей судового аду, розслаблені Стягувачі були переконані, що все - справу зроблено.

Але, як виявилося із масового збільшення звернень Кліентів до нашого Адвокатського обєднання , виконання самого судового рішення та фактичне отримання присудженного майна чи грошей є не менш кропіткою працею.

Те, що виконання судових рішень є складовою частиною Конституційного права громадян на справедливий суд, ще не зумовлює можлівість, у нашій державі, отримати належну та оперативну сатисфакцію за витрачені сили та нерви на судові процеси.

Державні виконавці, нажаль у більшості випадків, не завжди вживають всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішень та не дотримуються ефективності, своєчасності та повноти вчинення виконавчих дій.

На відміну від закоренілого мінталитету, що краще не сперечатися з ВДВС та намагатися задобрити державного виконавця, ми докладаємо чимало зусиль змусити, усіма законними способами, їх працювати швидше та єфективніше.

Одним з таких дієвих засобів впливу є судове оскарження рішеннь, дій або бездіяльності виконавців.

Нажаль процедура такого оскарження не є повністю врегульованою, наявна неоднакова судова практика, а процесуальні кодекси по - різному внормовують дане питання, тому необхідно, у будь якому разі, дотримуватися основних процесуальних принципів та визначатися у кожному окремому випадку з правильним формуванням правової позиції.

Державний виконавець, здійснюючи примусове виконання судових рішень, є суб’єктом владних повноважень, а оскарження його рішення, дій, бездіяльності відноситься до справ адміністративної юрисдикції.

Порядок судового оскарження рішення, діянь (дій або бездіяльності) виконавця визначено статями 383 – 389 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України та ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України.

При цьому, відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, для визначення підвідомчості відповідної категорії справ значущим фактором є питання, який суд видав виконавчий документ.

Як слідує з Висновку суду викладеного у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 р. № 9, а саме у п. 9.1 - скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто в першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (Наказ чи Ухвалу), і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об’єктивні обставини, як - то звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці, тощо).

З огляду на вищезазаначене, звертаю Вашу увагу, що коли законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ (постанова Верховного Суду України (ВСУ) від 16.03.2016 р. у справі № 6-30цс16 та від 16.11.2016 р. у справі № 6-931цс16).

Враховуючи те, що виконання судових рішень покладається на державних і приватних виконавців, які відповідно до ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» наділені однаковими правами та обов’язками, вищевказане роз’яснення ВСУ доцільно, за аналогією, застосовувати і до приватних виконавців.

Також, зверніть увагу на позицію Верховного суду України висловлену у Постановах від 7.06.2016 р. по справі № 21-3280а15 та від 22.02.2017 р. у справі № 6-2946цс16 про те, що скаргу на дії (бездіяльність) державного виконавця в процедурі примусового виконання вироку суду, яким задоволено цивільний позов, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки такий спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.

Тепер, що стосується кола скаржників.

Відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» - рішення, дії чи бездіяльність виконавця, щодо виконання судового рішення, можуть бути оскаржені сторонами (стягувач, боржник), іншими учасниками (виконавець, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, оцінювач, особи, права інтелектуальної власності яких порушені) та особами (поняті, працівники поліції, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ) до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.

При цьому сторони можуть реалізувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність виконавців, щодо виконання судових рішень, згідно зі ст. 383 ЦПК України може бути подана - стягувачем або боржником, згідно зі ст. 121-2 ГПК України — стягувачем, боржником або прокурором. При цьому відповідно до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця.

Отже, у випадку порушення прав, свобод, інтересів осіб оскаржити рішення, дії або бездіяльність виконавця до суду:

• відповідно до правил Цивільного процесуального кодексу України має право стягувач і боржник;
• відповідно до правил Господарського процесуального колексу України — стягувач, боржник і прокурор;
• відповідно до правил Кодексу адміністративного судочинства України — стягувач, боржник, їх представники, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, оцінювач, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, поняті, працівники поліції, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ.

Виходячи з положень вищезазначених норм, у разі оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця, щодо виконання судових рішень, виданих у межах цивільного чи господарського судочинства, особами, які не є сторонами (їх представниками) у виконавчому проваджені або не є прокурором в межах господарського спору, то така скарга підлягатиме розгляду відповідно до ст. 181 КАС України.

Така позиція підтверджена судовою практикою та викладена, зокрема у Постанові ВСУ від 13.01.2016 р. у справі № 6-2850цс15; п. 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 р. № 3; п. 9.8 постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 9, п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 7.02.2014 р. № 6.

Що стосується вимог до скарг та позовів, звертаю Вашу увагу на нижченаведене.

Відповідно до ст. 181 КАС України до адміністративного суду особа звертається з позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця порушено її права, свободи чи інтереси.

Вимоги до позовної заяви зазначені у ст. 106 Кодексу адміністративног судочинства України.

У п. 4 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження» передбачені вимоги до скарги на рішення, діяння виконавців.

Однак майте на увазі, що нормами ЦПК та ГПК України не врегульовані питання, щодо вимог до змісту відповідної скарги, про обов’язок додання до неї її копій для інших осіб або про відправку їм даних документів, залучення до участі у справі інших сторін виконавчого провадження.

Зважаючи на існуючи законодавчі пробіли, суди намагаються їх вирішити самостійно.

Так, з аналізу актів ВСУ, ВССУ, ВГСУ слідує, що скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавців мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК і ГПК та містити відомості, перелічені п. 4 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження».

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді цих скарг, до цих скарг мають застосовуватися положення ЦПК і ГПК, якими врегульовано аналогічні питання.

Таку позицію висловив Верховний суд у своїй Постанові Пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 р. № 14.

Підтримав її і Вищий спеціалізований суд України у Листі від 28.01.2013 р. № 24-152/0/4-13 та Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 9.

Водночас ВССУ у п. 7 листа від 28.01.2013 р. № 24-152/0/4-13 вказав, що згідно зі ст. 386 ЦПК скарга на рішення, дії або бездіяльність виконавця розглядається в судовому засіданні за участю заявника і виконавця, проте на практиці скарги розглядаються також за участю заінтересованих осіб — учасників виконавчого провадження (боржників або стягувачів), прав і обов’язків яких стосується подана скарга, а у випадку не зазначення їх у скарзі, заінтересовані особи залучаються судом до участі у справі.

Про обов’язкову участь всіх учасників судового процесу при розгляді судом скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця ВГСУ вказав в Ухвалі від 3.02.2017 р. у справі № 18/327.

Відповідно до неї справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність виконавця розглядаються судом за загальними правилами ГПК України з особливостями, встановленими ст. 121-2 цього кодексу, тобто за участю всіх учасників судового процесу та виконавця, рішення, дії або бездіяльність якого оскаржуються. Тому відсутність доказів направлення копії скарги на дії виконавця іншій стороні та прокурору є підставою для повернення скарги заявнику без розгляду.

Тепер, щодо судового збору.

Законом України «Про судовий збір» не передбачено необхідність його сплати за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця до загального чи господарського суду.

Згідно з п. 9.3 постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 9 та п. 14 постанови Пленуму ВССУ від 7.02.2014 р. № 6 - виконання судових рішень є завершальною та невід’ємною частиною судового процесу, тому суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, а відповідна скарга не підлягає оплаті судовим збором.

Що стосується оскарженні рішення, дій або бездіяльності виконавця шляхом подачі позову до адміністративного суду, в такому випадку особі необхідно додати докази сплатити судового збору.

Така позиція викладена у постанові Пленуму ВАСУ від 13.12.2010 р. № 3, та передбачає, що позовні заяви про оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби оплачуються судовим збором відповідно до Закону «Про судовий збір» і за подання таких позовних заяв судовий збір сплачується на загальних підставах.

З огляду на вищенаведене, з метою ефективного захисту порушених прав та інтересів, я рекомендую як самим скаржникам, так і їх представникам при оскарженні рішень, дій або бездіяльності виконавців дотриматися сформованих законодавством та судовою практикою вимог до скарг і позовів та докладати усіх зусиль для забезпечення, у законний спосіб, єфективного захисту порушених прав та отримання позитивного результату.

Автор консультації: Керуючий партнер Адвокатского объединения “Monitum”, Адвокат Олександр Нагорний