Визнання правочину дійсним є одним з способів захисту цивільних прав і свобод (ВС/КЦС № 757/44693/15-ц від 28.03.2018)

Фабула судового акту: Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права , визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас вказаний перелік не є вичерпним.

Проте, як правило, суди обмежуються лише зазначеним вище переліком та у разі порушення позивачами питання щодо застосування іншого способу правового захисту аніж передбаченого ст. 16 ЦК України відмовляються у задоволенні позовних вимог у зв’язку із невірно обраним способом захисту прав та інтересів.

У даній справі вкладник банку звернувся до суду із позовною заявою про визнання правочину дійним у зв’язку із тим, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб договір банківського вкладу, який був укладений між ним та банківською установою було визнано нікчемним.

Районним судом у задоволенні таких позовних вимог було відмовлено у зв’язку із тим, що після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБУ банківської ліцензії і переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Апеляційним судом вказане рішення скасовано та постановлене нове рішення яким також у задоволенні позову відмовлено але ж у зв’язку невірно обраним способом правового захисту.

В свою чергу Касаційний цивільний суд рішення апеляційного суду скасовано.

У своє му рішенні КЦС вказав, що судам при оцінці належності обраного позивачем способу захисту та обґрунтуванні відповідного висновку щодо нього, слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Одночасно порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду, який, залишаючи без задоволення позовні вимоги, не звернув уваги, що відповідач не визнає право позивача на банківський вклад, а обраний позивачем спосіб захисту спрямований на поновлення прав останнього.

Відмовивши у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту права, апеляційний суд фактично не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо дотримання відповідачами вимог закону при визнанні нікчемним спірного договору банківського вкладу, а отже не перевірив правильність висновків суду першої інстанції.

Аналізуйте судовий акт: Спосіб захисту права «заборонити органу управління вчиняти ПЕВНІ дії в майбутньому» не передбачений законом, тому така вимога НЕ задовольняється судом (ВСУ у справі № 6-951цс16 від 24 травня 2017р.)

Вибір способу захисту права: одночасне подання віндикаційного та негаторного позову (вимог) неможливе оскільки такі вимоги є взаємовиключеними (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі за № 6-2723цс16)

Невизнання цивільного права особи іншою особою підлягає захисту у суді навіть на майбутнє незважаючи на те, що на день розгляду справи спору щодо цього права ще не існує (ВСУ від 13 квітня 2016р, справа № 6-2981цс15)

Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 757/44693/15-ц

провадження № 61-4981св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду м. Києва, у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., від 07 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання правочину дійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 03 лютого 2015 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір банківського вкладу за №006-09510-030215, розмір вкладу 200 000, 00 грн. У період дії тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» кошти не були виплачені, натомість представником тимчасової адміністрації листом від 23 вересня 2015 року позивача повідомлено про нікчемність правочину від 03 лютого 2015 року.

Вважаючи незаконним невизнання відповідачем права позивача, як вкладника за договором банківського вкладу, останній просив визнати цей договір дійсним.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва, у складі головуючого судді Фаркош Ю. А., від 27 вересня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Судове рішення першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБУ банківської ліцензії і переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

07 грудня 2016 року рішенням Апеляційного суду міста Києва рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову з інших правових підстав.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, а тому його позовні вимоги не підлягають до задоволення.

У грудні 2016 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року.

26 грудня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

30 березня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання правочину дійсним призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

05 лютого 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що апеляційний суд дійшов хибного висновку про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що 03 лютого 2015 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу № 006-09510-030215, розмір вкладу 200 000,00 грн. Перерахування коштів здійснено ОСОБА_5, який є вкладником банку.

Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2015 року № 51 в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію.

Постановою Національного банку України № 664 від 02 жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати АТ «Дельта Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду за № 181 від 02 жовтня 2015 року розпочата процедура ліквідації АТ «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації від 16 вересня 2015 року № 813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та перелік яких наведено в додатку № 1 до цього наказу, зокрема, договір банківського вкладу № 006-09510-030215 від 03 лютого 2015 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (2004 року), частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте, апеляційний суд не оцінив поведінку відповідача на предмет правомірності, а лише зазначив про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду, який, залишаючи без задоволення позовні вимоги, не звернув уваги, що відповідач не визнає право позивача на банківський вклад, а обраний позивачем спосіб захисту спрямований на поновлення прав останнього.

Відмовивши у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту права, апеляційний суд фактично не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо дотримання відповідачами вимог закону при визнанні нікчемним спірного договору банківського вкладу, а отже не перевірив правильність висновків суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин ухвалене у справі рішення суду апеляційної підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, вирішити спір по суті заявлених позовних вимог.

Окрім вказаного, слід звернути увагу суду апеляційної інстанції на наявне у матеріалах справи клопотання про закриття провадження у справі у частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року), яке районним судом не було розглянуто.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, продану представником - ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.