30.12.2019 | Автор: Олександр Б.
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦС:Дитина не може бути відібрана у батька та повернута матері, проживання з якою визначено судом, оскільки його рішення сторонами виконано не було, а дитина фактично не проживала разом з матір`ю (ВС/КЦС,№ 648/2062/18,23.12.19)

ВС/КЦС:Дитина не може бути відібрана у батька та повернута матері, проживання з якою визначено судом, оскільки його рішення сторонами виконано не було, а дитина фактично не проживала разом з матір`ю (ВС/КЦС,№ 648/2062/18,23.12.19) - 0_87392900_1577697576_5e09c128d5616.png

Фабула судового акта: Як було встановлено судами, з 2002 до 2013 року батько дитини (позивач за первісним позовом) та мати дитини (позивач за зустрічним позовом) перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син. Рішенням суду у 2013 році з батька були стягнуті аліменти на утримання сина в розмірі …. частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 28 травня 2013 року. Крім того рішенням суду визначено місце проживання неповнолітнього сина разом з матір`ю. Вказане рішення суду виконано не було, і з серпня 2013 року дитина за власним бажанням проживає у батька.

Наведені обставини стали підставою для звернення батька дитини до суду з позовом про зміну місця проживання неповнолітнього сина і припинення стягнення аліментів. При цьому позивач посилався на те, що з серпня 2013 року син проживає разом з ним, для нього створені усі належні умови для його фізичного та духовного розвитку, мати після невдалих спроб забрати сина зі школи, під час яких син категорично відмовлявся йти до матері, плакав та ховався за вчителів, не спілкується з дитиною, не приймає участі у його житті, крім того отримуючи аліменти на його утримання не несе будь-яких матеріальних витрат на утримання сина.

В свою чергу мати дитини звернулася до суду із зустрічним позовом про відібрання неповнолітнього сина та повернення його за попереднім місцем проживання, який мотивовано тим, що місце проживання дитини вже було визначено рішенням суду, яке відповідач не виконує та відмовляється в добровільному порядку повернути дитину, створює їй перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено, - змінено місце проживання неповнолітнього та визначено його місце проживання разом з батьком; припинено стягнення аліментів, раніше стягнутих рішенням суду. У задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовлено.

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду з такими судовими рішеннями погодився, як і з висновком про те, що дитина не може бути відібрана у батька та повернута матері, проживання з якою визначено судовим рішенням, оскільки рішення суду сторонами виконано не було, дитина фактично не проживала разом з матір`ю, й через зміну фактичних обставин повернення дитини до матері, з якою він не проживав, буде суперечити інтересам дитини.

Як зазначил суд, на час розгляду справи дитина досягла тринадцятирічного віку та висловила бажання проживати разом з батьком, у сім`ї якого створені усі належні умови для виховання, навчання і гармонійного розвитку дитини, наявні умови для усталеного ритму життя, тісні родинні зв`язки та спільні з батьком захоплення, що створює для дитини відчувати себе щасливим і захищеним, а тому зміна та визначення проживання дитини разом з батьком сприятиме найкращому забезпеченню інтересів неповнолітнього.

ВС/КЦС окремо зауважив, що неповнолітній після ухвалення рішення про визначення його місця проживання з матір`ю не проживав, й відповідно, позивач самочинно не змінював місце проживання дитини, у тому числі, шляхом викрадення, а тому положення ч. 1 ст. 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, не можуть бути застосована до спірних правовідносин.

Аналізуйте судовий акт:  Вимога про скасування запису про реєстрацію місця проживання дитини, проведену без згоди одного із батьків, є похідною при вирішенні самого спору між батьками про місце проживання їх дитини (ВС/КАС, №495/367/17 від 05 грудня 2018р)

Через свій вік малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у квартирі не є підставою для позбавлення права користування належним його батьку житлом (ВС/КЦС,справа № 759/19394/15-ц, 27.12.18)

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (побачення, спільний відпочинок, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час спілкування (справа № 757/43715/15-ц, 03.07.17)

Суд визначив місце проживання малолітньої дитини з батьком (Октябрський районний суд м. Полтави у справі № 554/6287/18 від 22.02.2019 р.)

Суд визначив місце проживання малолітнього сина з батьком, виходячи, зокрема, зі ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, та факту виїзду матері дитини за кордон (ВС/КЦС,справа № 754/5128/16-ц,03.05.18)

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 648/2062/18

провадження № 61-18574св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Херсоні ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 18 червня 2019 року у складі головуючого-судді Рибас А.В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Херсоні ради, про зміну місця проживання неповнолітнього сина і припинення стягнення аліментів.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що до 24 січня 2013 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , у якому у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 04 грудня 2013 року місце проживання сина визначено разом з матір`ю, проте вказане рішення суду фактично не виконано й неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07 серпня 2013 року постійно проживає разом з ним.

Крім того, рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 04 червня 2013 року з нього на користь відповідача стягнуто аліменти у розмірі ј частини всіх видів доходу на утримання сина, починаючи з 28 травня 2013 року й досягнення дитиною повноліття.

Посилаючись на те, що з серпня 2013 року син проживає разом з ним, для нього створені усі належні умови для його фізичного та духовного розвитку, мати після невдалих спроб забрати сина зі школи, під час яких син категорично відмовлявся йти до матері, плакав та ховався за вчителів, не спілкується з дитиною, не приймає участі у його житті, крім того отримуючи аліменти на його утримання не несе будь-яких матеріальних витрат на утримання сина, ОСОБА_1 просив в інтересах дитини та з урахуванням його думки щодо категоричного заперечення проживання разом з матір`ю, змінити місце проживання неповнолітнього сина та визначити його місце проживання разом з батьком, у зв`язку з чим припинити стягнення з нього аліменти на утримання сина.

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Херсоні ради, про відібрання неповнолітнього сина та повернення його за попереднім місцем проживання.

Позов мотивовано тим, що місце проживання дитини вже було визначено рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 04 грудня 2013 року, яке ОСОБА_1 не виконує та відмовляється в добровільному порядку повернути дитину, створює їй перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 18 червня 2019 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

Змінено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначено його місце проживання разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Припинено стягнення аліментів, стягнутих рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 04 червня 2013 року у цивільній справі № 648/1946/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час розгляду справи досяг тринадцятирічного віку та висловив бажання проживати разом з батьком, у сім`ї якого створені усі належні умови для виховання, навчання і гармонійного розвитку дитини, наявні умови для усталеного ритму життя, тісні родинні зв`язки та спільні з батьком захоплення, що створює для дитини відчувати себе щасливим і захищеним, а тому зміна та визначення проживання дитини разом з батьком сприятиме найкращому забезпеченню інтересів неповнолітнього ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дитина не може бути відібрана у батька та повернута матері, проживання з якою визначено судовим рішенням, оскільки рішення суду сторонами виконано не було, дитина фактично не проживала разом з матір`ю, й через зміну фактичних обставин повернення ОСОБА_3 до матері, з якою він не проживав, буде суперечити інтересам дитини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 18 червня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення первісних позовних вимог та визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, що відповідає найкращому забезпеченню прав та інтересів дитини, й свідчить про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити її зустрічні позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишилося те, що позивач самочинно, без згоди відповідача, змінив місце проживання дитини, й залишив проживати малолітнього сина у себе. При цьому позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини, яке вже було визначено рішенням суду. Крім того, суди безпідставно взяли до уваги покази неповнолітнього ОСОБА_3 , оскільки його пояснення про причини небажання проживати разом з матір`ю є аналогічними поясненням самого позивача, який як батько чинить психологічний вплив на ставлення сина до матері, що підтверджує залучення дитини до емоційного конфлікту між батьками.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 25 листопада 2019 року відзиві, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені на підставі належним чином досліджених наявних у справі доказів, із дотриманням вимог процесуального законодавства та правильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що з 21 вересня 2002 року до 24 січня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 .

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 04 червня 2013 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 28 травня 2013 року.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 04 грудня 2013 року визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Вказане рішення суду не виконано, з серпня 2013 року неповнолітній ОСОБА_3 за власним бажанням проживає у батька ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку Херсонської обласної громадської організації «Комітет захисту прав дітей» від 10 жовтня 2014 року, ОСОБА_3 у 2013 році проживав разом з матір`ю та практично втік до батька, був пригнічений тим, що мати хоче забрати його у батька та, що батьки постійно судяться, у зв`язку з чим зафіксовано великий рівень страху та тривожності, мати запрошувалася у комітет та мала розмову з психологом про стан дитини та необхідність м`яко входити у стосунки з дитиною, спочатку будувати довіру до себе, натомість остання вибрала примусовий шлях взаємовідносин з сином.

Згідно з висновком вказаної громадської організації від 20 грудня 2017 року за два роки проживання з батьком стан дитини стабілізувався, він відчуває себе захищеним, стабільним, у школі користується авторитетом та повагою, стрес викликає тільки страх, що мати його забере.

Висновком Херсонської міської громадської асоціації психологів та психотерапевтів № 112 від 15 червня 2017 року встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючи упродовж п`яти років із батьком, розвивається гармонійно та спокійно, батько разом з дружиною дбають про хлопчика, як психологічно так і фізіологічно. Ніяких ознак насилля чи недбалості не виявлено, дитина відчуває себе щасливою. Але тема відносин з матір`ю дуже болісна. Хлопчик однозначно хоче проживати разом з батьком, на даний час дитина відчуває загрозу через мати і бажає захиститися від неї, не тільки сам, а і захистити своїх рідних, якщо його будуть примушувати, він втече, дитина чекає від батька захисту від претензій матері.

Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов проживання, складених 13 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року квартальним комітетом № 15 Антонівської селищної ради, 16 січня 2018 року класним керівником ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та членами батьківського комітету, 14 червня 2018 року спеціалістами служби у справах дітей виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, позивач ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_3 , якого виховує та матеріально забезпечує, створив усі належні умови для проживання, розвитку і виховання, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам, у родині панують теплі та дружні взаємовідносини. При спілкуванні з дитиною встановлено, що він бажає проживати разом з батьком, з матір`ю не спілкувався тривалий час.

Згідно довідки дільничного лікаря від 27 квітня 2018 року, з вересня 2013 року лікуванням дитини ОСОБА_3 займається виключно батько, мати на прийом до лікаря не з`являлася та станом дитини не цікавилася.

26 листопада 2018 року виконавчим комітетом Дніпровської районної у м. Херсон ради складено акт № 1770/07016 про те, що спеціалістами з питань опіки та піклування служби у справах дітей проводилася бесіда з дитиною ОСОБА_3 , та хлопчик пояснив, що хоче проживати з батьком, матір не бачив більше трьох років тому спілкуватися та жити з нею бажання не має.

26 березня 2019 року орган опіки та піклування надав висновок № 2-49/500, згідно якого вважає за доцільне змінити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначене з матір`ю ОСОБА_2 , на місце проживання з батьком ОСОБА_1 .

Згідно довідки командира військової частини А1836 № 350/305/4/71/11 від 08 лютого 2018 року, старший солдат ОСОБА_2 у період з 22 листопада 2016 року по 23 лютого 2017 року безпосередньо приймала участь в антитерористичній операції у місті Часів Яр Донецької області. Відповідно до контракту, укладено між командиром військової частини А1836 та ОСОБА_2 01 листопада 2017 року на три роки, остання проходить військову службу за контрактом у вказаній військовій частині.

З метою виконання рішення суду щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, ОСОБА_2 у 2013-2014 роках зверталася до правоохоронних органів, якими за результатами перевірок викладених заявником фактів констатовано наявність цивільного спору батьків неповнолітнього сину.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, до часу звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, ОСОБА_2 з відповідними позовними вимогами до батька дитини не зверталася.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За правилами частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Таким чином, судом першої інстанції правильно було заслухано думку дитини ОСОБА_3 , висловлену ним під час судового засідання в присутності психолога.

ОСОБА_3 висловив своє тверде бажання проживати з батьком та пояснив, що йому добре і цікаво з батьком, він задоволений своїм життям, а мати забороняла спілкуватися з батьком, тому він постійно хвилюється, що мати забере його від батька.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

З урахуванням наведеного, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком забезпечить якнайкраще його інтереси. При цьому, судами обґрунтовано враховано думку самого неповнолітнього ОСОБА_3 щодо бажання проживати разом з батьком та ту обставину, що він вже тривалий час, з серпня 2013 року, проживає з батьком, у сім`ї якого створені належні умови для виховання, навчання та гармонійного розвитку дитини, а тісні зв`язки з батьком та спільні захоплення дозволяють дитині відчувати себе щасливою та захищеною.

Виходячи з того, що неповнолітній син проживає разом з батьком й перебуває на його утриманні, сплата ОСОБА_1 аліментів на користь відповідача на утримання дитини в силу вимог статті 181 СК України та статті 273 ЦПК України підлягає припиненню.

Також є правильним висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки положення частини першої статті 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, натомість неповнолітній ОСОБА_3 після ухвалення рішення про визначення його місця проживання з матір`ю не проживав, й відповідно позивач самочинно не змінював місце проживання дитини, у тому числі шляхом викрадення, а тому вказана норма права не може бути застосована до спірних правовідносин.

З огляду на наведене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивач самочинно, без згоди відповідача, змінив місце проживання дитини.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності потреби брати до увагу думку дитини при вирішенні питання про її місце проживання спростовуються вищенаведеними приписами чинного законодавства, аналіз якого наведено у тексті судового рішення.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 18 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. О. Кузнєцов

В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

5188
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ