Відпустки військовослужбовців під час воєнного стану: аналіз законопроєкту №14403-1

Законопроєкт № 14403-1 «Про внесення змін до пункту 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо порядку надання відпусток під час дії воєнного стану» є альтернативною ініціативою до основного проєкту № 14403 та спрямований виключно на врегулювання порядку надання відпусток військовослужбовцям під час дії воєнного стану.

Його концепція полягає у підвищенні правової визначеності та систематизації підстав і процедур надання відпусток у період, коли об’єктивні потреби оборони держави обмежують можливість повноцінної реалізації соціальних прав. На відміну від ширшого регулювання, що охоплює цивільні трудові відносини, законопроєкт не вносить змін до Кодекс законів про працю України та не зачіпає загальне трудове законодавство, а зосереджується виключно на військовослужбовцях, що дозволяє врахувати специфіку служби в умовах воєнного стану.

Позитивним аспектом законопроєкту є прагнення чітко визначити підстави для надання відпусток за сімейними та іншими поважними обставинами, а також передбачити механізм грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у разі неможливості її використання через виконання бойових завдань.

Для військовослужбовців надзвичайно важливо не лише формально мати право на відпочинок, а й бути впевненими, що таке право гарантоване та забезпечене державою навіть у період активних бойових дій. Усвідомлення того, що держава визнає їхню потребу у відновленні фізичних і психологічних ресурсів, підтриманні сімейних зв’язків та соціальної стабільності, має суттєве значення для морального стану особового складу та загальної боєздатності.

Разом з тим, попри соціально орієнтовану спрямованість, законопроєкт потребує суттєвого доопрацювання.

Надмірна дискреція командира

Значний обсяг повноважень щодо прийняття рішень про надання відпустки залишається на розсуд командира. За відсутності чітких критеріїв «службової необхідності» або обмежень щодо максимально допустимого відтермінування відпустки існує ризик різного застосування норм у різних військових частинах.

Така дискреція може призводити до нерівності в реалізації прав, створювати напругу в колективах та підривати довіру до командування.

Відсутність чіткої процедури оскарження

Законопроєкт не деталізує процедуру оскарження відмови у наданні відпустки. За відсутності визначеного механізму захисту прав військовослужбовця норма може мати декларативний характер. Необхідно встановити строки розгляду скарг, визначити компетентний орган та забезпечити оперативність перегляду рішень з урахуванням специфіки служби.

Нечіткість механізму грошової компенсації

Передбачення компенсації за невикористані дні відпустки є позитивним кроком, однак порядок її реалізації потребує конкретизації. Слід чітко визначити порядок розрахунку, джерела фінансування, строки виплати та момент виникнення права на компенсацію. Без цього існує ризик затримок у виплатах або формального характеру гарантії.

Ризик підміни права на відпочинок компенсацією

Існує небезпека, що механізм компенсації може фактично замінити реальну можливість відпочинку. В умовах воєнного стану відпустка може системно відкладатися, а військовослужбовцю пропонуватиметься лише фінансове відшкодування. Водночас повноцінне фізичне та психологічне відновлення не може бути замінене грошовою виплатою. Тому доцільно законодавчо закріпити, що компенсація є винятком, а не альтернативою наданню відпустки.

Обмежений перелік поважних причин

Якщо перелік підстав для надання відпустки буде сформульований як вичерпний, це може обмежити реалізацію права у нестандартних життєвих ситуаціях. Життєві обставини не завжди підпадають під формалізований перелік, тому доцільно передбачити відкритий характер переліку або можливість врахування інших поважних причин за обґрунтованим рішенням

Відсутність гарантій мінімального періоду відпочинку

Законопроєкт не містить чітко визначеної гарантії мінімального часу відпочинку протягом року. За умов тривалого воєнного стану це може негативно впливати на психологічний стан військовослужбовців, сприяти професійному вигоранню та знижувати рівень боєздатності. Встановлення мінімального гарантованого періоду відпочинку могло б стати запобіжником таких ризиків.

Необхідність фінансово-економічного обґрунтування та нормативної узгодженості

Реалізація положень про компенсації та організацію відпусток потребує належного бюджетного забезпечення та узгодження з іншими актами у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців. Без комплексної синхронізації можливі правові колізії або труднощі з практичним застосуванням норм.

Таким чином, законопроєкт № 14403-1 має важливу соціальну мету — посилити гарантії реалізації права військовослужбовців на відпочинок під час воєнного стану.

Водночас для забезпечення його ефективності необхідно уточнити процедури, обмежити надмірну дискрецію, чітко врегулювати механізми компенсації та передбачити дієві інструменти захисту прав.

Лише за умови такого доопрацювання він зможе стати реальним інструментом підтримки військовослужбовців та зміцнення їх соціальної захищеності.

Автор новини: Галина Чернякіна, адвокат АО «Barristers»