Кредитор має право на задоволення грошових вимог шляхом продажу заставного майна банкрута за ціною, визначеною на момент його продажу, а не його вартістю вказаною у договорі забезпечення (ВС/ВП № 902/492/17 від 15.05.2018)

Фабула судового акту: У даній справі Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, яку було висловлено Верховним Судом України у своїй постанові від 29.03.2017 у справі № 918/169/16.

Хочу нагадати, що у вказаному судовому рішення ВСУ висловився про те, що відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.

Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем.

З урахуванням цього ВСУ вирішив, що грошові вимоги кредитора у разі банкрутства поручителя як іпотекодавця мають визнаватись у межах вартості предмета іпотеки відповідно до іпотечного договору.

За матеріалами справи, рішення у якій пропонується читачу, між банком та фізичною особою укладено два кредитних договори.

При цьому задля забезпечення виконання зобов’язань за вказаними договорами укладено договори іпотеки між банком та юридичною особою, яка, відповідно, стала майновим поручителем.

У подальшому вказану юридичну особу визнано банкрутом.

У зв’язку із цим банком до суду направлено заяву з вимогами до майнового поручителя, в якій заявник просив визнати його грошові вимоги до боржника на суму 7 769 442, 57 грн як такі, що забезпечені заставою майна боржника як майнового поручителя за кредитними зобов'язаннями фізичної особи перед банком, та включити їх до реєстру вимог кредиторів відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Проте, ліквідатор юридичної особи поручителя визнав обґрунтованими кредиторські вимоги лише на суму 1 718 488,00 грн. оскільки за змістом положень статей 11, 33 Закону України «Про іпотеку», статей 12, 19, 33 Закону України «Про заставу», статей 546, 572, 574, 575, 583 Цивільного кодексу України майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем виключно в межах вартості предмета іпотеки, яка погоджена сторонами в договорі іпотеки.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції згадані вимоги задоволено в межах вартості предмета іпотеки, яка погоджена сторонами в договорі іпотеки.

Не погоджуючись із таким рішенням банком подано касаційну скаргу, якій останній посилається на норми ст.ст. 7, 11 Закону України «Про іпотеку» та ст. 57 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відповідно до яких кредитор має право на задоволення грошових вимог до боржника шляхом продажу заставного майна в ліквідаційній процедурі банкрута за ціною, визначеною ліквідатором на момент його продажу, а не на дату виникнення забезпечувальних правовідносин, та повне задоволення його фактичних вимог за рахунок вартості предмета іпотеки.

В свою чергу ВП ВС погодилась із такими доводами кредитора та задовольняючи касаційну скаргу виходила з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 589 ЦК України, норми якої кореспондуються з нормами ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже, за наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом).

Аналізуйте судовий акт: Заставодержатель має право на стягнення предмету застави і після його відчуження третій особі на виконання постанови суду при ліквідації СПД (Постанова ВСУ від 3 квітня 2013р.)

Право застави зберігається навіть при переході права власності на майно під час ліквідаційної процедури (Постанова ВСУ у справі № 6-168цс14 від 19 листопада 2014р.)

ВГСУ: Визнання права власності на предмет іпотеки можливий лише у випадку вичерпання усіх позасудових шляхів набуття права власності (№ 916/5073/15 від 17.10.2017)

Законом "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" НЕ передбачено звернення стягнення на заставлене рухоме майно на підставі виконавчогоо напису та таке може бути вчинено лише за рішенням суду (ВГСУ від 21.12.2011 № 37/86)

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 902/492/17

Провадження № 12-52гс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л.І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,

розглянула в судовому засіданні з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», Банк, заявник) на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року (судді: Павлюк І. Ю. - головуючий, Савченко Г. І., ЮрчукМ. І.) та ухвалу Господарського суду Вінницької області (про розгляд кредиторських вимог ПАТ «УкрСиббанк») від 08 серпня 2017 року (суддя Міліціанов Р. В.) у справі № 902/492/17 за заявою Споживчого товариства «Гарант» (далі - СТ «Гарант», боржник) про банкрутство

учасники справи:

боржник - не з'явився,

заявник - ОСОБА_5,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заяви та заперечень

1.1. У травні 2017 року до Господарського суду Вінницької області надійшла заява боржника - СТ «Гарант» про банкрутство в порядку, визначеному статтею 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство).

1.2. Постановою Господарського суду Вінницької області від 22 червня 2017 року боржника - Споживче товариство «Гарант» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії Томашука М. С., повідомлення про що розміщено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 25 червня 2017 року.

1.3. 18 липня 2017 року до Господарського суду Вінницької області надійшла заява ПАТ «УкрСиббанк» з вимогами до СТ «Гарант», в якій заявник просив визнати його грошові вимоги до боржника на суму 7769442, 57 грн як такі, що забезпечені заставою майна боржника як майнового поручителя за кредитними зобов'язаннями фізичної особи перед Банком, та включити їх до реєстру вимог кредиторів відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону про банкрутство.

1.4. Заява обґрунтована тим, що СТ «Гарант» є майновим поручителем позичальника ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_7 (далі - позичальник) за зобов'язаннями по кредитних договорах відповідно до договорів іпотеки від 03 листопада 2006 року та від 20 листопада 2007 року (зі змінами та доповненнями).

1.5. Ліквідатор боржника у відзиві на заяву про визнання кредиторських вимог визнав обґрунтованими кредиторські вимоги ПАТ «УкрСиббанк» частково на суму 1718488,00 грн та 3200,00 грн сплаченого кредитором судового збору, оскільки, на думку ліквідатора, за змістом положень статей 11, 33 Закону України «Про іпотеку», статей 12, 19, 33 Закону України «Про заставу», статей 546, 572, 574, 575, 583 Цивільного кодексу України майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем виключно в межах вартості предмета іпотеки, яка погоджена сторонами в договорі іпотеки і складає 1718488,00 грн.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року заяву ПАТ «УкрСиббанк» про визнання грошових вимог до боржника та включення до реєстру вимог кредиторів задоволено частково, визнано грошові вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до СТ «Гарант» на суму 1718488 грн як такі, що забезпечені майном боржника, та на суму 3200 грн судового збору першої черги задоволення реєстру вимог кредиторів, зобов'язано ліквідатора Томашука М.С. внести окремо до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з договором іпотеки від 20 листопада 2007 року. У визнанні грошових вимог ПАТ «УкрСиббанк» на суму 6050954,57 грн відмовлено.

2.2. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року залишено без змін.

2.3. Визнаючи заявлені ПАТ «УкрСиббанк» кредиторські вимоги до СТ «Гарант» на суму 1718488 грн та включаючи їх до реєстру окремо як забезпечені заставою майна боржника, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із договірної вартості предмета іпотеки в розмірі 1718488 грн, яка зазначена сторонами у договорі іпотеки від 20 листопада 2007 року на момент його укладення банком та боржником-майновим поручителем.

2.4. Суди відмовили у визнанні грошових вимог ПАТ «УкрСиббанк» до СТ «Гарант» на суму 6 050 954,57 грн, яка відповідає розміру фактичної заборгованості боржника-третьої особи за кредитним договором, посилаючись на те, що законодавство про банкрутство не передбачає можливості включити до реєстру вимог кредиторів такі вимоги, які перевищують договірну вартість майна заставодавця (іпотекодавця) у випадках банкрутства майнового поручителя за зобов'язаннями третьої особи.

2.5. На підтвердження свого висновку суди попередніх інстанцій послалися на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 5023/6981/11, від 03 червня 2014 року у справі № 25/5005/6641/2012, від 26 серпня 2014 року у справі № 5024/948/2012 та від 29 березня 2017 року у справі № 918/169/16.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

3.1. У жовтні 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду Вінницької області (про розгляд кредиторських вимог ПАТ «УкрСиббанк») від 08 серпня 2017 року у справі № 902/492/17.

3.2. ПАТ «УкрСиббанк» просив скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у визнанні грошових вимог в розмірі 6050954,57 грн фактичної заборгованості за кредитним договором, на забезпечення якого вчинена майнова порука боржником у цій справі, та прийняти в зазначеній частині нове рішення про визнання грошових вимог ПАТ «УкрСиббанк» до СТ «Гарант» на суму 6050954,57 грн, їх включення до реєстру вимог кредиторів як таких, що забезпечені заставою майна боржника.

3.3. ПАТ «УкрСиббанк» вказав, що суди не взяли до уваги положення статей 7, 11 Закону України «Про іпотеку», статті 57 Законупро банкрутство, з яких вбачається його право на задоволення грошових вимог до боржника шляхом продажу заставного майна в ліквідаційній процедурі банкрута за ціною, визначеною ліквідатором на момент його продажу, а не на дату виникнення забезпечувальних правовідносин, та повне задоволення його фактичних вимог за рахунок вартості предмета іпотеки.

3.4. Також у касаційній скарзі зазначено, що наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 918/169/16.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 902/492/17 Господарського суду Вінницької області за касаційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк» на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року (про розгляд кредиторських вимог ПАТ «УкрСиббанк»).

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2018 року справу № 902/492/17 разом із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року (про розгляд кредиторських вимог ПАТ «УкрСиббанк») передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.3. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України щодо застосування положень частини першої статті 7 та частини першої статті 11 Закону України «Про іпотеку», викладеного у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 3-1591гс16 (№ 918/169/16), в якій Верховний Суд України висловив позицію, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання основного зобов'язання в межах договірної вартості предмета іпотеки.

4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року прийнято до розгляду справу № 902/492/17 (провадження № 12-52гс18) та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

5. Позиція учасників справи

5.1. Представник ПАТ «УкрСиббанк» підтримав касаційну скаргу з наведених у ній підстав.

5.2. СТ «Гарант» не скористалося правом на участь свого представника у судовому засіданні, не надало відзив на касаційну скаргу.

6. Фактичні обставини справи, встановлені судами

6.1. 01 листопада 2006 року Банк та ОСОБА_7 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту № 11067414000, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язалась прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту, що дорівнює 100 тис. швейцарських франків, та сплатити проценти, комісії в порядку та на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 403567,70 грн за курсом Національного банку України на день укладення цього договору (п. 1.1.). Позичальник зобов'язалась повернути кредит у повному обсязі не пізніше 01 листопада 2017 року згідно з графіком погашення кредиту (пп. 1.2.2.) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 8,49 % річних (пп. 1.3.1.). Позичальник зобов'язалась повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та ін. платежі згідно з умовами договору (пп. 1.2.2.).

6.2. Додатковими угодами № 1 та № 2 від 3 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту № 11067414000 погоджено зміну кінцевого терміну повернення кредиту за договором не пізніше 01 листопада 2021 року, змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж в розмірі 890 швейцарських франків зі строком сплати 03-го числа кожного місяця.

6.3. 03 листопада 2006 року на забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11067414000, Банк (іпотекодержатель) та СТ «Гарант» (іпотекодавець) уклали договір іпотеки, на підставі якого СТ «Гарант» передало в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: будівлю кафе «Олень» літ. «А» загальною площею 405,5 кв. м.; будівлю літ. «Б» загальною площею 70,7 кв. м.; склад літ. «В» загальною площею 114,1 кв. м.; вбиральню літ. «Г», криницю літ. «Д», огорожу № 1-3, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, автошлях та належить на праві власності СТ «Гарант». Ринкова вартість предмета іпотеки становить 539872,00 грн.

6.4. Відповідно до підпункту 2.1.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. Іпотекодержатель має право, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, вимагати дострокового виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, а у разі невиконання боржником цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки (пп. 2.1.2.).

6.5. 20 листопада 2007 року Банк та ОСОБА_7 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту № 11254030000, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в доларах США в сумі 80 тис. що дорівнює еквіваленту в сумі 404 тис. грн за курсом НБУ, а позичальник зобов'язалась прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, визначених у даному договорі. Сторони домовились, що банк надає позичальнику кредит у вигляді одного траншу в розмірі суми кредиту, зазначеному в цьому Договорі (п. 1.1.). Позичальник зобов'язалась повернути кредит у повному обсязі не пізніше 20 листопада 2018 року згідно з графіком погашення кредиту (пп. 1.2.2.) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 13,9 % річних (пп. 1.3.1.).

6.6. Додатковими угодами № 2 та № 3 до Договору про надання споживчого кредиту було змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 03 жовтня 2022 року, а також схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж в розмірі 980,00 доларів США зі строком сплати 03-го числа кожного місяця.

6.7. 20 листопада 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання споживчого кредиту № 11254030000 від 20 листопада 2007 року Банк (іпотекодержатель) та СТ «Гарант» (іпотекодавець) уклали договір іпотеки (нерухомого майна), на підставі якого СТ «Гарант» передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: будівлю кафе «Олень» літ. «А» загальною площею 405,5 кв. м.; будівлю літ. «Б» загальною площею 70,7 кв. м.; склад літ. «В» загальною площею 114,1 кв. м.; вбиральню літ. «Г», криницю літ. «Д», огорожу № 1-3, загальна площа 590,3 кв. м., що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, автошлях та належить на праві власності СТ «Гарант». Ринкова вартість предмета іпотеки згідно зі звітом суб'єкта оціночної діяльності становить 1718488,00 грн.

6.8. За умовами договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом; у разі ліквідації юридичної особи - іпотекодавця; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства (п.п. 4.1.1., 4.1.5.).

6.9. 28 лютого 2009 року Банк та СТ «Гарант» уклали договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки, у зв'язку з укладенням іпотекодержателем та ОСОБА_7 додаткових угод № 1 та № 2 від 03 лютого 2009 року та до договору про надання споживчого кредиту № 11067414000 від 01 листопада 2006 року.

6.10. Суди вказали, що станом на 22 червня 2017 року заборгованість позичальника по кредитному договору № 11067414000 від 01 листопада 2006 року становила 125248,96 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає 3346491,27 грн; заборгованість по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів по вказаному договору складає 604186,79 грн. Заборгованість позивальника по кредитному договору від 20 листопада 2007 року № 11254030000 становить 125424,17 доларів США, що за курсом НБУ складає 3263988,68 грн; заборгованість по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів по цьому договору складає 554775,83 грн.

6.11. Як установили суди та вбачається із матеріалів справи, основним боржником по кредитних договорах є ОСОБА_7, а СТ «Гарант» є майновим поручителем за іпотечними договорами, тобто СТ «Гарант» у спірних правовідносинах не є позичальником за основними кредитними договорами, як і не є особою, яка отримувала кредитні кошти.

6.12. Зазначені обставини сторони не заперечують, а отже, загальний розмір вимог Банку до боржника - позичальника, що виникли на підставі кредитних договорів № 11067414000 та № 11254030000 склав 7769442,57 грн, які Банк просить визнати та включити до реєстру вимог кредиторів боржника - іпотекодавця як вимоги, забезпечені заставою.

7. Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі №3-1591гс16 (№918/169/16)

7.1. Верховний Суд України у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 3-1591гс16 (№ 918/169/16), розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» до Приватного підприємства «ОВАС» про визнання банкрутом, вказав про таке: «Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

7.2. Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.

7.3. Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем.

7.4. Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового визнання кредиторських вимог ПАТ «Дельта банк» у межах вартості предмета іпотеки відповідно до іпотечного договору від 01 грудня 2010 року № НКЛ-2005422/S-5 із додатковими договорами, у розмірі 100259500,00 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів окремо як забезпечених заставою майна боржника.»

8. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

8.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

8.2. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

8.3. За частинами другою, шостою, восьмою статті 23 Закону про банкрутство забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

8.4.Визначення забезпеченого зобов'язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов'язань (зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України, Закону України «Про заставу», Закону України «Про іпотеку»).

8.5. Так, відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

8.6. Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель); відповідні положення наведено також у частині другій статті 11 Закону України «Про заставу», за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

8.7. Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

8.8. За змістом частини першої статті 584 ЦК України, частини першої статті 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

8.9. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави (частина друга статті 589 ЦК України, стаття 19 Закону України «Про заставу»).

8.10. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

8.11. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою;

майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

8.12. Частинами п'ятою, шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов'язання.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

8.13. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

8.14. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

8.15. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).

8.16. У разі реалізації предмета застави (іпотеки) у зв'язку зі зверненням на нього стягнення заставодавцем (іпотекодавцем) відповідне забезпечувальне зобов'язання припиняється (абзац п'ятий статті 28 Закону України «Про заставу», абзац третій частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

8.17. Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

8.18. За наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом).

8.19. Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов'язань боржника, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.

8.20. Закон про банкрутство не містить іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства, не пов'язує визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог, із договірною вартістю предметів забезпечення.

8.21. Натомість, правове значення має розмір підтверджених документально зобов'язань боржника за основним зобов'язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома.

8.22. У разі реалізації предмета іпотеки з дотриманням вимог Закону про банкрутство іпотека та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута.

8.23. За рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється погашення вимог забезпечених кредиторів у позачерговому порядку (частина дев'ята статті 45 Закону про банкрутство).

8.24. Спрямування коштів, отриманих за рахунок майна банкрута, яке є предметом забезпечення, для погашення вимог інших кредиторів, якщо ще не виконані забезпечені цим майном зобов'язання боржника за основним зобов'язанням, суперечить положенням наведеного вище законодавства.

8.25. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в ухваленій раніше постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 3-1591гс16 (№ 918/169/16), оскільки господарські суди при вирішенні питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру повинні застосовувати статтю 19 Закону України «Про заставу» та статтю 7 Закону України «Про іпотеку» і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

9.2. За пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

9.3. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 2 частини третьої статті 310 ГПК України у чинній редакції).

9.4. Суди першої та апеляційної інстанцій, на порушення вимог статей 43, 99, 101 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) не з'ясували відповідність заявлених вимог кредитора умовам кредитного договору та договору іпотеки і розмір його дійсних вимог за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою, не перевірили наданий кредитором розрахунок, необґрунтовано відхиливши відповідні доводи позивача, наведені у заяві та апеляційній скарзі, та визначивши розмір визнаних вимог забезпеченого кредитора лише на підставі договірної вартості майна, яке є предметом забезпечення.

9.5. Визначення розміру вимог кредитора за основним зобов'язанням потребує додаткової перевірки наявних у матеріалах справи доказів, встановлення фактичних обставин справи щодо всього розміру заборгованості боржника за основним зобов'язанням, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і є підставою для скасування судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви ПАТ «Укрсиббанк» в цілому та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.6. ВеликаПалата Верховного Суду також враховує необхідність надати боржнику у цій справі можливість власного розрахунку дійсного розміру вимог кредитора, враховуючи відхід від правової позиції Верховного Суду України, яка була застосована судами під час розгляду заяви ПАТ «Укрсиббанк» у цій справі.

9.7. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, повинні бути розподілені відповідно до приписів статті 129 ГПК України за результатами розгляду заяви.

Правовий висновок ВеликоїПалати Верховного Суду

Забезпеченими зобов'язаннями в розумінні статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства.

Господарські суди, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, повинні застосовувати положення статті 19 Закону України «Про заставу» та статті 7 Закону України «Про іпотеку» та встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, а також склад та розмір цих вимог.

Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду Вінницької області (про розгляд заяви про визнання грошових вимог ПАТ «УкрСиббанк») від 08 серпня 2017 року у справі № 902/492/17 скасувати.

Справу № 902/492/17 в частині розгляду заяви ПАТ «УкрСиббанк» про визнання грошових вимог направити на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді