Вбивство особи, яка протиправно проникла до житла та намагалась заподіяти шкоду здоров’ю або смерть Є НЕОБХІДНОЮ ОБОРОНОЮ (ВС/ККС № 342/538/14-к від 26.04.2018)

Фабула судового акту: Конституцією України, а саме статтею 27, кожній людині гарантовано право на життя. При цьому частина 2 вказаної статті визначає, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Одночасно ст. 30 Конституції визначена заборона проникнення до житла або іншого володіння особи.

Такі гарантії більш детально розкриті у статті 36 Кримінального кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Водночас законодавцем у ч. 5 ст. 36 КК України визначено вичерпний перелік обставин стан необхідної оборони настає безумовно.

Такими обставинами є напад озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Проте суди, на жаль, як правило мало звертають увагу на такі обставини та як мінімум кваліфікують дії особи, що оборонялась за ст. 118 КК України, а як максимум за ст. 115 КК України.

У даній справі особу засуджено за ст. 118 КК України за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Згідно матеріалів справи засуджений, перебуваючи за місцем свого проживання, вчинив умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, а саме, захищаючись від незаконного проникнення у його житло та нападу з боку двох осіб, наніс одному з нападників кухонним ножем один удар у груди у результаті чого потерпілий того ж вечора помер у лікарні.

Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.

Захисником засудженого на такі рішення подано касаційну скаргу у якій остання просить закрити кримінальне провадження стосовно засудженого у зв’язку із тим, що останній діяв у стані необхідної оборони, а тому в силу ч. 5 ст. 36 КК України не підлягає кримінальній відповідальності.

Касаційний кримінальний суд переглядаючи справу касаційну скаргу задовольнив та ВИПРАВДАВ засудженого.

Мотивуючи таке рішення ККС зазначив, що для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Разом із тим, згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Тобто, закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому.

Згідно обставин справи смерть потерпілому засуджений заподіяв, перебуваючи у стані необхідної оборони, з метою відвернення протиправного насильницького вторгнення у своє житло та захисту від нападу групи осіб, а тому останній кримінальній відповідальності не підлягає.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: Cтан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди (№ 5-34кс14 від 27.11.2014)

ВСУ: Засіб захисту та заподіяння шкоди має бути співрозмірним небезпечності посягання та обстановці захисту: перекваліфікування зі ст. 115 КК на ст. 118 КК (ВСУ, № 5-134кс15 від 01.10.2015)

ВССУ: Визначальним для кваліфікації дій винної особи за ст. 115 КК України є спрямованість умислу винного та бажання настання смерті потерпілого (справа № 646/10855/15-к від 28.09.2017)

ВСУ визначив різницю між умисним вбивством - ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони - ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 342/538/14-к

провадження № 51-646 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Ємця І. І., захисника Вань І.Р., засудженого ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Вань І. Р. та прокурора Присяжнюка В. Я., який брав участь у розгляді справи судами першої і апеляційної інстанцій, на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014090000000072, за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ст. 118 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015) у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 з 04 березня 2014 року по 04 серпня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання, оскільки відбутий обвинуваченим у межах кримінального провадження строк попереднього ув'язнення перевищує фактично призначене йому основне покарання.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 4 800 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 60 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 450 грн. витрат на правову допомогу.

Прийняте рішення щодо процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 03 березня 2014 року після 19.00 год., перебуваючи за місцем свого проживання на АДРЕСА_1, вчинив умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, а саме, захищаючись від незаконного проникнення у його житло та нападу з боку ОСОБА_4 і ОСОБА_5, наніс останній кухонним ножем один удар у груди у результаті чого потерпіла того ж вечора померла у лікарні.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник Вань І. Р., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальне провадження закрити через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення. Вважає, що ОСОБА_2 діяв у стані необхідної оборони, а тому в силу ч. 5 ст. 36 КК не підлягає кримінальній відповідальності. Відповідні доводи не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який за наявності підстав для закриття кримінального провадження цього не зробив, натомість необґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

У касаційній скарзі прокурор Присяжнюк В. Я., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Кваліфікацію судом вчиненого ОСОБА_2 діяння за ст. 118 КК як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони прокурор вважає неправильною. Натомість вказує на необхідність притягнення останнього до кримінальної відповідальності за умисне вбивство. На думку прокурора, незастосування щодо ОСОБА_2 положень ч. 1 ст. 115 КК, призвело до призначення покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м'якості. Всупереч приписам ст. 419 КПК апеляційний суд доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив та необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Вань І. Р. підтримала свою касаційну скаргу і заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Засуджений ОСОБА_2 підтримав касаційну скаргу захисника і заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Прокурор Ємець І. І. не підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись закріплений у ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Разом з тим, за встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_2 за ст. 118 КК кваліфіковані неправильно.

Так, кримінальна відповідальність за ст. 118 КК настає за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

З об'єктивної сторони цей злочин, як і умисне вбивство, характеризується дією у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони.

Відповідно до ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30 Конституції України).

Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК).

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Разом із тим, згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Тобто, закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є - напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.

Як встановлено судом у вироку, удар ножем ОСОБА_2 наніс потерпілій, захищаючись від незаконного проникнення у його житло та нападу на нього з боку ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Такі висновки суд обґрунтував доказами, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду та отримали відповідну оцінку.

Також фактичні обставини кримінального провадження були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора в частині відсутності у ОСОБА_2 підстав для необхідної оборони, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого. Як зазначено апеляційним судом в ухвалі, ОСОБА_2 діяв з метою захисту від незаконного проникнення до його житла і протиправного посягання з боку нападників ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його життю та здоров'ю. Зважаючи на обстановку та обставини події, місце де вони відбувалися, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 дійсно мав підстави побоюватись за своє життя і здоров'я, а тому застосував кухонний ніж з метою захисту.

Таким чином, доводи касаційної скарги прокурора про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ст. 115 КК є необґрунтованими.

Натомість колегія суддів погоджується з доводами захисника щодо правомірності дій засудженого у даній конкретній обстановці.

Так, із встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що смерть потерпілій ОСОБА_2 заподіяв, перебуваючи у стані необхідної оборони, з метою відвернення протиправного насильницького вторгнення у своє житло та захисту від нападу групи осіб. Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК такі дії не мають наслідком кримінальну відповідальність, тому висновки місцевого та апеляційного судів про перевищення ОСОБА_2 меж необхідної оборони є безпідставними.

Враховуючи викладене, вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність - незастосування ч. 5 ст. 36 КК, а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину.

Керуючись статтями 440, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Касаційну скаргу захисника задовольнити.

Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області ві 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасувати і закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді