Главная Блог ... Интересные судебные решения Норми ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо визнання кредитних договорів недійсними на кредитні правовідносини між банками та ФОП не розповсюджуються (ВС /КЦС № 711/871/17 від 20.03.2018) Норми ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо визнанн...

Норми ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо визнання кредитних договорів недійсними на кредитні правовідносини між банками та ФОП не розповсюджуються (ВС /КЦС № 711/871/17 від 20.03.2018)

Отключить рекламу
- 0_62523300_1522152834_5aba358298ad1.jpg

Фабула судового акту: Свого часу Верховним Судом України було винесено, не боюся цього слова, революційну постанову від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, згідно якої банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згод на кредитного договору тощо).

При цьому у вказаній правовій позиції ВСУ було чітко зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У даній справі розглядався спору, який виник за наступних обставин.

Між фізичною особою-підприємцем та банком було укладено кредитний договір.

При цьому згідно положень зазначеного договору поручителем кредитора визначено фізичну особу.

Зазначеним кредитним договором передбачено сплату позичальником банку винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,17 % від встановленого ліміту на цілі, інші ніж сплата страхових платежів в поточну дату сплати процентів.

На думку поручителя встановивши у Кредитному договорі обов'язок позичальника щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банківська установа не зазначила, які саме послуги за вказану комісію надаються. При цьому нарахування комісії було проведено банком за послуги, що супроводжують кредит, а саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок кредитора та поручителя, отже встановлення вказаної винагороди суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позовну заяву залишено без задоволення.

Касаційний цивільний суд з такими рішеннями погодився та зазначив, що відповідно до норм пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Пунктами 9, 11 частини першої вказаного Закону визначено, що споживачем є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Споживчий кредит (кредит) – грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином аналіз вказаних норм є підставою вважати, що споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Проте у даному випадку кредит, який був наданий банком ФОП не є споживчим, оскільки сторонами у договорі є юридична особа та фізична особою-підприємець, а грошові кошти отриманні ФОП для здійснення підприємницької діяльності.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: Поручитель за кредитом не є споживачем банківських послуг, а тому спори між банками та поручителями у кредитних правовідносинах підвідомчі третейським судам (№ 6-1718цс17 від 15.10.2017)

ВСУ: Кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону (справа № 6-2071цс16, 06.09.17)

Суд: Банківські Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника (Апеляційний суд м. Києва, справа № 755/10267/16-ц, 22.03.17)

"Два юриста три мнения" або чи є відсутність інформації про сукупну вартість кредиту підставою визнання недійсним кредитного договору? (ВССУ від 26.10.2016 у справі 449/1318/13ц та ВССУ від 05.04.2017 у справі № 727/4356/15-ц)

Постанова

іменем України

20 березня 2018 року

м. Київ

справа № 711/871/17

провадження № 61-1931св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С.О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 28 вересня 2017 року у складі судді Кондрацької Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про визнання кредитного договору частково недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що 10 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ФОП ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 77/08 (далі - Кредитний договір), за умовами якого ФОП ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 225 034 грн під 23 % річних з кінцевим терміном повернення відповідно до графіку зменшення поточного ліміту до 10 червня 2009 року.

Того ж дня з метою своєчасного і належного виконання ФОП ОСОБА_5 своїх обов'язків за кредитним договором, між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та нею було укладено договір поруки № ДП 1-77/08 (далі - Договір поруки), згідно з умовами якого вона зобов'язалася відповідати перед банком за виконання зобов'язань за Кредитним договором у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

ОСОБА_6 Кредитного договору передбачена сплата позичальником банку винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,17 % від встановленого ліміту на цілі, інші ніж сплата страхових платежів, указаних у пункті А.2, в поточну дату сплати процентів. Встановивши у Кредитному договорі обов'язок позичальника щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються. При цьому нарахування комісії було проведено відповідачем за послуги, що супроводжують кредит, а саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача. Тому встановлення вказаної винагороди суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ).

Вважаючи наведену умову несправедливою, просила визнати недійсним пункт А.10. Кредитного договору.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 28 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору і позивач, укладаючи та особисто підписуючи Договір поруки, погодилася з умовами Кредитного договору. Зі змісту Кредитного договору не вбачається будь-яких порушень закону та не встановлено обставин, які відповідно до чинного законодавства є підставою для визнання недійсним пункту А.10 цього договору.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8. відхилено, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 28 вересня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при розгляді справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, оскаржуване рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних у справі доказах, а правові підстави для задоволення позову відсутні.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, яка в силу вимог статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України у редакції 2004 року, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), є обов'язковою для всіх судів України. Комісію банку за обслуговування кредиту не можна вважати її витратами на оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені Кредитним договором. Умови Кредитного договору, за якими вона повинна сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими, а тому відповідно до статей 11, 18 Закону № 1023-ХІІ ці умови мають бути визнані недійсними.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2018 року відкрито провадження у вказаній справі.

Станом на час розгляду справи у ерховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення відповідають вимогам статей 213 214 315 ЦПК України2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 10 червня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір, згідно з пунктом А.2. якого ліміт договору складає 225 034 грн. Відповідно до пункту А.3 Кредитного договору строк повернення кредиту згідно з графіком зменшення поточного ліміту (Додаток № 1 до Договору) встановлено до 10 червня 2009 року.

ОСОБА_6 Кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування в розмірі 0,17 % від встановленого ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів, зазначених у пункті А.2 в поточну дату сплати процентів.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою своєчасного та належного виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за Кредитним договором, 10 червня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 було укладено Договір поруки, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань за Кредитним договором у тому ж обсязі, що і ФОП ОСОБА_5, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником обов'язків за договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Судами також встановлено, що рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 7 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2010 року та від 11 грудня 2015 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії Черкаського головного регіонального управління до ФОП ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за Кредитним договором задоволено і стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за Кредитним договором у розмірі 498 218 грн 57 коп.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проаналізувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_4 визнала заборгованість за Кредитним договором, в яку входить передбачена пунктом А.10. Кредитного договору сума винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,17 %, оскільки не оскаржила їх у встановленому законом порядку.

Суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60 212-215 303 304 316 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів не узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У вказаній постанові Верховного Суду України зазначено про те, що за положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону № 1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Однак, за обставинами даної справи Кредитний договір було укладено між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_5, який отримав 225 034 грн для поповнення оборотних коштів, розрахунку з постачальниками і діловими партнерами, ведення безперервного виробничого і торгового процесу з можливою конвертацією в іноземну валюту на Міжбанківському валютному ринку України.

Відповідно пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Пунктами 9, 11 частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII визначено, що споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХІІспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Аналіз положень зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

З огляду на викладене, кредит, який був наданий банком ФОП ОСОБА_5, не є споживчим, оскільки сторонами у договорі є юридична особа та фізична особою-підприємець, а грошові кошти отриманні ОСОБА_5 для здійснення підприємницької діяльності.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, йдеться про незаконне нарахування банком комісії за послуги, що супроводжують споживчий кредит.

Отже, у даній справі та у справі № 6-1746цс16 судами встановлені різні фактичні обставини, а тому незастосування судами при розгляді даної справи вказаної правої позиції є правильним.

Посилання у касаційній скарзі на те, що умови Кредитного договору є несправедливими відповідно до статей 11, 18 Закону № 1023-ХІІ, також не заслуговують на увагу, оскільки застосування цієї норми можливе лише тоді, коли між сторонами було укладено договір споживчого кредитування.

Тому відсутні передбачені статтями 203 215 ЦК України правові підстави для визнання недійсною оспорювану ОСОБА_4 умову Кредитного договору у зв'язку з невідповідністю її змісту положенням Закону № 1023-ХІІ.

Таким чином, доводи касаційної скарги повністю спростовуються встановленими судами наведеними вище обставинами справи і положеннями законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовані норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 28 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

  • 12238

    Просмотров

  • 0

    Коментарии

  • 12238

    Просмотров

  • 0

    Коментарии


  • Поблагодарить Отключить рекламу

    Оставьте Ваш комментарий:

    Добавить

    Другие наши сервисы:

    • Бесплатная консультация

      Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях

    • ВИДЕОЗВОНОК ЮРИСТУ

      Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис

    • ОБЪЯВИТЕ СОБСТВЕННЫЙ ТЕНДЕР

      На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение

    • КАТАЛОГ ЮРИСТОВ

      Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу

    Популярные судебные решения

    Смотреть все судебные решения
    Смотреть все судебные решения
    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст

    Приймаємо до оплати