Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.03.2020 року у справі №904/2471/19
Ухвала ВП ВС від 30.11.2020 року у справі №904/2471/19

УХВАЛА

24 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 904/2471/19

Провадження № 12-82гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Сімоненко В. М., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 904/2471/19 за позовом Приватного підприємства "Вогник" до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам'янської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест", про визнання неправомірною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, за касаційною скаргою Приватного підприємства "Вогник" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Широбокова Л.

П., Подобєд І. М. ) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року (суддя Татарчук В. О.)і

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2019 року Приватне підприємство "Вогник" (далі - ПП "Вогник") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам'янської міської ради (далі - Управління ради) про визнання неправомірною та скасування реєстрації Управлінням ради декларації Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест" (далі - ТОВ "НЗ-Інвест") про готовність до експлуатації об'єкта від 14 липня 2017 року № ДП 141171950740 (далі - декларація).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

-ПП "Вогник" на праві власності належить 5-ти поверхова будівля будинку побуту "Лада", яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр-т Свободи, буд. 32;

- впритул до вказаної будівлі розташований торговий павільйон, який на підставі договорів купівлі-продажу від 05 серпня 2016 року № 1574, від 04 серпня 2016 року № 1558, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л., ТОВ "НЗ-Інвест" придбало у ОСОБА_1;

- ТОВ "НЗ-Інвест" здійснило поділ вказаного торгового павільйону, в результаті якого утворилися об'єкти нерухомого майна: приміщення магазину продовольчих товарів за адресою: пр-т Свободи, буд. 32Г та службове приміщення за адресою: пр-т Свободи, буд. 32В, які внесені ТОВ "НЗ-Інвест" до статутного капіталу ТОВ "Уніком" і ТОВ "Універсал-холдинг";

- Управлінням ради за зверненням ТОВ "НЗ-Інвест" зареєстрована декларація за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр-т Свободи, 32А;

- торговий павільйон за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр-т Свободи, 32А є самочинним будівництвом;

- ПП "Вогник" направило скаргу від 13 березня 2019 року на адресу Управління ради з вимогою провести перевірку відповідності будівництва торгового павільйону, однак скарга була залишена без задоволення;

- Управління ради під час реєстрації декларації за зверненням ТОВ "НЗ-Інвест" володіло інформацією про те, що торговий павільйон є самочинним будівництвом, яке збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який надавав право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проекту;

- відповідач, зареєструвавши декларацію, діяв неправомірно, у зв'язку з чим реєстрація декларації підлягає скасуванню.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що визнання неправомірною та скасування реєстрації декларації не впливає на права позивача, а тому не може бути ефективним засобом юридичного захисту порушених прав. Суди зазначили, що у позивача відсутні права та законні інтереси, які можуть бути захищені господарським судом шляхом визнання неправомірною та скасування спірної декларації, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18 зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення.

У березні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПП "Вогник", в якій останнє просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року у цій справі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу, з урахуванням заяви про усунення недоліків, мотивовано необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Крім того, скаржник вказує, що йому не затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки триває розгляд судової справи між ним і ТОВ "НЗ-Інвест" щодо самочинного будівництва, тобто реєстрація спірної декларації порушує право ПП "Вогник" на одержання ним у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, закріплене у статті 123 Земельного кодексу України.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 травня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Вогник", надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу та призначив справу до розгляду.

11 листопада 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 904/2471/19 разом з касаційною скаргою ПП "Вогник" на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції послався на частину 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд згідно з частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Мотивуючи наявність виключної правової проблеми у цій справі, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказує, що у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова Володимира Юрійовича, приватного нотаріуса Красилівського районного нотаріального округу Грибчика Анатолія Мусійовича про визнання недійсною декларації про готовність об'єкта до експлуатації та скасування її реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, скасування рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів) і зобов'язання знести самочинне будівництво, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона вже звертала увагу на те, що спір власника земельної ділянки щодо захисту майнового права на неї з особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на цій ділянці, розглядається за правилами господарського або цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору (див. постанову від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 (пункт
6.30).

Окрім того, у постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1403цс16 Верховний Суд України зазначив, що, коли позивач (орган державної влади) звертається до суду як власник земельної ділянки за захистом порушеного цивільного права, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний із вирішенням питання щодо права на землю.

Оскільки всі заявлені прокурором вимоги спрямовані на захист цивільного права держави в особі уповноважених нею органів на земельну ділянку та з огляду на характер правовідносин і суб'єктний склад сторін спору, Велика Палата Верховного Суду вважала, що цю справу в цілому треба розглядати за правилами цивільного судочинства, а тому погодилася з відповідним аргументом касаційної скарги прокурора.

Також суд касаційної інстанції вказав, що обраний у цій справі позивачем спосіб захисту обґрунтовано неможливістю відведення земельної ділянки для обслуговування належної ПП "Вогник" на праві власності будівлі, у зв'язку з тим, що, за його твердженням, самочинне будівництво торгового павільйону було здійснено на земельній ділянці, яка була передана для проходів, під'їздів, площадок, тобто на земельній ділянці, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна - будівлі будинку побуту "Лада". При цьому позивачем заявлено вимоги лише про визнання неправомірною та скасування реєстрації декларації ТОВ "НЗ-Інвест".

Звідси Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 11 листопада 2020 року, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц щодо визначення юрисдикції спорів, зазначив, що вважає правовою проблемою у цій справі питання: чи є ефективним способом захисту позов про визнання неправомірною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації без додаткових вимог, зокрема про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов'язання знести об'єкт самочинного будівництва.

Разом з тим, враховуючи правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, на яку послався і суд апеляційної інстанції у даній справі, про те, що після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказує, що потребує вирішення питання щодо визначення ефективного способу захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу у даних спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування звертаються до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач, тобто особа, яка подала позов або в інтересах якої подано позов, самостійно визначаються із порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції.

Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункти 37-41).

Звідси, вирішуючи спір, суд у кожній конкретній справі має надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб поновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання щодо відповідності ознакам ефективного способу захисту вимог про визнання неправомірною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації без додаткових вимог, зокрема про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов'язання знести об'єкт самочинного будівництва, які можуть бути вирішені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду як належним судом.

Більше того, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням не лише якісного, а й кількісного критеріїв. Кількісний критерій ілюструє той факт, що виключна правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Однак Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, вказуючи на наявність виключної правової проблеми у цій справі, жодних доводів на підтвердження кількісного критерію існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах не навів.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу, що у пункті 55 своєї постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).

Відповідно до частини 6 статті 303 Господарського процесуального кодексу України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоцільність розгляду цієї справи через відсутність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а звідси - й про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Отже, справу № 904/2471/19 разом з касаційною скаргою ПП "Вогник" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року слід повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду відповідно до частини 6 статті 303 Господарського процесуального кодексу України.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 904/2471/19 за позовом Приватного підприємства "Вогник" до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам'янської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест", про визнання неправомірною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, за касаційною скаргою Приватного підприємства "Вогник" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року у цій справі повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Ю. УркевичСудді: Н. О. Антонюк Ж. М. Єленіна Т. О. Анцупова О. С. Золотніков С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук В. М. Сімоненко Ю.

Л. Власов О. М. Ситнік М. І. Гриців О. С. Ткачук Д. А. Гудима О. Г. Яновська В. І. Данішевська