Відповідальність за довкілля: правові аспекти

На сьогоднішній день практично вся територія України перебуває у стані глибокої екологічної кризи. Погіршення стану довкілля на фоні затяжної економічної кризи призводить до трагічних наслідків. Проте ані наявне становище, ані глобальна Чорнобильська трагедія не змусили суспільство по-новому поставитися до проблем охорони навколишнього середовища.

Від екологічних чинників прямо залежить успіх економічних реформ, започаткованих в Україні, адже покращення стану довкілля зумовить, серед іншого, і розвиток туризму. Розрахунки показують: якщо й надалі під час реформ ігнорувати екологічні питання, це призведе до такого стану навколишнього середовища, що витрати на забезпечення придатних для проживання людей умов зведуть нанівець здобутки навіть успішно діючої ринкової економіки.

Зважаючи на це, інститут екологічно-правової відповідальності, без сумніву, є обов’язковим елементом механізму правового регулювання суспільних відносин у державі. Він спонукає правозобов’язаних суб’єктів і уповноважених осіб відповідально ставитися до питань екології. Причому способи і заходи такого спонукання різноманітні, а уся їх сукупність становить загальноправову категорію юридичної відповідальності.

Проте відсутність постійного вдосконалення законодавства, яке регулює відносини у галузі збереження довкілля, змушує повертатися до означеної проблеми знову і знову.

Поняття та підстави екологічної відповідальності

Зважаючи на загальну теорію права, юридичну відповідальність традиційно поділяють на кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та інші. Обґрунтовування існування окремого виду «екологічної відповідальності» пов’язане з наявністю у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі – Закон) розділу XV, який називається «Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища». Основною ж підставою для застосування інституту та правового механізму такої відповідальності є вчинене суб'єктом діяння, яке посягає на екологічний правопорядок і заподіює шкоду об'єктам навколишнього природного середовища – екологічне правопорушення.

Поняття екологічних правопорушень охоплює порушення як у сфері охорони довкілля загалом, так і щодо окремих природних об'єктів і регулюється нормами, відповідно, водного, земельного, надрового та іншого галузевого законодавства. Такі порушення характеризуються особливими, специфічними ознаками. Так, у ст. 70 Закону вживаються поняття «екологічне правопорушення» та «екологічний злочин».

Широкий перелік правопорушень у галузі екологічної безпеки надається у ст. 68 Закону. Це, зокрема:

· порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

· порушення норм екологічної безпеки;

· порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, у т.ч. подання завідомо неправдивого експертного висновку;

· невиконання вимог державної екологічної експертизи;

· фінансування і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

· порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні у дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

· допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

· перевищення лімітів та порушення інших вимог щодо використання природних ресурсів;

· самовільне спеціальне використання природних ресурсів;

· невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

· невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам;

· порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

· невиконання вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

· відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікація відомостей про екологічну обстановку чи захворюваність населення;

· приниження честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їх життя і здоров'я;

· порушення природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

Найбільш поширеним правопорушенням у галузі екологічної безпеки є недотримання екологічних нормативів, вимог та правил. Під екологічними нормативами слід розуміти єдині та обов'язково нормовані межі, обсяги, регламенти, що містять кількісні та якісні показники, забезпечують охорону навколишнього природного середовища, екологічну безпеку суспільства та здоров'я людини, визначають допустиме навантаження антропогенної діяльності на довкілля.

Закон визначає кілька видів нормативів екологічної безпеки, і їх порушення створює умови для появи екологічного ризику та в кінцевому підсумку призводить до виникнення реальної екологічної небезпеки для життя, здоров'я людини та навколишнього природного середовища.

Отже, юридична відповідальність за екологічні правопорушення є комплексним міжгалузевим інститутом екологічного права і характеризується тим, що, по-перше, має особливу підставу – екологічне правопорушення, а по-друге, передбачає застосування санкцій кримінально-правового, адміністративного, цивільно-правового, дисциплінарного характеру до осіб, які вчинили екологічні правопорушення.

Види екологічної відповідальності

Залежно від ступеня тяжкості екологічних правопорушень і застосовуваних санкцій юридична відповідальність за екологічні правопорушення поділяється на кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну.

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини – це найсуворіший вид відповідальності, у якому реалізуються засоби кримінально-правового покарання осіб, винних у здійсненні екологічного правопорушення з високим рівнем екологічного ризику і небезпеки для навколишнього природного середовища, природних ресурсів, життя і здоров'я людей. У КК України злочини у галузі екології об’єднані у розділі VІІІ «Злочини проти довкілля», який містить 21 склад злочину.

Адміністративна відповідальність є самостійним різновидом юридичної відповідальності та передбачає відповідальність за порушення земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра, охорону атмосферного повітря і тваринного світу, екологічну безпеку. У гл. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення наводиться понад 60 складів екологічних правопорушень, а також відповідальність за них.

Незалежно від застосування заходів кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності, у разі заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, здоров'ю громадян або погіршення якості природних ресурсів винні особи не звільняються від цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність передбачає обов'язок юридичних та фізичних осіб відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення нормативів, вимог та норм екологічної безпеки, тобто покладає на винних осіб майнові або інші зобов'язання.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, що у процесі виконання своїх функціональних обов'язків порушують екологічні вимоги та інші вимоги дисципліни праці, пов'язані з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням екологічної безпеки. Умовами настання дисциплінарної відповідальності є: протиправність дій; наявність вини суб'єкта; професійна правосуб'єктність у галузі екології; невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які становлять коло службових професійних обов'язків. Кодексом законів про працю України передбачено два види дисциплінарних стягнень – догана та звільнення з посади (ст. 147).

Усі перераховані правопорушення іменують екологічними тому, що об’єктом посягання є компоненти навколишнього природного середовища. Але саме екологічне правопорушення, маючи різні властивості, визначає специфіку відповідної форми відповідальності. Кожне вчинене правопорушення характеризується не тільки об’єктом, на який воно посягало, а й іншими показниками, які включають суб’єктивну, вольову сторону порушення, а також характер його наслідків. Один і той же об’єкт навколишнього природного середовища може бути предметом різних правопорушень. Це пояснюється змістом цілей, мотивів та іншими вольовими установками суб’єкта правопорушення, якими характеризуються особливості посягання на об’єкт навколишнього середовища.

Судова практика

Здебільшого суперечки між Державною екологічною інспекцією та суб’єктом господарювання завершуються поданням позову щодо відшкодування останнім шкоди, завданої природному середовищу, і подальшим вирішенням справи у судовому порядку. Причому для суб’єктів господарювання така ситуаціє не з приємних, адже зазвичай їм доводиться звертаються за правовою допомогою до юридичних компаній чи адвокатів, що передбачає додаткові фінансові витрати.

27.06.2001 Вищий арбітражний суд України надав арбітражним (нині господарським) судам роз’яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» №02-5/744 (далі –Роз’яснення №02-5/744). У ньому, зокрема, зазначається: «Вирішуючи суперечки про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду варто виходити із презумпції провини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність провини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, натомість відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня провина у нанесенні шкоди».

Однак факт ненормативного викидання забруднюючих речовин в атмосферу все ж має встановлюватися Державною екологічною інспекцією. Щоправда, у суду не буде підстав для задоволення позовних вимог, якщо у процесі розгляду спору будуть виявлені недоліки у роботі проектної й будівельної організацій.

Необхідно зазначити, що суб’єкт господарювання для захисту своїх прав може й сам подати позов до господарського суду для того, щоб визнати недійсним рішення інспекції про тимчасову заборону або припинення діяльності підприємства (це не стосується акту перевірки або протоколу). Головними доказами у суді можуть слугувати висновки Державної екологічної експертизи, якщо вони прямо вказують на невинуватість підприємства. У противному випадку у якості доказів можна використовувати експертні висновки спеціалізованих науково-дослідних інститутів (НДІ судових експертиз). У такому разі слід враховувати, що НДІ можуть подавати дані про кількісні і якісні характеристики досліджуваних речовин, але ніяк не робити висновки про безпеку якогось технологічного процесу з погляду екології.

Ключовим питанням у вирішенні спору буде встановлення, чи дійсно підприємством було завдано шкоди навколишньому природному середовищу. Якщо так, йому варто встановити реальні показники завданої шкоди, оскільки не виключено, що в інспекції намагатимуться «повісити усіх собак» саме на нього.