Відшкодування шкоди заподіяної недієздатною особою має проводитись ВИКЛЮЧНО опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею (ВС/КЦС № 592/10475/15-ц від 26.06.2018)

Фабула судового акту: У даній справі Касаційний цивільний суд зробив ОДНОЗНАЧНИЙ висновок про те, хто ж саме має відповідати за шкоду, яку спричинено недієздатною особою

Відповідно до матеріалів вказаної справи недієздатним вихованцем дитячого будинку-інтернату, який на час спричинення шкоду перебував на відпочинку у дитячому оздоровчому таборі було вчинено кримінальне правопорушення, яка спричинило потерпілій матеріальну та моральну шкоду.

При цьому відповідачами у згаданій справі було визначено як дитячий будинок-інтернат та завідуючого вказаною установою так і дитячий оздоровчий табір.

Судами першої та апеляційної інстанції вказані позовні вимоги було задоволено частково та кошти було стягнуто лише з інтернатної установи, оскільки на думку судів лише будинок-інтернат, як спеціалізована установа є тим закладом, який зобов'язаний здійснювати постійний нагляд та контроль за своїм вихованцем, ураховуючи його психічний стан, у зв'язку з чим відповідальність за відшкодування шкоди завданої позивачу повинен нести будинок-інтернат, а не його керівник, призначення якого опікуном пов'язано виключно з зайняттям ним посади директора будинку-інтернату. Одночасно на думку судів Дитячий оздоровчий табір «Дружба» не є тим закладом у порівнянні з будинком-інтернатом, який повинен доглядати осіб, до категорії яких віднесено недієздатну особу, ураховуючи його психічний стан.

У подальшому дитбудитнком та вказані рішення подано касаційну скаргу з мотивів того, що під виною опікунів та відповідальних закладів розуміється нездійснення ними належного нагляду за недієздатними особами під час завдання ними шкоди. Таким чином, керівництво Дитячого оздоровчого табору, зарахувавши недієздатну особу до табору, взяло на себе зобов'язання забезпечити збереження життя та здоров'я, належний нагляд та контроль за нею та несло повну відповідальність за таку особу за весь час її перебування в оздоровчому закладі. Оскільки під час вчинення суспільно-небезпечного діяння недієздатна особа перебувала під наглядом дитячого оздоровчого табору, то відповідальність за завдану ним шкоду в цей день повинен нести оздоровчий табір, а не будинок-інтернат.

Переглядаючи вказану справу Касаційний цивільний суд вказав, що відповідно до частини першої статті 1184 ЦК України шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

Одночасно відповідно до ст. 42 ЦК України під виною опікунів та відповідних закладів розуміється нездійснення ними належного нагляду за недієздатним під час завдання ним шкоди. Оскільки опікун та відповідна організація несуть відповідальність за свою вину, їх обов'язок по відшкодуванню шкоди не припиняється в разі наступного поновлення цивільної дієздатності завдавача шкоди.

Окрім цього, згідно положення про дитячий будинок-інтернат останній є тим спеціалізованим закладом, який забезпечує належні умови проживання вихованців з фізичними, розумовими вадами розвитку та психічними розладами, а не оздоровчий табір.

Також директор дитячого оздоровчого табору надав згоду на оздоровлення вихованців будинку-інтернат лише за умови, що дитячим будинком-інтернатом буде забезпечено належний цілодовий догляд за їхніми вихованцями.

Відтак лише будинок-інтернат в особі директора може визначати можливість перебування недієздатного вихованця на відпочинку в оздоровчому таборі, а саме: за межами спеціалізованої установи, яка уповноважена здійснювати належний догляд за недієздатними особами з фізичними, розумовими вадами розвитку та психічними розладами.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Відвідувачка впала на слизькій та вологій підлозі у магазині – суд стягнув окрім матеріальної ще і моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн. (ВС/КЦС у справі № 761/1604/13-ц від 08 серпня 2018 р.)

ВС/КЦС: Шкода, завдана працівником під час виконання трудових обов'язків, має бути відшкодована юридичною особою, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах (ВС/КЦС, справа № 542/684/16-ц, 18.04.18)

ВС/КЦС:Діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням службових собак та собак бійцівських порід, є джерелом підвищеної небезпеки (ВС/КЦС,справа № 591/3985/15-ц, 16.05.18)

ВС/КЦС: Обов'язок з відшкодування шкоди внаслідок падіння гілки з дерева покладено на Управління житлово-комунального господарства, яке здійснює контроль за станом зелених насаджень вздовж дороги (ВС/КЦС,справа № 554/14547/14-ц, 13.06.18)

ВС/КЦС: Шкода, спричинена внаслідок лікарської помилки відшкодовується установою охорони здоров'я (ВС/КЦС № 537/4429/15-ц від 14.03.2018)

Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа № 592/10475/15-ц

провадження № 61-13851св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Комунальна установа Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок - інтернат, Дитячий оздоровчий табір «Дружба»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунальної установи Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок - інтернатна рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 травня 2016 року у складі судді Костенко В. Г. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2016 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Дубровної В. В., Бойка В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнювала, до ОСОБА_5, Комунальної установи Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок - інтернат (далі - КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок - інтернат, будинок-інтернат), Дитячого оздоровчого табору «Дружба» про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2015 року близько 17:00 години поблизу будинку на вул. Ковпака в м. Суми на позивача було здійснено розбійний напад ОСОБА_6 Під час нападу він завдав їй ударів ножем в обличчя та область попереку. Від неправомірних дій ОСОБА_6 позивач отримала тілесні ушкодження та дуже злякалась, а також вратила мобільний телефон вартістю 3 186,00 грн та футболку вартістю 150,00 грн. На придбання ліків позивач витратила 131,88 грн та 67,90 грн. У зв'язку з нападом позивач також зазнала моральної шкоди, розмір якої оцінила в

30 000,00 грн. ОСОБА_6 є недієздатним, він є вихованцем КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок - інтернат, а директор будинку-інтернату ОСОБА_5 є його опікуном. Під час нападу, ОСОБА_6 також перебував під наглядом Дитячого оздоровчого табору «Дружба». У звязку з викладеним позивач просила стягнути з відповідачів 349,78 грн відшкодування матеріальної шкоди та 30 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від

21 червня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат на користь ОСОБА_4 199,77 грн відшкодування матеріальної шкоди, 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, 684,00 грн відшкодування витрат на правову допомогу, а всього 10 883,78 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що лише будинок-інтернат, як спеціалізована установа є тим закладом, який зобов'язаний здійснювати постійний нагляд та контроль за ОСОБА_6, ураховуючи його психічний стан, у зв'язку з чим відповідальність за відшкодування шкоди завданої позивачу повинен нести будинок-інтернат, а не ОСОБА_5, призначення якого опікуном ОСОБА_6 пов'язано виключно з зайняттям ним посади директора будинку-інтернату. Також судом зазначено, що Дитячий оздоровчий табір «Дружба» не є тим закладом у порівнянні з будинком-інтернатом, який повинен доглядати осіб, до категорії яких віднесений ОСОБА_6, ураховуючи його психічний стан.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими. Зазначено, що суд першої інстанції правильно визначився з розміром відшкодування матеріальної та моральної шкоди, з огляду на належні та допустимі докази у справі, та, що судом першої інстанції правильно встановлено відповідальну особу за неправомірні дії ОСОБА_6, оскільки саме будинок-інтернат є установою, на яку покладається відповідальність за заподіяння шкоди потерпілій, а призначення ОСОБА_5 опікуном ОСОБА_6 пов'язано виключно з зайняттям ним посади директора будинку-інтернату.

14 липня 2016 року КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду є необ'єктивною, необґрунтованою та при її постановленні судом були невірно встановлені обставини справи. Зазначено, що під виною опікунів та відповідальних закладів розуміється нездійснення ними належного нагляду за недієздатними особами під час завдання ними шкоди. Таким чином, керівництво Дитячого оздоровчого табору «Дружба», зарахувавши недієздатну особу до табору, взяло на себе зобов'язання забезпечити збереження життя та здоров'я, належний нагляд та контроль за нею та несло повну відповідальність за таку особу за весь час її перебування в оздоровчому закладі. Оскільки під час вчинення суспільно-небезпечного діяння 06 липня 2015 року ОСОБА_6 знаходився під наглядом Дитячого оздоровчого табору «Дружба», то відповідальність за завдану ним шкоду в цей день повинен нести оздоровчий табір, а не будинок-інтернат.

Заперечення на касаційну скаргу сторони не подавали.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом установлено, що рішенням Білопільського районного суду м. Суми від 28 жовтня 2010 року справа №2-о-65/2010 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недієздатним та призначено опікуна - директора будинку-інтернату ОСОБА_5

Цим рішенням суду встановлено, що з 28 жовтня 1998 року ОСОБА_6 є вихованцем КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат.

З 08 червня 2015 року ОСОБА_6 разом з іншими вихованцями будинку-інтернату було зараховано на відпочинок до Дитячого оздоровчого табору «Дружба», де він і перебував.

Вихователі будинку-інтернату ОСОБА_7, ОСОБА_8 та медична сестра ОСОБА_9 для догляду за вихованцями в таборі пішли у відпустки за основним місцем роботи та по трудовим договорам були працевлаштовані у дитячому таборі.

Наказом КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок - інтернатвід 09 червня 2015 року № 115-в ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надано щорічні основні відпустки тривалістю 56 календарних днів, а саме: з 16 червня до 11 серпня 2015 року, наказом від 02 червня 2015 року №108/-в ОСОБА_9 також надано щорічну основну відпустку тривалістю

56 календарних днів з 19 червня до 04 серпня 2015 року.

Наказами Дитячого оздоровчого табору «Дружба» від 19 червня 2015 року №№ 11, 13, 18, 19, 20, 21 укладені строкові трудові договори, якими з

19 червня до 10 липня 2015 року прийнято на роботу ОСОБА_10 на посаду медичної сестри, ОСОБА_11 - на посаду вожатого, ОСОБА_8,

ОСОБА_7, ОСОБА_9 - на посади вихователів, а ОСОБА_12 - на посаду лікаря.

05 липня 2015 року ОСОБА_6 втік з табору, а 06 липня того ж року ОСОБА_6 із застосуванням ножа здійснив розбійний напад на

ОСОБА_4, а саме двічі вдарив її ножем у обличчя та поперек, забрав телефон вартістю 3 186,00 грн.

Вказаними діями ОСОБА_6 завдав позивачу легких тілесних ушкоджень у виді різаної рани нижньої губи та підборіддя, колото-різаної рани в поперековій області спини.

Зазначені дії ОСОБА_6 органами досудового розслідування були кваліфіковані за частиною першою статті 187 КК України.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 вересня 2015 року до ОСОБА_6 застосовано захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричної лікарні із суворим наглядом.

Від нападу позивач отримала тілесні ушкодження та перенесла емоційний стресс, у зв'язку з чим вона зверталася за допомогою до спеціалістів та витратила на придбання ліків 199,78 грн.

Також внаслідок нападу була пошкоджена футболка позивача, проте доказів щодо її вартості позивач до суду не надала.

Відповідно до статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У частині третій статті 23 ЦК України зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до положень частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позивач має право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди розмір якої нею доведений.

Відповідно до частини першої статті 1184 ЦК України шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом в порядку статті

39 ЦК України, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Недієздатні особи є неделіктоздатними, тобто не несуть відповідальності за шкоду, завдану ними після визнання їх недієздатними.

Судами встановлено, що рішенням місцевого суду від 28 жовтня 2010 року ОСОБА_6 визнано недієздатним та призначено його опікуном директора Білопільського дитячого будинку-інтернату ОСОБА_5

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе її опікун або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за такою особою (психіатричні лікарні, спеціалізовані інтернати тощо), якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Під виною опікунів та відповідних закладів розуміється нездійснення ними належного нагляду за недієздатним під час завдання ним шкоди. Оскільки опікун та відповідна організація несуть відповідальність за свою вину, їх обов'язок по відшкодуванню шкоди не припиняється в разі наступного поновлення цивільної дієздатності завдавача шкоди (ст. 42 ЦК України). Вони також не мають права звертатися до недієздатної особи з регресними вимогами.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що відшкодування завданої недієздатною особою шкоди повинна нести КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат, з огляду на таке.

Відповідно до Положення КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат (а. с. 64-71) та Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвердженого наказом Мінпраці та соціальної політики України

02 квітня 2008 року № 173, дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років (далі - вихованців) з утвореним у разі потреби молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років, що входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату, з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг.

Основними завданнями будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, навчання, виховання, медичної та соціальної реабілітації та надання медичної допомоги вихованцям з фізичними та/або розумовими вадами розвитку та психічними розладами.

Відповідно до п 3.21. Положення, тимчасове вибуття вихованців (осіб) за особистими мотивами або на канікули здійснюється з дозволу адміністрації будинку-інтернату, який надається з урахуванням висновку лікаря про можливість виїзду.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Дитячого оздоровчого табору «Дружба», затвердженого рішенням 26 сесії Білопільської районної ради від 21 червня 2013 року, статей 1, 19 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» дитячий оздоровчий табір є постійно діючим дитячим закладом оздоровлення та відпочинку з цілодобовим перебуванням, призначений для оздоровлення, відпочинку, виховання, всебічного розвитку дітей.

З аналізу зазначених норм вбачається, що саме будинок-інтернат є тим спеціалізованим закладом, який забезпечує належні умови проживання вихованців з фізичними, розумовими вадами розвитку та психічними розладами, а не оздоровчий табір.

05 червня 2015 року адміністрація КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат звернулась до директора дитячого оздоровчого табору «Дружба» з проханням надати дозвіл на оздоровлення підопічних дитбудинку, в тому числі ОСОБА_6(а. с. 49-50).

У зв'язку з цим, директор табору видав наказ від 08 червня 2015 року №1-ОД, яким зарахував до складу вихованців дитячого оздоровчого табору «Дружба» 33 особи, в тому числі ОСОБА_6

Зі змісту вказаного наказу директора табору вбачається, що такий відпочинок можливий лише під особливим цілодобовим супроводом працівників будинку-інтернату. Персональну відповідальність за цілодобове збереження життя та здоров'я вихованців будинку-інтернат покладено на працівників цього закладу: ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та вожатого

ОСОБА_11, з якими табором були укладені строкові трудові договори

(а. с. 51-53).

Отже, директор дитячого оздоровчого табору «Дружба» надав згоду на оздоровлення вихованців будинку-інтернат лише за умови, що КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат буде забезпечено належний цілодовий догляд за їхніми вихованцями.

З путівки № 68, яка була надана ОСОБА_6, вбачається, що в дитячий оздоровчий табір «Дружба» при собі необхідно було мати медичну довідку про відсутність протипоказань (а. с. 8). 19 червня 2015 року така довідка була видана ОСОБА_6 комунальним закладом «Білопільська центральна районна лікарня» (а. с. 90).

Таким чином, лишедиректор КУ Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат ОСОБА_5, який є опікуном недієздатного ОСОБА_6 за посадою та на якого покладений обов'язок здійснювати за ним постійний нагляд і контроль, може вирішувати, чи здатний його вихованець перебувати за межами соціально-медичної установи, а саме в дитячому таборі відпочинку.

З викладеного вбачається, що саме будинок-інтернат, як спеціалізована установа, зобов'язаний здійснювати постійний догляд за ОСОБА_6, ураховуючи його психічний стан. Лише будинок-інтернат, опікуючись особами до яких віднесений ОСОБА_6, може і повинен їх доглядати та надавати відповідну медичну допомогу.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку стосовного того, що лише будинок-інтернат в особі директора ОСОБА_5 може визначати можливість перебування недієздатного ОСОБА_6 на відпочинку в оздоровчому таборі, а саме: за межами спеціалізованої установи, яка уповноважена здійснювати належний догляд за недієздатними особами з фізичними, розумовими вадами розвитку та психічними розладами.

Директор будинку-інтернат прийняв рішення, що ОСОБА_6 за своїм психічним станом може перебувати в оздоровчому таборі відпочинку, проте вжиті ним заходи щодо влаштування своїх працівників для догляду за їхніми вихованцями до табору не дали належних результатів, у зв'язку з чим ОСОБА_6, перебуваючи поза межами будинку-інтернату, втік з табору та вчинив злочин, небезпечний для здоров'я позивача.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунальної установи Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок - інтернат залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді