Зміна матір'ю дітей способу життя тягне за собою змінення способу життя дітей, які проживають із нею та є підставою для визначення місця проживання дітей із батьком (ВС/КЦС № 754/14768/15-ц від 13.06.2018)

Фабула судового акту: У даній справі Касаційний цивільний суд зробив досить цікаві висновки щодо підстав для розірвання договору між батьками про визначення місця проживання дітей та режиму їх виховання, а також висловився щодо належності тих чи інших доказів, які можуть бути підставою для прийняття судами такого рішення.

Відповідно до матеріалів справи батьками дітей після розлучення укладено нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, за умовами якого передбачено місце проживання дітей за місцем проживання матері та право батька зустрічатись і без перешкод спілкуватися з дітьми, зокрема, у будь-який день тижня та у будь-який час, а за попередньою домовленістю з матір'ю, брати дітей до себе за місцем свого проживання у будь-які дні. За умовами вказаного договору встановлено обов'язок матері піклуватись про здоров'я дітей, брати участь у їх вихованні, забезпечити дітям достатній рівень освіти незалежно від стосунків батьків та не перешкоджати спілкуванню дітей з батьком.

Проте, протягом двох останніх років діти не відвідували дитячий заклад, мають пригнічений психологічний стан, весь час проводять у мечеті, оскільки мати проживає у цивільному шлюбі із чоловіком мусульманського віросповідання, прийняла його віру та влаштувалась працювати у мечеті. Колишня дружина перешкоджає йому бачитись з дітьми та піклуватись про них. На його рішення про повернення дітей та захист прав батька вплинуло вчинення відповідачем без його згоди в домашніх умовах сину хірургічної операції з усування частини крайньої плоті чоловіків.

Рішенням місцевого суду позовні вимоги задоволено було задоволено.

Проте, апеляційний суд не погодився із таким рішенням, скасував рішення районного суду та в задоволенні позовних вимог відмовив.

Таке рішення суду апеляційної інстанції було оскаржено позивачем у касаційному порядку.

В свою чергу КЦС ухвалу апеляційного суду скасував та направив справу на новий апеляційний розгляд.

В мотивування такого рішення КЦС зазначив, що відповідно до частин четвертої, п'ятої та шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, надав йому оцінку, зазначивши, що він містить висновки засідання комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, які були надані після надання висновку психолога Центру у справах сім'ї та жінок Деснянського району м. Києва та опитування самих дітей.

Окрім цього Центром у справах сім'ї та жінок Деснянського району м. Києва наданий висновок, у якому зазначено, що батьки та діти пройшли консультацію психолога, з якої вбачається, що у дітей спостерігаються ознаки педагогічної запущеності, рекомендовано роботу з дитячим психологом. Малолітня донька повідомила, що в школі, яку вона відвідує її примушують носити хіджаб. В свою чергу малолітній розповів, що його мамо його б’є за те, що він не слухається.

За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Одночасно Верховний суд у своїй постанові вказав, що проведення хірургічного втручання (обрізання) поза межами медичного закладу (на кухні у побутових умовах) малолітньому сину, що не було узгоджено з його батьком, вплинуло на психологічний стан дитини. Крім того, спосіб життя дітей було змінено без згоди батька, й апеляційний суд не з'ясував належним чином, чи такий спосіб життя дітей відповідає їхнім бажанням та інтересам.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Зміна місця проживання малолітніх дітей за рішенням органом опіки і піклування може бути підставою для звільнення батька від сплати аліментів та заборгованості по ним (ВС/КЦС, справа № 753/23672/16-ц, 25.06.18)

ВП ВС: Оскаржувані дії органу опіки та сам висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є рішенням суб'єкта владних повноважень, тому спір не розглядається в порядку адмінсудочинства (справа № 500/6325/17,13.06.18)

ВС/КЦС: Суд визначив місце проживання малолітнього сина з батьком, виходячи, зокрема, зі ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, та факту виїзду матері дитини за кордон (ВС/КЦС,справа № 754/5128/16-ц,03.05.18)

ВС/КЦС: Якщо один з батьків самочинно змінить визначене на підставі закону або рішення суду місце проживання дитини, суд має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем (ВС/КЦС, №350/1258/17, 03.05.18)

Cуд: При визначенні місця проживання дитини перевага матері перед батьком не повинна бути пріоритетом у спорі (апеляційний суд Житомирської області № 285/1429/17 від 15.02.2018)

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 754/14768/15-ц

провадження № 61-12333св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,Олійник А. С. (суддя-доповідач), УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Волошиної В. М., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Деснняської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення місця проживання малолітніх дітей.

Позов обгрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 листопада 2004 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року шлюб розірвано. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з матір'ю, а він у добровільному порядку надавав фінансову допомогу на повноцінне забезпечення розвитку дітей, проводив з дітьми багато часу, опікувався їх вихованням та сприяв розумовому розвитку. Протягом двох останніх років діти не відвідували дитячий заклад, мають пригнічений психологічний стан, весь час проводять у мечеті, оскільки мати проживає у цивільному шлюбі із чоловіком мусульманського віросповідання, прийняла його віру та влаштувалась працювати у мечеті. Відповідач ОСОБА_3 перешкоджає йому бачитись з дітьми та піклуватись про них. На його рішення про повернення дітей та захист прав батька вплинуло вчинення відповідачем без його згоди в домашніх умовах сину хірургічної операції з усування частини крайньої плоті чоловіків, що підтверджується довідкою Васильківського районного шкіряно-венерологічного відділення від 25 серпня 2015 року.

18 червня 2013 року між ним та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, за умовами якого передбачено місце проживання дітей за місцем проживання матері та право батька зустрічатись і без перешкод спілкуватися з дітьми, зокрема, у будь-який день тижня та у будь-який час, а за попередньою домовленістю з матір'ю, брати дітей до себе за місцем свого проживання у будь-які дні. За умовами вказаного договору встановлено обов'язок матері піклуватись про здоров'я дітей, брати участь у їх вихованні, забезпечити дітям достатній рівень освіти незалежно від стосунків батьків та не перешкоджати спілкуванню дітей з батьком. Відповідач умови договору не виконує, що є підставою для його розірвання. Позивач просив визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2 за місцем його проживання: АДРЕСА_1. Визнати договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей від 18 червня 2013 року, укладений між ним та ОСОБА_3, розірваним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року позов задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання батька ОСОБА_2: АДРЕСА_1. Визнано, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей від 18 червня 2013 року,розірваним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції з урахуванням виключних обставин у справі, інтересів малолітніх дітей та забезпечення надалі можливості їх всебічного морального, духовного, культурного, фізичного та психічного розвитку дійшов висновку про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з батьком, оскільки таке рішення максимально відповідає інтересам неповнолітніх дітей.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з досліджених доказів, зокрема, показань свідків, на підставі яких встановив невиконання матір'ю встановленого законодавством та договором обов'язку щодо виховання дітей.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про розірвання договору з тих підстав, що надалі виконання сторонами договору на визначених у ньому умовах є неможливим, оскільки відповідач не виконує його умови.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що показання свідків, зокрема батьків позивача, не є належними та достатніми доказами на підтвердження тієї обставини, що позивачу чиняться перешкоди у спілкуванні з дітьми, оскільки між свідками та відповідачем склалися неприязні стосунки. Вказані свідки не наводили конкретних випадків, коли саме відповідач чинила перешкоди позивачу у спілкуванні з дітьми. Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не мав правових підстав для висновку, що відповідач чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з дітьми та не виконує покладені на неї обов'язки згідно з договором.

Апеляційний суд здійснив переоцінку доказів у справі та виходив з того, що висновок органу опіки та піклування складено без належного вивчення умов проживання дітей, їх оточення, без з'ясування думки дітей про бажання змінити їхнє місце проживання, впливу на них зміни способу життя матері, незважаючи на те, що діти були запрошені на засідання органу опіки та піклування, орган опіки та піклування не врахував, що між сторонами вже було вирішено місце проживання дітей, не з'ясовано причини психологічного стану дітей, в якому вони перебувають. Суд першої інстанції не вз'яв до уваги результати дослідження психоемоційного стану малолітніх дітей, яке проведено психологом Центру практичної психології Міжнародного гуманітарного центру «Розрада», який надано відповідачем, у підтвердження своїх заперечень відповідно до частини другої статті 10 ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до поданих документів позивач також був запрошений для проходження консультації у психолога разом із дітьми та їх матір'ю, проте, запрошення проігнорував, що він підтвердив під час апеляційного розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд з урахуванням протилежних висновків психологів та ускладнення обставин справи тим, що відповідач повторно вийшла заміж, змінила віросповідання та спосіб свого життя, що не може не вплинути на дітей, дійшов висновку, що суд першої інстанції ретельно не дослідив психологічний стан дітей та як на них вплинули вказані обставини.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції не з'ясовано, чому малолітні діти припинили відвідувати дошкільний навчальний заклад і яким чином це вплинуло на їхній фізичний розвиток. Зокрема, виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази про намагання батьком дітей змінити обставини щодо припинення дітьми відвідування дошкільного навчального закладу та позашкільних заходів.

Апеляційний дійшов висновку, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження позовних вимог про зміну місця проживання дітей, невиконання відповідачем укладеного з позивачем договору від 18 червня 2013 року, тому у суду першої інстанції відсутні правові підстави для розірвання договору.

У січні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року.

06 березня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_2

01 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Десняської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітніх дітей та розірвання договору призначено до судового розгляду.

05 березня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не повно з'ясував виняткові обставини справи, недоведено обставини, які мають суттєве значення для вирішення спору. Судом першої інстанції не взято до уваги висновок Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 жовтня 2015 року, згідно якого вирішено визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з батьком на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол № 18 від 01 жовтня 2015 року).

Надаючи пояснення в засіданннях 24 травня 2016 року та 29 листопада 2016 року, що підтверджується звукозаписом судового засідання, ОСОБА_3 повідомила суду, що рішення про проведення операції вона приймала самостійно. Після виявлення хвороби у сина бригаду швидкої медичної допомоги відповідач не викликала, а у дитячій картці відсутні записи про огляд педіатра.

Надане відповідачем консультативне заключення від 10 серпня 2014 року (а.с 42) завідуючого кафедрою хірургії ОСОБА_7 викликає сумніви у його достовірності. У відповідь на адвокатський запит, 03 листопада 2015 року (а. с. 63) заступник головного лікаря Київської клінічної лікарні №18 повідомив про те, що ОСОБА_6, з ІНФОРМАЦІЯ_2 до теперішнього часу на стаціонарному лікуванні не перебував. Отже, два офіційні документи заступника головного лікаря та завідуючого кафедри хірургії однієї клініки містять протилежні відомості. Апеляційний суд не надав оцінку поясненням сторін та допитаних як свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, що також підтверджують негативне ставлення ОСОБА_3 до виконання своїх батьківських обов'язків за доглядом, виховання дітей та повну фізичну неможливість ОСОБА_2 бачитися із своїми дітьми.

Під час судового розгляду ОСОБА_2 неодноразово пояснював, що його бажання здійснювати виховання та опіку над дітьми є усвідомленим та об'єктивно можливим.

У мотивувальній частині оскаржуваного рішення, апеляційний суд застосував недопустимий доказ в обгрунтування того, що суд першої інстанції не мав підстав брати до уваги результати дослідження психоемоційного стану малолітніх дітей, яке проведено психологом Центру практичної психології Міжнародного гуманітарного центру «Розрада» № 11 від 04 липня 2016 року, наданий відповідачем на підтвердження своїх заперечень. Суд першої інстанції надав правильну оцінку вказаному доказу. З урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 допустимим доказом для суду при вирішенні спору між батьками про встановлення місця проживання дитини є висновок органу опіки та піклування.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року шлюб між сторонами розірвано.

18 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник К.В., за умовами якого місцем проживання дітей сторони визначили місце проживання матері ( пункт 1.3 цього договору).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору батько має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми, в тому числі у будь-який день тижня та у будь-який час, а також має право, за попередньою домовленістю з матір'ю, брати дітей до себе за місцем свого проживання у будь-які дні.

Відповідно до статті 51Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно із частиною четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Судами встановлено, що місце проживання дітей було визначено батьками.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходив з того, що місце проживання дітей вже було визначено батьками. Із змісту позовної заяви та наданих пояснень ОСОБА_2 випливає, що підставою звернення до суду є зміна матір'ю дітей способу життя, у зв'язку із чим змінено спосіб життя дітей, які проживають із нею. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надав належні та достатні докази на підтвердження того, що спосіб життя відповідача шкодить духовному, фізичному розвитку дітей, їхньому здоров'ю та негативно на них впливає.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із статтями 24, 51 Конституції України, статтею 141 СК України, статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» батьки мають рівні права та обов'язки щодо дітей.

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (справа «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (пункт 67), «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (пункт 45).

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з статею 9 Конвенції про права дитинидержави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім зацікавленим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Верховний Суд виходить з того, що у вказаному спорі суди мають встановити, хто з батьків зможе якнайкраще забезпечити інтереси дітей, а в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції встановив обставини справи, оцінив докази та дійшов висновку про визначення місця проживання дітей з батьком, зазначивши, що виходив з інтересів дітей.

Судом першої інстанції у судовому рішенні зазначено, що відповідач не заперечувала, що діти тривалий час не відвідували дошкільні заклади, усі рішення щодо виховання дітей вона вирішує без участі батька, вона з ним не спілкується, коли відповідач телефонує з метою зустрічі з дітьми.

Відповідно до частин четвертої, п'ятої та шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, надав йому оцінку, зазначивши, що він містить висновки засідання комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, які були надані після надання висновку психолога Центру у справах сім'ї та жінок Деснянського району м.Києва та опитування самих дітей.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з протоколу №18 від 01 жовтня 2015 року засідання комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (а.с. 108-109, т. 1) про визначення місця проживання малолітніх, батько дітей ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, матір дітей - ОСОБА_3, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2.

З 2013 року мати дітей проживає з ОСОБА_10, а з 06 червня 2015 року перебуває з ним у зареєстрованому шлюбі. Малолітні діти проживають та зареєстровані у вказаній квартирі, за місцем їх проживання проведено обстеження житлово - побутових умов та складено акти, що умови для виховання, розвитку та проживання дітей є задовільними.

Згідно з довідками та характеристиками батьки дітей працюють, мають самостійний дохід та характеризуються позитивно. Між батьками дітей було укладено нотаріально посвідчений договір про утримання дітей, а також договір про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей.

29 вересня 2015 року Центром у справах сім'ї та жінок Деснянського району м. Києва наданий висновок, у якому зазначено, що батьки та діти пройшли консультацію психолога, з якої вбачається, що у дітей спостерігаються ознаки педагогічної запущеності, рекомендовано роботу з дитячим психологом. Малолітня ОСОБА_5 повідомила, що в школі, яку вона відвідує, всі дівчата носять хіджаб та читають коран. На запитання членів комісії, що вона носить на голівці, відповіла, що це - хіджаб. На запитання, чи хотіла б вона бути без нього та носити зачіску з бантиками або кіски, відповіла: «так» (дитина була напруженою, мовчазною, знервованою, боялась показувати свої почуття та емоції). Малолітній ОСОБА_6 на запитання чи карають його, відповів: «так». На запитання, як його карають: сварять чи б'ють і хто це робить, відповів, що б'є його мама. На запитання, по яким частинам тіла його б'є мама, відповів: «по всім».

Судом першої інстанції встановлено, що при співбесіді з малолітнім ОСОБА_6 було з'ясовано, що його мати при винесенні покарань застосовує методи фізичного впливу стосовно нього, що носить ознаки фізичного насилля. Службою у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації які були направлені відповідні листи - реагування до ВКМСД Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Центру соціальних служб сім'ї та молоді, Центру у справах сім'ї та жінок Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Управління сім'ї, молоді та спорту (а.с. 159 - 160, т. 1).

Відповідно до довідки форма № 3,виданої ОСББ «Маршал», відповідач разом з дітьми зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 30, т. 1).

Вказана квартира відповідно до свідоцтва про право власності належить позивачу та відповідачу в рівних частинах на праві приватної власності (а.с. 31, т 1).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1, наявні всі умови для проживання дітей (а.с. 202т.1).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 жовтня 2015 року щодо визначення місця проживання дітей вказаний орган вважає за доцільне проживання малолітніх дітей ОСОБА_5, 2008 року народження, та ОСОБА_6, 2011 рокународження,з батьком ОСОБА_2 на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (а.с. 33-38, т. 1).

Водночас суд першої інстанції надав оцінку результатам дослідження психоемоційного стану неповнолітніх дітей та їхньої матері, виконані Міжнародним гуманітарним центром «Розрада», який провів дослідження на замовлення представника відповідача. Суд виходив з того, що висновок органу опіки та піклування складено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини. У судовому засіданні відповідач не заявляла клопотання про проведення судової експертизи для визначення психоемоційного стану неповнолітніх дітей.

Апеляційний суд надав свою оцінку вказаним вище висновкам, зазначивши, що психолог Міжнародного гуманітарного центру «Розрада» спілкувалася з дітьми протягом трьох днів по 50 хвилин, у порівнянні з психологом Центру у справах сім'ї та жінок Деснянського району м. Києва, яка спілкувалася з дітьми протягом 20 хвилин, і дійшла висновку, що діти більш прихильні до матері і конфліктна ситуація між батьками приводить їх до тривоги, а зміна місця проживання може призвести до їх травмування.

Апеляційний суд зазначив, що враховуючи протилежність висновків психологів, ускладення обставин у справі тим, що відповідач повторно вийшла заміж та змінила спосіб свого життя, суд першої інстанції повинен був вирішити питання про більш ретельне дослідження психологічного стану дітей у такій ситуації.

Верховний Суд зауважує, що посилання апеляційного суду на більш ретельне дослідження судом психологічного стану дітей, без з'ясування дійсного їх психічного стану, за умови лише переоцінки апеляційним судом доказів у справі, не є переконливими щодо визначення місця проживання дітей з матір'ю, з урахуванням установлених судом першої інстанції обставин шляхом допиту свідків, дослідження письмових доказів, висновку органу опіки та піклування та інших письмових доказів.

За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права.

Суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 161 СК України і принципом 6 Декларації прав дитини, дійшов висновку про відсутність підстав для розлучення дітей зі своєю матір'ю та не встановив виняткових обставин для цього.

Беручи до уваги доводи касаційної скарги та встановлені судом першої інстанції обставини, Верховний Суд виходить з того, що проведення хірургічного втручання (обрізання) поза межами медичного закладу (на кухні у побутових умовах) малолітньому сину ОСОБА_6, що не було узгоджено з його батьком ОСОБА_2, вплинуло на психологічний стан дитини. Крім того, спосіб життя дітей було змінено без згоди батька, й апеляційний суд не з'ясував належним чином, чи такий спосіб життя дітей відповідає їхнім бажанням та інтересам.

Зазначивши про два протилежні висновки щодо психологічного стану дітей, апеляційний суд обмежився переоцінкою доказів, проте не вжив заходи щодо з'ясування психологічного стану дітей, не роз'яснив сторонами про призначення судової психологічної експертизи, не вирішив питання про можливість допиту дітей у судовому засіданні.

Верховний Суд бере до уваги, що від дати ухвалення рішення апеляційним судом до розгляду касаційної скарги касаційним судом минув один рік та шість місяців, що може свідчити про зміну обставин життя дітей та їхнього психологічного стану, а також їхню адаптацію до відповідного способу життя.

Тому з огляду на викладене, Верховний Суд вважає необхідним з метою забезпечення якнайкращих інтересів дітей скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду при визначенні місця проживання дітей необхідно з'ясувати, хто із батьків забезпечить найкращі інтереси дітей з метою реалізації їх прав на освіту, всебічний розвиток, здоров'я, виховання в оточенні любові і поваги.

За таких обставин колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.