Відкриття речових доказів в судовому засіданні

До написання цієї публікації мене підштовхнув випадок з практики мого доброго товариша й колеги. Він запитав мою думку щодо ситуації в одному з кримінальних проваджень. Суть проблеми полягає в наступному: після закінчення досудового слідства сторона обвинувачення не відкрила захисту речові докази, але під час судового слідства намагалась надати їх суду для дослідження. Як тільки суд з’ясував, що ці докази не були відкриті стороні захисту, він повернув їх прокурору для відкриття обвинуваченому і захиснику.

Спробуємо розібратись чи відповідно до закону в цій ситуації діє суд та як може реагувати захисник.

Виходячи з вимог статті 290 Кримінального процесуального кодексу України прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Сторони кримінального провадження зобов’язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Слід зауважити, що речові докази, про які йдеться, отримані стороною обвинувачення до завершення досудового розслідування. Отже, вони не є додатковими матеріалами і мали бути відкриті іншій стороні після завершення досудового слідства і до направлення обвинувального акту в суд.

Частиною 12 статті 290 Кримінального процесуального кодексу України чітко та безальтернативно визначено, що якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, що визначено частиною 1 статті 9 Кримінального процесуального кодексу України.

Однією з загальних засад кримінального провадження є змагальність сторін, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України.

Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (стаття 22 Кримінального процесуального кодексу України).

Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає, вибачте, «гри в футбол» доказами, коли суд і прокурор дають один одному паси, обіграючи сторону захисту. Між тим, в такий нехитрий спосіб суд намагається саме обіграти захисника і не відкинути явно недопустимі докази сторони обвинувачення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплене право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Чи є суд, який, встановивши недопустимість доказів обвинувачення, намагається в непередбачений законом спосіб штучно створити видимість їх допустимості, безстороннім? Чи варто чекати від такого суду справедливості? Відповідь на обидва питання є очевидною. Тому, як на мене, цілком адекватною реакцією захисника на такі дії має бути заява про відвід суду з мотивів сумнівів в його неупередженості.