Оголошення підозрюваного в розшук не свідчить про його ухилення від слідства (ВС/ККС № 346/883/15-к від 18.09.2018)

Фабула судового акту: Статтею 49 Кримінального кодексу України як одну з підстав звільнення винної особи від кримінальної відповідальності сплив певних строків з моменту вчинення нею злочину до моменту набрання вироком законної сили.

При цьому у частині другій вказаної статті як виключення зазначено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.

При цьому чинне законодавство не конкретизує, які саме дії та/або події свідчать про ухилення від слідства.

У даній справі ухвалою місцевого суду особу звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 49 КК України.

Апеляційний суд погодився із таким рішенням.

Проте, потерпілим до Касаційного кримінального суд подано касаційну скаргу зокрема з мотивів того, що судом першої інстанції не перевірялись належним чином відомості щодо зупинення перебігу давності при ухиленні особи від досудового слідства відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України.

Надаючи оцінку вказаним доводам та фактично надаючи тлумачення нормам ст. 49 КК України ККС зазначив, що під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин не встановлено його місцезнаходження.

Саме тому зупинення досудового розслідування у зв'язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Не роз’яснення підозрюваному права щодо відмови свідчити проти себе під час проведення слідчої дії є підставою для визнання доказу недопустимим (ВС/ККС № 586/1121/16-к від 03.07.2018)

ВС/ККС: Інститут угод у кримінальному провадженні жодним чином не кореспондуються з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, є взаємовиключними та потребують розмежування (ВС/ККС у справі № 439/1344/17 від 16.10.2018р.)

Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого (ВС/ККС № 308/1397/13-к від 31.07.2018)

Постанова

Іменем України

18 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 346/883/15-к

провадження № 51-3255 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Батка Є.І.,

прокурора Міщенко Т.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090180001231, за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Верховина, Івано-Франківської області, проживаючого в АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2016 року на підставі п. 3 ч. 1 ст.49 ККОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 190 КК у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

Судом першої інстанції встановлено, що вкінці липня 2009 року ОСОБА_2 з метою власної наживи вирішив заволодіти майном ОСОБА_1, а саме автомобілем НОМЕР_1. Реалізуючи злочинний умисел ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1, що має намір експлуатувати даний автомобіль з метою заробітку та налагодив з останнім довірливі відносини. ОСОБА_1, повіривши у намір ОСОБА_2 експлуатувати належний йому автомобіль, 21.07.2009 року на умові тимчасової оренди, без права передачі іншим особам, на підставі довіреності серії МІ №566624 передав йому свій автомобіль.

ОСОБА_2 заволодівши вищевказаним автомобілем ОСОБА_1, без згоди та відома останнього, в період із 14 до 18 серпня 2009 року продав його громадянину ОСОБА_3 за 21 200 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Фанківської області від 3 листопада 2016 року ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанцій. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не перевірялись належним чином відомості щодо зупинення перебігу давності при ухиленні особи від досудового слідства відповідно до ч. 2 ст. 49 КК. На вказані порушення апеляційний суд не звернув уваги, належним чином не перевірив усіх доводів, наведених в апеляційній скарзі, й залишив ухвалу місцевого суду без змін.

У запереченні на касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення як безпідставну, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 листопада 2016 року - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Міщенко Т.М. підтримала касаційну скаргу потерпілого та вважала її обґрунтованою, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Міщенко Т.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до положень ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Доводи потерпілого, наведені в касаційній скарзі, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є обґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості ухвали, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього закрив.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, потерпілий подав апеляційну скаргу, в якій ставилося питання про скасування ухвали місцевого суду у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю й неповнотою судового розгляду, істотними порушеннями кримінального процесуального закону.

Зокрема, в апеляційній скарзі потерпілий вказував на те, що ОСОБА_2 щоб уникнути кримінальної відповідальності на протязі п'ятьох років (з 2009 р. до 2014 р.) ухилявся від досудового слідства, у липні 2014 року оголошувався розшук ОСОБА_2 та було зупинено досудове розслідування, а тому вважав, що до ОСОБА_2 повинні бути застосовані положення ч. 2 ст. 49 КК.

У ст. 49 КК визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Так, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (ці строки диференційовані залежно від тяжкості вчиненого злочину); протягом цих строків особа не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Зупинення спливу строку давності у випадку ухилення особи від досудового слідства або суду є посткримінальною санкцією, заходом кримінально-правового характеру, покликаним забезпечувати здійснення кримінального переслідування і реалізацію кримінальної відповідальності.

Під ухиленням від слідства або суду з огляду на положення ч. 2 ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин не встановлено його місцезнаходження.

Саме тому зупинення досудового розслідування у зв'язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК у такому випадку обов'язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.

Потерпілий є самостійним суб'єктом кримінального процесуального доказування з власною правовою позицією. Під час судового провадження потерпілий вправі брати активну участь у з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, зокрема й шляхом подання доказів (п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК), участі у безпосередній перевірці доказів (п. 3 ч. 3 ст. 56 КПК) та заявлення клопотань про доповнення судового розгляду (ст. 363 КПК).

А відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 393 КПК потерпілий або його законний представник чи представник наділені правом на апеляційне оскарження у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

А тому клопотання потерпілого у суді першої інстанції чи доводи поданої ним апеляційної скарги щодо перевірки підстав зупинення досудового розслідування та оголошення у розшук підозрюваного на предмет можливого ухилення цього підозрюваного від досудового слідства та зупинення перебігу давності відповідно до ч. 2 ст. 49 КК зумовлюють обов'язок суду вжити заходів щодо такої перевірки.

Однак указаних вище вимог закону при розгляді цього кримінального провадження апеляційним судом не було дотримано.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, а саме з постанови слідчого СУ УМВС України в Івано-Франківській області від 8 серпня 2014 року, 23 липня 2014 року оголошувався розшук ОСОБА_2, внаслідок чого досудове розслідування за підозрою останнього зупинялось, а 8 серпня 2014 року місцезнаходження ОСОБА_2 було встановлено та досудове розслідування з цього дня - відновлено.

Враховуючи ці обставини, потерпілий ОСОБА_1 звертав увагу як суду першої інстанції, так і апеляційного суду на можливе ухилення підозрюваного ОСОБА_2 від досудового розслідування та необхідність застосування щодо нього положень ч. 2 ст. 49 КК. Зокрема, у суді першої інстанції потерпілий заявляв клопотання про перевірку підстав зупинення досудового розслідування та оголошення у розшук підозрюваного (в тому числі й шляхом допиту слідчого), у задоволенні якого йому було відмовлено. Крім того, на ці ж обставини потерпілий покликався і в доводах поданої ним апеляційної скарги.

Однак, всупереч вимог ст. 419 КПК апеляційний суд в ухвалі від 3 листопада 2016 року лише коротко виклав докази, якими суд першої інстанції обґрунтував рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, і не дав відповіді на доводи потерпілого щодо можливого ухилення ОСОБА_2 від досудового слідства та зупинення перебігу давності з огляду на положення ч. 2 ст. 49 КК.

Таким чином, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не навів в ухвалі суті всіх зазначених апелянтом доводів, ретельно їх не перевірив, не надав відповіді на всі викладені в апеляційній скарзі доводи і не мотивував належним чином свого рішення про залишення останньої без задоволення.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на недотримання судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 415 КПК, згідно з якою висновки і мотиви, з яких судом апеляційної інстанції скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

Водночас, судом першої інстанції при постановленні ухвали про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження не було враховано зазначені в ухвалі апеляційного суду від 12 січня 2016 року підстави скасування попередньої ухвали суду першої інстанції та не перевірено належним чином відомості щодо підстав оголошення у розшук ОСОБА_2 і можливого ухилення останнього від досудового слідства.

Вищенаведене суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, внаслідок чого приймаючи рішення допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати наведене та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433 434 436 440-442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив:

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк В.П. Огурецький