У разі неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії (ВС/КГС № 916/1605/15-г від 07.05.2018)

Фабула судового акту: Статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур’єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже у будь-якому випадку початку проведення виконавчих дій має передувати належне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження.

У даному випадку підприємство звернулося до господарського суду із скаргою на дії посадової особи ДВС в якій воно просило скасувати постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника.

Скаргу було вмотивовано тим, що наказ господарського суду підприємством було добровільно виконано, а у зв’язку із чим ВДВС на підставі пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Проте у подальшому постановою виконуючого обов'язки начальника ВДВС постанову про закінчення виконавчого провадження скасовано та відновлено виконавче провадження щодо стягнення з боржника виконавчого збору і витрат виконавчого провадження.

Ухвалою суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд згадану скаргу задоволено.

Вказані рішення обґрунтовано тим, що ВДВС було порушено вимоги частини п'ятої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження в останній день строку, наданого для добровільного виконання судового рішення, стало результатом саме неналежного виконання Відділом обов'язків у частині своєчасного надсилання постанови на адресу сторони виконавчого провадження, що, у свою чергу, спричинило порушення прав підприємства; наказ господарського суду було виконано боржником добровільно, будь-які заходи із примусового виконання виконавчого документу ДВС не вживались, а постановою ВДВС про закінчення виконавчого провадження підтверджується факт добровільного виконання боржником вимог виконавчого документа.

Зазначені рішення ДВС було оскаржено у касаційному порядку.

Касаційним господарським судом рішення судів нижчестоящих інстанцій залишено без зміни у зв’язку із таким.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

При цьому сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

В свою чергу аналіз норм ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з’ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Аналізуйте судовий акт: Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

Відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження( ВСУ у справі № 6-62цс14)

Виконавчий збір не стягується після спливу строку на добровільне виконання рішення суду, якщо д/в не вчиняв виконавчі дії, а боржник пізніше добровільно виконав рішення суду (ВСУ у справі №6-785цс15 від 6 липня 2015р.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/1605/15-г

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ)

на ухвалу господарського суду Одеської області від 06.09.2017 (головуючий суддя Желєзна С.П.)

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 (головуючий Лашин В.В., судді: Лавриненко Л.В. і Філінюк І.Г.)

у справі № 916/1605/15-г

за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація),

до державного підприємства " Іллічівський морський торговельний порт" (далі - Підприємство)

про стягнення 10 085 234,34 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Адміністрація звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства про стягнення 10 085 234,34 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.06.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2015, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Адміністрації суму основного боргу у розмірі 8 338 979,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 839 071,79 грн., три відсотки річних у розмірі 43 848,09 грн., пеню у розмірі 8 633,35 грн.

На виконання рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2015 судом першої інстанції було видано відповідний наказ.

Від Підприємства до господарського суду Одеської області надійшла скарга на дії Відділу, в якій воно просило скасувати постанови Відділу: про стягнення виконавчого збору від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про арешт майна боржника від 17.05.2017 ВП № 53951223; про арешт коштів боржника від 22.06.2017 ВП № 53951223.

Скарга обґрунтована тим, що наказ господарського суду було добровільно виконано боржником, а Відділом на підставі пункту 8 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2015. Однак на порушення вимог вказаного Закону 16.05.2017 постановою виконуючого обов'язки начальника Відділу скасовано постанову від 21.09.2015 про закінчення виконавчого провадження та постановою Відділу від 16.05.2017 ВП № 48662868 відновлене виконавче провадження з виконання наказу № 916/1605/15-г, виданого 31.08.2015 господарським судом Одеської області щодо стягнення з боржника виконавчого збору і витрат виконавчого провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017, скаргу Підприємства задоволено. Скасовано постанову в.о. начальника Відділу від 16.05.2017, якою було скасовано постанову Відділу від 21.09.2015 про закінчення виконавчого провадження та постанови Відділу: про відновлення виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення виконавчого збору від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про арешт майна боржника від 17.05.2017 ВП № 53951223; про арешт коштів боржника від 22.06.2017 ВП № 53951223.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що: Відділом було порушено вимоги частини п'ятої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження в останній день строку, наданого для добровільного виконання судового рішення, стало результатом саме неналежного виконання Відділом обов'язків у частині своєчасного надсилання постанови на адресу сторони виконавчого провадження, що, у свою чергу, спричинило порушення прав Підприємства; наказ господарського суду від 31.08.2015 було виконано боржником добровільно, будь-які заходи із примусового виконання виконавчого документу Відділом не вживались, а постановою Відділу про закінчення виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868 підтверджується факт добровільного виконання боржником вимог виконавчого документа.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відділ звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Підприємства.

Касаційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків судів обставинам справи, оскільки на порушення вимог закону при виконанні наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 № 916/1605/15-г не було стягнуто виконавчий збір внаслідок недотримання боржником строку, наданого для добровільного виконання рішення суду.

Від Адміністрації та Підприємства відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.05.2018 № 871 у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/1605/15-г, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 16.09.2015 на адресу Підприємства надійшов супровідний лист Відділу з постановою про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2015 ВП № 48662868 про примусове виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 по справі № 916/1605/15-г про стягнення з Підприємства суми основного боргу у розмірі 8 338 979,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 839 071,79 грн., трьох відсотків річних у розмірі 43 848,09 грн., пені у розмірі 8 633,35 грн. та судового збору у розмірі 73 080,00 грн., відповідно до пункту 2 якої Відділом було надано боржнику семиденний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання вимог виконавчого документу.

При цьому постанова про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2015 про примусове виконання наказу господарського суду фактично була відправлена на адресу Підприємства лише 12.09.2015, що підтверджується відбитком штемпелю на поштовому конверті.

17.09.2015 на адресу Відділу надійшов лист від Підприємства, яким воно повідомило про добровільне виконання виконавчого документу, на підтвердження чого було надано платіжне доручення від 17.09.2015 № 769 про перерахування на користь Адміністрації грошових коштів у загальному розмірі 9 303 620,23 грн. Також Підприємство просило закінчити виконавче провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 по справі № 916/1605/15-г.

На підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону від 06.06.2015) Відділом було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 у справі № 916/1605/15-г внаслідок фактичного виконання у повному обсязі рішення суду.

Проте 15.05.2017 в.о. начальника Відділу винесено постанову про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2015р., оскільки не було винесено постанови про стягнення виконавчого збору, та зобов'язано державного виконавця провести подальші виконавчі дії у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

16.05.2017 Відділом було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 у справі № 916/1605/15-г.

17.05.2017 Відділом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53951223 з примусового виконання постанови від 16.05.2017 № 48662868 про стягнення з Підприємства виконавчого збору у розмірі 930 361,22 грн.

Крім того, 17.05.2017 Відділом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53951152 з примусового виконання постанови від 16.05.2017 № 48662868 про стягнення з Підприємства витрат виконавчого провадження у розмірі 154,40 грн.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що у межах виконавчого провадження ВП № 53951223 Відділом 17.05.2017 було винесено постанову про арешт майна Підприємства у межах суми звернення стягнення, яка складає 930 361,22 грн., а 22.06.2017 було винесено постанову про накладення арешту на кошти боржника у межах суми 930 361,22 грн.

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка відображена у постановах від 28.01.2015 у справі № 3-217-14 та від 15.11.2016 у справі № 21-5597а15, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

У той же час судами встановлено, що Відділом не здійснювалися заходи з примусового виконання рішення, враховуючи добровільне його виконання боржником 17.09.2017.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Аналіз наведеної норми прямої дії свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Крім того, положеннями частини третьої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Як встановлено судами, 17.09.2015 Підприємство повідомило Відділ про добровільне виконання виконавчого документа, на підтвердження чого надало платіжне доручення від 17.09.2015 № 769 про перерахування на користь Адміністрації грошових коштів у загальному розмірі 9 303 620,23 грн.

Відтак на час відновлення виконавчого провадження у травні 2017 року у Відділу не було достатніх правових підстав для стягнення виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про обґрунтованість скарги Підприємства на дії Відділу та її задоволення.

Посилання в касаційній скарзі на невідповідність висновків судів обставинам справи, оскільки на порушення вимог закону при виконанні наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 № 916/1605/15-г не було стягнуто виконавчий збір внаслідок недотримання боржником строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 304, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 06.09.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 у справі № 916/1605/15-г - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді