Позовна давність у спорах про стягнення збитків, спричинених злочином розпочинається з моменту виявлення таких збитків, а не встановлення вини судовим рішенням (ВС/КЦС № 132/2083/16-ц від 28.03.2018)

Фабула судового акту: У 2016 році посадову особу районного відділу земельних ресурсів ухвалою суду визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

При цьому згідно ухвали суду остання у період часу з грудня 2006 року по 31 серпня 2007 року неналежно виконувала свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, внаслідок чого приватне підприємство отримало в оренду земельну ділянку з порушенням земельного законодавства, а саме без обов'язкового нарахування втрат лісогосподарського виробництва. Зазначене порушення призвело до несплати підприємством грошових коштів в дохід держави при фактичному вилученні з державної власності у користування підприємству земель лісового фонду.

Слід зазначити, що цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні не заявлявся.

У зв’язку із цим прокурор в інтересах держави звернувся до суду з цивільним позовом про відшкодування збитків, завданих злочином.

Рішенням місцевого суду, з яким погодився і апеляційний суд, позовні вимоги задоволено.

Слід зауважити, що під час розгляду справи у суді першої інстанції винна особа подавала клопотання про застосування у справі строку позовної давності.

Проте, апеляційний суд виходив із того, що заявлене клопотання безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції, проте таке порушення не вплинуло на правильність та законність судового рішення, оскільки перебіг строку позовної давності почався не з моменту вчинення кримінального правопорушення, а з моменту, коли саме уповноваженому органу, право якого порушене, стало відомо про особу, вину якої встановлено у його вчиненні, тобто з наступного дня від дати постановлення ухвали про визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення.

В свою чергу Касаційний цивільний суд, переглядаючи справу за касаційною скаргою відповідача, скасував рішення місцевого та апеляційного судів та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для прийняття такого рішення стало те, що згідно ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Статтею 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Оскільки за позовом прокурора відповідач має відшкодувати шкоду, завдану державі в особі, у тому числі, органу, в якому відповідачка працювала, то вона має нести, у разі доведення, відповідальність за шкоду, завдану при виконанні трудових обов'язків.

Згідно норм ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Статтею 134 цього Кодексу визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

Отже, ухвалення судом вироку чи іншого рішення в рамках КК України, яким відповідача визнано винним, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: Прокурор У БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ НЕ має права представляти в суді інтереси держави в особі державних компаній (№ 6-678цс17 від 11.10.2017)

Позовна давність застосовується за заявою сторони тільки до ухвалення судом рішення у справі (Постанова ВСУ у справі №6-246цс14 від 11 лютого 2015р.)

ВС/КЦС: Водій не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність (ВС/КЦС, справа № 743/1641/15-ц, 29.01.18)

ВССУ: Для звернення до суду за стягненням з працівника матеріальної шкоди встановлюється строк в один рік з дня виявлення шкоди, який не тотожній дню порушення кримінальної справи (справа б/н, 15.02.17)

Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 132/2083/16-ц

провадження № 61-7240св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі: Вінницької обласної ради, Калинівської районної ради Вінницької області, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області;

відповідач - ОСОБА_3;

представник відповідача - ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області у складі судді Павленка І. В. від 1 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Марчук В. С., Панасюка О. С., від 23 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі: Вінницької обласної ради, Калинівської районної ради Вінницької області, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області; звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок злочину.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності її притягнення. Зазначеним судовим рішення, що набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи на посаді виконуючого обов'язки начальника Калинівського районного відділу земельних ресурсів Вінницької області, а згодом виконуючого обов'язки начальника відділу земельних ресурсів у Калинівському районі Вінницької області, з грудня 2006 року по 31 серпня 2007 року неналежно виконувала свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, внаслідок чого приватне підприємство «Власта Плюс» (далі - ПП «Власта Плюс») отримало в оренду земельну ділянку площею 14,7361 га, що знаходиться на території Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, з порушенням земельного законодавства, а саме без обов'язкового нарахування втрат лісогосподарського виробництва на суму 505 473 грн 84 коп. Зазначене призвело до несплати ПП «Власта Плюс» вказаної суми в дохід держави при фактичному вилученні з державної власності у користування підприємству земель лісового фонду площею 10, 5543 га. Цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні не заявлявся. Завдану майнову шкоду державі, внаслідок винних, кримінально караних, дій ОСОБА_3, остання у добровільному порядку відшкодувати відмовляється.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької від 1 серпня 2017 року позов заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Вінницької обласної ради, Калинівської районної ради Вінницької області, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області шкоду, завдану злочином, у розмірі 505 473 грн 84 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов заступника прокурора Вінницької області, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок винних, кримінально караних, дій ОСОБА_3, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, заподіяно істотну майнову шкоду охоронюваним законом інтересам держави. Отже, наявні підстави для стягнення з відповідачки майнової шкоди, завданої внаслідок злочину.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Калинівського районного суду Вінницької від 1 серпня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням районного суду, апеляційний суд виходив із того, що заявлене усне клопотання представником відповідача про застосування строку позовної давності безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції, проте таке порушення не вплинуло на правильність та законність судового рішення, оскільки перебіг строку позовної давності почався не з моменту вчинення кримінального правопорушення, а з моменту, коли саме уповноваженому органу, право якого порушене, стало відомо про особу, вину якої встановлено у його вчиненні. Тобто з наступного дня від дати постановлення ухвали про визнання вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення. Так як заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі: Вінницької обласної ради, Калинівської районної ради Вінницької області, Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області звернувся до суду із позовом 25 липня 2016 року, а вину ОСОБА_3 встановлено ухвалою суду від 27 квітня 2016 року, то строк позовної давності не пропущено.

У касаційній скарзіОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних судових суд першої інстанції безпідставно не застосував, а апеляційний суд невірно витлумачив положення закону про позовну давність. З часу вчинення правопорушення пройшло більше десяти років і особи, право яких порушене, та в інтересах яких заступником прокурора пред'явлено позов, знали про час його вчинення, проте з цивільним позовом до суду в кримінальному провадженні не зверталися. Відлік позовної давності обчислюється з того моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноваженні законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист державних інтересів.

У березні 2018 року заступник прокурора Вінницької області подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якій просив залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на те, що перебіг строку позовної давності почався не з моменту вчинення кримінального правопорушення, а з моменту, коли саме уповноваженому органу, право якого порушене, стало відомо про особу, вину якої встановлено. Вину ОСОБА_3 встановлено ухвалою суду від 27 квітня 2016 року, а з позовом до суду в інтересах держави прокурор звернувся 25 липня 2016 року, тому строк позовної давності не пропущено.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності її притягнення.

Зазначеним судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи на посаді виконуючого обов'язки начальника Калинівського районного відділу земельних ресурсів Вінницької області, а згодом виконуючого обов'язки начальника відділу земельних ресурсів у Калинівському районі Вінницької області, з грудня 2006 року по 31 серпня 2007 року неналежно виконувала свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, внаслідок чого ПП «Власта Плюс» отримало в оренду земельну ділянку площею 14,7361 га, що знаходиться на території Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, з порушенням земельного законодавства, а саме без обов'язкового нарахування втрат лісогосподарського виробництва на суму 505 473 грн 84 коп. Зазначене призвело до несплати ПП «Власта Плюс» вказаної суми в дохід держави при фактичному вилученні з державної власності у користування підприємству земель лісового фонду площею 10, 5543 га.

Цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні не заявлявся.

Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Оскільки за позовом прокурора Поліщук М. М. має відшкодувати шкоду, завдану державі в особі, у тому числі, органу, в якому відповідачка працювала, то вона має нести, у разі доведення, відповідальність за шкоду, завдану при виконанні трудових обов'язків.

На зазначене суди уваги не звернули і в порушення вимог пункту 1 частини шостої статті 130 ЦПК України (2004 року) позовні вимоги не уточнили і не врахували нижченаведене.

Крім того, застосування норми матеріального права до обставин позову, наведеного позивачем, є виключним повноваженням суду.

Так, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків (стаття 130 КЗпП України).

За статтею 134 цього Кодексу відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.

Цей строк застосовується і в разі звернення із заявою прокурора.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

Отже, ухвалення судом вироку чи іншого рішення в рамках КК України, яким відповідача визнано винним, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Таким чином можна дійти висновку, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день ухвалення вироку чи ухвали суду за правилами КК України відносно відповідача, не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди.

Судами встановлено, що вина відповідача за порушення нею службових обов'язків, які мали місце з грудня 2006 року по серпень 2007 року, доведена, крім ухвали суду у кримінальному провадженні від 27 квітня 2016 року, також і доказами, про які були відомі Павлівській сільській раді Калинівського району Вінницької області у 2006-2007 роках, коли затверджувався проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проте з позовом прокурор звернувся через 10 років, у липні 2016 року.

Разом з тим районний суд, з висновком якого передчасно погодився й суд апеляційної інстанції, на порушення статті 214 ЦПК України (2004 року) залишив поза увагою доводи відповідача про те, що про виявлення завданої ним шкоди було відомо у 2006-2007 роках; не надав жодної правової оцінки наявним у справі доказам; не встановив належним чином день виявлення шкоди, а також не перевірив, чи додержаний установлений статтею 233 КЗпП України річний строк для звернення до суду з відповідним позовом, а в разі його пропуску відповідно до статті 234 цього Кодексу не з'ясував, чи поважні причини такого пропуску.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60 131-132 137 177 179 185 194 212-215 ЦПК України (2004 року), визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів (дослідження обґрунтованості, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 400 ЦПК України (статті 335 ЦПК України (2004 року) Верховний Суд як суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи щодо встановлення дня виявлення завданої відповідачем шкоди та у зв'язку з цим дотримання визначеного статтею 233 КЗпП України річного строку для звернення до суду з відповідним позовом, а в разі його пропуску відповідно до статті 234 цього Кодексу - щодо поважності причин такого пропуску, перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 1 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді