Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, посади яких не внесено до відповідного переліку, є недійсним (ВС/КЦС у справі № 686/12599/17 від 29.06.2021)

Фабула судового акту: Повною матеріальною відповідальністю є покладення на працівника обов'язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень.

Нормами пункту 1 частини першої статті 134 Кодексу законів про працю визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

В свою чергу згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено з працівником, який займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нажаль, дотепер такий перелік КМУ не затверджено і роботодавці у своїй діяльності використовують постанову Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 № 447/24 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 14.09.1981 № 259/16-59)

У даній справі особа обіймала посаду начальником спортивно-мисливського комплексу та з ним роботодавцем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

За наслідками інвентаризації, яку було проведено у підрозділах, керівництво якими здійснювала вказана особа було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей.

У зв’язку із цим підприємством до вказаного працівника до суду було подано позов про стягнення майнової шкоди завданої підприємству.

Суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні позову відмовив оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів неправомірності дій працівника щодо заподіяння матеріальної шкоди та наявності його вини у заподіянні такої шкоди.

На згадані рішення підприємством було подано касаційну скаргу. Втім останню також залишено без задоволення.

Приймаючи таке рішення КЦС виходив з того, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. Адже за відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Проте, згідно Переліку про який йшлось вище, відповідач не відноситься до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, а Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним.

При цьому сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Аналізуйте судовий акт: Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, і стосується лише посад і робіт, зазначених у відповідному Переліку (ВС/КЦС, справа № 626/1833/15-ц, 11.03.19)

Для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності за шкоду недостатньо тільки договору про таку відповідальність; роботодавець повинен довести наявність вини працівника (ВС/КЦС, справа № 363/1400/16-ц, 07.02.19)

До робіт, що виконуються працівниками, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, відносяться роботи з прийому на зберігання, обробці, зберіганню, відпуску матеріальних цінностей (ВС/КЦС, № 491/961/16-ц, 25.10.18)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 686/12599/17

провадження № 61-46213св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касaційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хмельницька універсальна компанія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницька універсальна компанія» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2018 року, ухвалене у складі судді Стефанишина С. Л., та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 10 вересня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай Ю. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Хмельницька універсальна компанія» (далі - ТОВ «Хмельницька універсальна компанія») звернулось з позовом до ОСОБА_1 і з урахуванням збільшених позовних вимог остаточно просило відшкодувати майнову шкоду у розмірі 626 634,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» зазначало, що 28 січня 2015 року ОСОБА_1 призначений на посаду начальника баз ТОВ «Хмельницька універсальна компанія») (база ст. Богданівці, база АДРЕСА_1 ) - начальником спортивно-мисливського комплексу «Майстер» (далі - СК «Майстер»), який є структурним підрозділом товариства. ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» та ОСОБА_1 укладений договір по повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язаний дбайливо ставитись до матеріальних цінностей, вести їх облік та нести повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому матеріальних цінностей. За час виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 неодноразово отримував відТОВ «Хмельницька універсальна компанія» товарно-матеріальні цінності на підставі бухгалтерських документів, проте не вів облік та не подавав звіт про рух та залишки ввірених йому матеріальних цінностей, у зв`язку з чим ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» проведено інвентаризацію наявних товарно-матеріальних цінностей на СК «Майстер» з 14 липня 2016 року та на базі станції Богданівці.

Проведеною інвентаризацією встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на СК «Майстер» балансовою вартістю 396 297,28 грн та на базі станції Богданівці балансовою вартістю 10 137,57 грн. Загальна сума заподіяної ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» майнової шкоди становить 406 434,85 грн, що підтверджується актом, з яким ОСОБА_1 ознайомлений, розмір якої збільшений та на час розгляду справи становить 626 534,50 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» не надало суду належних та допустимих доказів неправомірності дій ОСОБА_1 щодо заподіяння матеріальної шкоди та наявності його вини у заподіянні такої шкоди.

Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 10 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції, вказав, що рішення є законним і обґрунтованим, винесене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2018 року ТОВ «Хмельницька універсальна компанія», посилаючись на необгрунтованість судових рішень, прийнятих з порушенням норм матеріального та процесуального права, подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2018 року і постанову апеляційного суду Хмельницької області від 10 вересня 2018 року скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на те, що ОСОБА_1 з березня 2004 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» на посадах начальника баз, а 30 вересня 2013 року призначений на посаду начальника СК «Майстер» і 1 жовтня 2013 року - на посаду виконуючого обов`язки начальника бази станції Богданівці, а не з 28 січня 2015 року, коли укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника баз, уклав договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та відповідно до пунктів 2.2., 2.6, 2.7 посадової інструкції зобов`язаний проводити нагляд за матеріально-технічним станом баз, вести облік матеріальних цінностей та нести повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому цінностей.

Заявник посилається на бухгалтерські документи (копії прибуткових накладних), які підтверджують факт отриманням ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей, що не заперечував останній в судовому засіданні, але судом не враховані.

Розмір заподіяної матеріальної шкоди заявник визначив за частиною другою статті 135-3 КЗпП України за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди, і вважає, що судами належна оцінка цим доказам не надана.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 листопада 2018 року поновлено ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом президента ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» № 9-к від 28 січня 2015 року ОСОБА_1 призначено з 28 січня 2015 року на посаду начальника баз ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» (база станції Богданівці, база АДРЕСА_1 ) - начальником спортивно-мисливського комплексу «Майстер».

28 січня 2015 року ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» і ОСОБА_1 укладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Відповідно до посадової інструкції начальника бази, затвердженої 28 січня 2015 року президентом ТОВ «Хмельницька універсальна компанія», начальник бази: проводить нагляд за матеріально-технічним станом бази (п. 2.2), організовує підготовку звітної документації у встановлені терміни (п. 2.7), несе відповідальність за ефективне та раціональне використання матеріально-технічних, фінансових та кадрових ресурсів (п. 4.4).

14 липня 2016 року ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» видано наказ № 68 «Про проведення інвентаризації СК «Майстер» ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» з 14 липня 2016 року.

14 липня 2016 року складено акт інвентаризації залишків мішеней на СК «Майстер» станом на 14 липня 2016 року, яким зафіксовано нестачу мішеней різних найменувань в кількості 206 437 шт.

Актом розбіжностей на основі проведеної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на СК «Майстер» від 15 липня 2016 року встановлено нестачу іншого майна на суму 9 304,46 грн, а саме: навушників, окулярів, кубків, медалей, масел, жилетів, наборів різних видів, рукавиць. Первинних документів про одержання відповідачем такого майна не надано.

18 липня 2016 року ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» видано наказ № 69 «Про проведення інвентаризації бази станції Богданівці ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» з 18 липня 2016 року.

18 липня 2016 року складено акт розбіжностей на основі проведеної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на території виробничої бази ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» станції Богданівці, в якому зазначено про нестачу майна на суму 10 137,57 грн, а саме: бензину, обігрівача, привідного опорного візка, тепловентилятора. Первинних документів про одержання відповідачем такого майна також не надано.

На час проведення інвентаризації ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов`язків начальника баз ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» та начальника спортивно-мисливського комплексу «Майстер».

Від надання письмових пояснень про факт розбіжностей наявності товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_1 відмовився, про що складено акт.

Наказом № 69-к від 19 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника баз ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» (база ст. Богданівці, база АДРЕСА_1 ) - начальника спортивно-мисливського комплексу «Майстер» на підставі пункту другого статті 41 КЗпП України, з яким ОСОБА_1 ознайомлений 25 липня 2016 року.

Відповідно до бухгалтерської довідки № 143 від 27 липня 2017 року на балансі ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» перебуває 206 437 шт. мішеней різних найменувань вартістю 396 297,28 грн.

Згідно зі звітом про вартість мішеней від 13 лютого 2018 року на момент оцінки вартість мішені Стандарт складає 3,20 грн, мішені Заєць - 3,50 грн, мішені Міді - 3,50 грн, мішені Батту - 3,50 грн.

Висновком експерта за результатами судово-економічної експертизи від 15 листопада 2016 року № 4796/4797/16-26, проведеної в рамках кримінального провадження, встановлено, що акт інвентаризації залишків мішеней на СК «Майстер» щодо нестачі товарно-матеріальних цінностей на суму 406 601,74 грн за період з 28 січня 2015 року до 14 липня 2016 року не підтверджується. Крім того, неможливо підтвердити акт інвентаризації мішеней на СК «Майстер» щодо нестачі товарно-матеріальних цінностей на суму 3 111,65 грн за період з 28 січня 2015 року до 14 липня 2016 року та акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на території виробничої бази станції Богданівці щодо нестачі товарно-матеріальних цінностей на суму 10 137,57 грн за період з 28 січня 2015 року до 14 липня 2016 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у тій же редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт перший статті 134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.

При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Проте чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24. Зазначеною постановою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.

Згідно вказаного переліку посад і робіт ОСОБА_1 не відноситься до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій форму тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним.

Сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-16цс12 від 25 квітня 2012 року, за яким договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди, підстав відступати від яких касаційний суд не встановив.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо правової природи та юридичної сили укладених сторонами договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, правильно встановили, що такі не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі ОСОБА_1 і обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій і зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи та оцінки доказів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Доводи касаційної скарги є аналогічними викладеним ТОВ «Хмельницька універсальна компанія» у апеляційній скарзі та не свідчать про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Оцінивши надані позивачем докази, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

До такого висновку суди дійшли, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України в тій же редакції є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницька універсальна компанія» залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 10 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді