Підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є ЛИШЕ наявність ФАКТИЧНИХ шлюбних стосунків (№ 337-5266/1-ц від 25.01.2018)

Фабула судового акту: Сімейне законодавство, а саме частини 1 та 2 статті 21 Сімейного кодексу України чітко визначає, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України у разі якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Про ознаки проживання однією сім’єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім’ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

У даному випадку чоловік із жінкою проживали разом на протязі трьох років, у подальшому зареєстрували шлюб та через деякий час розлучились. У період проживання без реєстрації шлюбу ними за кредитні кошти були придбано квартиру.

Проте, жінка без згоди чоловіка вирішила застосувати «схему» та позбавити чоловіка вказаної квартири попередньо подарувавши її. У подальшому обдарована особа продала цю квартиру особі, яка є подругою відповідачки.

У зв’язку із цим чоловік звернувся до суду із позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з незаконного чужого володіння, поділ майна подружжя та визнання права власності на частину майна.

В обґрунтування факту проживання однією сім’єю позивач послався на те, що кредит за договором сплачували разом, оскільки був спільний сімейний бюджет та вони вважали себе повноцінною сім’єю. Окрім цього, позивач користувався послугами автостоянки в період проживання разом як без реєстрації шлюбу та і після його реєстрації біля спірної квартири; позивач надавав відповідачу довіреності починаючи з 2006 року, за якими остання представляла його інтереси як фізичної особи-підприємця, у тому числі з правом відкривати та закривати рахунки в усіх банківських установах, одержувати з рахунків кошти в будь-якій сумі, поповнювати рахунки, робити платежі, розписуватися за неї; сторонами було набуто у власність в один день двох суміжних земельних ділянок; позивач за зобов’язаннями кредитного договору виступив поручителем; сторони здійснювали неодноразові поїздки до батьків, спільно відпочивали в Криму, їздили до спільних друзів.

Судом першої інстанції вказані позовні вимоги залишено без задоволення у зв’язку із недоведеністю факту проживання позивача та відповідача однією сім’єю.

В свою чергу апеляційний суд зазначене рішення скасував та постановив своє рішення, яким позовні вимоги задовольнив.

Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції касаційний суд зазначив, що положення ст.74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім’ї.

Водночас користування послугами автостоянки, надання довіреностей позивачу на право представляти інтереси як фізичної особи — підприємця, у тому числі з правом відкривати та закривати рахунки в усіх банківських установах, одержувати з рахунків кошти в будь-якій сумі, поповнювати рахунки, робити платежі, розписуватися за неї, спільні поїздки не є підставами для визначення майна сумісним.

При цьому посилання позивача на періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні ст.74 СК без наявності інших ознак сім’ї, враховуючи те, що позивач у документах вказував як своє місце реєстрації, а також постійного проживання інше місто. Крім того, позивач не надав допустимих доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім’єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірну квартиру.

Ураховуючи вказане касаційну скаргу залишено без задоволення.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: У разі істотного збільшення вартості майна чоловіка або дружини останнє може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя (№ 6-1447цс17 від 08.11.2017)

ВССУ: Визначаючи правовий режим майна, набутого в «цивільному шлюбі», слід, зокрема, доводити факт його спільного створення та наявності в сторони відповідних коштів на момент придбання майна та джерела їх походження (справа № 712/14246/15-ц, 19.07.17)

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, який в такому випадку має право на компенсацію вартості відчуженого майна (ВСУ, № 6-3058цс16)

Автоматично спільне майно подружжя навпіл НЕ поділяється: суду завжди необхідно встановити за які кошти таке майно було набуте: спільні або особисті (ВСУ від 05 квітня 2017р. у справі № 6-399цс17)

Встановлення факту сумісного проживання без шлюбу та факту перебування на утриманні не породжують право особи на пенсію у звязку із втратою годувальника (ВССУ, справа № 668/11395/15-ц від 15.03.17р.)

Майно набуте під час цивільного шлюбу до 1 січня 2004р. є об'єктом спільної сумісної власності, якщо придбане внаслідок спільної праці (Постанова ВСУ від 25 грудня 2013р. у справі № 6 -135цс13)

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

25 січня 2018 року м.Київ №337-5266/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М. Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., КОРОТУНА В.М. (суддя-доповідач), КРАТА В.І., КУРИЛО В.П. —

розглянув у порядку спрощеного позовного

провадження касаційні скарги Особи 7 та Особи 5 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 6.09.2016,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пп.4 п.1 розд.XIII «Перехідних положень» ЦПК (у редакції закону №2147-VIII від 3.10.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

У квітні 2015 року Особа 3 звернувся до суду з позовом до Особи 5, Особи 6, Особи 7, третя особа — приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буцикіна Л.О., про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з незаконного чужого володіння, поділ майна подружжя та визнання права власності на частину майна.

Позовна заява мотивована тим, що 1.09.2006 Особа 3та Особа 5 почали проживати разом в орендованій квартирі за Адресою 1. У період з 1.09.2006 до 26.02.2009 вони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу. 26.02.2009 Плодородненською сільською радою Михайлівського району Запорізької області між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя 9.04.2015.

Зазначав, що під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу було нажито майно, він уважав, що воно належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме — двокімнатна квартира за Адресою 1. Квартира придбана за сумісні гроші, а саме — за кредитні кошти. 27.08.2007 було укладено кредитний договір між акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» та Особою 5, за зобов’язаннями якого Особа 3 виступив поручителем, згідно з договором поруки.

Стверджував, що кредит за договором сплачували разом, оскільки був спільний сімейний бюджет та вони вважали себе повноцінною сім’єю. Після розірвання шлюбу між колишнім подружжям виник спір щодо поділу майна, набутого під час проживання однією сім’єю.

Позивачеві стало відомо, що Особа 5 без його на те згоди, шляхом укладення договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу. 15.04.2015 подарувала спірну квартиру Особі 6. Зазначену квартиру остання вже через місяць, 15.05.2015, продала Особі 7, яка є подругою Особи 5.

Вважав, що квартира належить йому та Особі 5 на праві спільної сумісної власності як майно, набуте за час спільного проживання однією сім’єю чоловіка й жінки без реєстрації шлюбу.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд:

установити факт проживання Особи 3 з Особою 5однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 1.09.2006 до 26.02.2009;

визнати недійсним договір дарування квартири за Адресою 1, житловою площею 28,1 м2 та загальною площею 50,6 м2, укладений 15.04.2015 між Особою 5та Особою 6, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу;

у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутою Особою 3 та Особою 5 за час спільного проживання однією сім’єю без перебування в шлюбі, визнати за Особою 3 право приватної власності на 1/2 частини квартири за Адресою 1, загальною площею 50,6 м2 та житловою площею 28,1 м2;

в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутою Особою 3 та Особою 5 за час проживання однією сім’єю без перебування в шлюбі, визнати за Особою 5 право приватної власності на 1/2 частини квартири за Адресою 1 загальною площею 50,6 м2 та житловою площею 28,1 м2;

стягнути з Особи 5 на користь Особи 3 понесені судові витрати;

витребувати нерухоме майно — квартиру за Адресою 1 — з незаконного чужого володіння в Особи 12 на користь Особи 3 та Особи 5.

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 1.06.2016 в задоволенні позову Особи 3 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позов-них вимог, суд першої інстанції своє рішення мотивував недоведеністю факту проживання однією сім’єю Особи 3 з Особою 5 на час придбання спірного майна.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 6.09.2016 рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 1.06.2016 скасовано та ухвалено нове, яким позов Особи 3 задоволено частково. Встановлено факт проживання Особи 3 з Особою 5однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 1.09.2006 до 25.02.2009. Визнано недійсним договір дарування квартири за Адресою 1, житловою площею 28,1 м2 та загальною площею 50,6 м2, укладений 15.04.2015 між Особою 5 та Особою 6, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу. У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутою Особою 3 та Особою 5 за час проживання однією сім’єю, визнано за Особою 3 та Особою 5 право приватної власності за кожним по 1/2 частини квартири за Адресою 1 загальною площею 50,6 м2 та житловою площею 28,1 м2. Витребувано нерухоме май-но — 1/2 частки квартири за Адресою 1 з володіння Особи 12 на користь Особи 3. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, установивши факт проживання Особи 3 й Особи 5 однією сім’єю без перебування в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі з вересня 2006 року до 25.02.2009, в результаті якого було укладення шлюбу 26.02.2009, вважав, що спірна квартира, придбана ними за час спільного проживання за спільні кошти, є їх спільною сумісною власністю. При цьому суд уважав, що укладений 15.04.2015 між Особою 5 та Особою 6договір дарування цієї квартири підлягає визнанню недійсним на підставі ст.215 ЦК та з огляду на те, що в подальшому 15.05.2015 між Особою 14 та Особою 7було укладено договір купівлі-продажу, спірна квартира на підставі ст.388 ЦК підлягає витребуванню з незаконного володіння.

14.09.2016 Особа 5 подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що немає жодних підстав уважати, що спірне майно було придбано за спільні кошти Особи 3 та Особи 5. Зазначала, що спірна квартира була придбана за кредитні кошти, які були повністю погашені за її особисті кошти. Вважала, що немає також підстав для встановлення факту проживання однією сім’єю в період з 1.09.2006 до 26.02.2009, оскільки позивачем такий факт не доведений та не надано жодного доказу спільного проживання як подружжя. Навпаки, у цей період вона проживала з Особою 15 у його квартирі та в подальшому сподівалась укласти шлюб.

23.09.2016 Особа 7 подала до ВСС касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не мав жодного відношення до купівлі спірної квартири та погашення кредиту, а його кошти не були тим джерелом, з яким СК пов’язує отримання майном режиму спільної власності. Крім того, вважала, що суд безпідставно встановив факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу Особи 5 та Особи 3 й ведення спільного господарства та спільного бюджету.

Відповідно до ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

3.01.2018 справа передана до Верховного Суду.

Згідно із ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що Особа 5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з Особою 16 з 27.08.88 до 1.06.98.

Особа 3 перебував у зареєстрованому шлюбі з 14.06.86 до 23.08.2006.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14.05.97 №503, Особа 17 (брат колишнього чоловіка Особи 5 — Особа 16) придбав квартиру за Адресою 1.

Особа 5 з 1.07.97, а Особа 3 з 6.12.2007 зареєстровані у квартирі за Адресою 1.

27.08.2007 між АКБ «УкрСиббанк» та Особою 5укладено договір про надання споживчого кредиту в іноземній валюті в сумі $41000. Згідно з п.1.4 вказаного договору цільове призначення кредиту — на придбання двокімнатної квартири за Адресою 1. Відповідно до п.2.1 вказана квартира передана банку в заставу.

27.08.2007 між АКБ «УкрСиббанк» та Особою 3 було укладено договір поруки, за яким останній виступив поручителем перед АКБ «УкрСиббанк» за належне виконання Особою 5 умов указаного кредитного договору.

У цей же день 27.08.2007 відповідно до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири Особа 17 продав Особі 5 квартиру за Адресою 1.

26.02.2009 Плодородненською сільською радою Михайлівського району Запорізької області між Особою 5 та Особою 3 було зареєстровано шлюб.

Відповідно до копії листа ПАТ «УкрСиббанк» від 15.04.2015, довідки від 16.11.2015 №20158-3-242, договір про надання споживчого кредиту від 27.08.2007 та договір іпотеки від 27.08.2007 на квартиру за Адресою 1, укладений з Особою 5, припинили свою дію внаслідок повернення кредитних коштів.

15.04.2015 укладено договір дарування між Особою 5

та Особою 6, за яким остання отримала в дар квартиру за Адресою 1, посвідчений приватним нотаріусом.

15.05.2015 відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартиру за Адресою 1Особа 6 продала Особі 7.

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя 9.04.2015 шлюб між Особою 5 та Особою 3 розірвано. Рішення набрало законної сили 16.06.2015.

За приписами ч.2 ст.3 СК, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 3.06.99 №5-рп/99 установлено, що до членів сім’ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із чч.1, 2 ст.21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов’язків подружжя. Відповідно до ч.1 ст.36 цього кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Відповідно ч.3 ст.10 ЦПК (у редакції на час розгляду справи) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами стст.57—60 ЦПК (в редакції на час розгляду справи) засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази й висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які, за законом, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що сторони проживали однією сім’єю без перебування в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі з вересня 2006 року до 25.02.2009 та вважав, що спірна квартира є їх спільною сумісною власністю, оскільки: позивач користувався послугами автостоянки в період з 1.11.2006 до 6.07.2015 біля спірної квартири; Особа 5надавала відповідачу довіреності починаючи з 2006 року, за якими остання уповноважувала Особу 3представляти інтереси як фізичної особи — підприємця, у тому числі з правом відкривати та закривати рахунки в усіх банківських установах, одержувати з рахунків кошти в будь-якій сумі, поповнювати рахунки, робити платежі, розписуватися за неї; сторонами було набуто у власність від Малокатеринівської сільської ради в один день, 19.07.2007, двох суміжних земельних ділянок в смт Малокатеринівка на вул. Щасливій; позивач за зобов’язаннями кредитного договору, укладеного між банком та Особою 5, виступив поручителем; сторони здійснювали неодноразові поїздки до батьків Особи 5 та спільно відпочивали в Криму, їздили до матері Особи 3, до спільних друзів.

Згідно зі ст.74 СК, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього кодексу.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст.74 СК поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім’ї.

Отже, користування послугами автостоянки, надання довіреностей позивачу на право представляти інтереси Особи 5 як фізичної особи — підприємця, у тому числі з правом відкривати та закривати рахунки в усіх банківських установах, одержувати з рахунків кошти в будь-якій сумі, поповнювати рахунки, робити платежі, розписуватися за неї, спільні поїздки не є підставами для визначення майна сумісним, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що посилання позивача на періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні ст.74 СК без наявності інших ознак сім’ї, враховуючи те, що судом встановлено: у період 2007—2009 років позивач у документах вказував як своє місце реєстрації, а також постійного проживання м.Токмак. Крім того, позивач не надав допустимих доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім’єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірну квартиру.

Оскільки під час дослідження доказів і встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, рішення суду є законним та обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до ст.413 ЦПК.

Керуючись стст.389, 413, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Особи 7 та Особи 5 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 6.09.2016 скасувати та залишити в силі рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 1.06.2016.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та в подальшому виконанню не підлягає.

Судді