Історія справи

Ухвала ВП ВС від 10.11.2020 року у справі №462/1268/17
Ухвала КЦС ВП від 30.07.2018 року у справі №462/1268/17

Ухвала

5 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 462/1268/17

Провадження № 14-160зц20

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О.

С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

ознайомилася зі скаргою та заявою (касаційною скаргою) ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про перегляд постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року, а також із клопотанням відповідачки про зупинення виконання цієї постанови

у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка) до відповідачки про відшкодування матеріальних збитків і

встановила:

у березні 2017 року позивачка звернулася з позовом, в якому просила стягнути з відповідачки на її користь матеріальні збитки у сумі 38 900,00 грн, з яких: 25
000,00 грн - витрати на правову допомогу; 6 750,00 грн - витрати на явку до суду; 1 500,00 грн - добові витрати; 5 000,00 грн - збитки за відрив від звичайних занять; 500,00 грн - витрати на забезпечення доказів; 150,00 грн - витрати на виготовлення довіреності.

27 листопада 2017 року Залізничний районний суд м. Львова ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.

9 вересня 2020 року Львівський апеляційний суду прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року й ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову: стягнув з відповідачки 19 500,00 грн матеріальних збитків, а у задоволенні решти вимог відмовив.

23 вересня 2020 року відповідачка звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м.

Львова від 27 листопада 2017 року.

28 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки. Мотивував ухвалу тим, що відповідачка подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

8 жовтня 2020 року відповідачка повторно подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року.

23 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки. Мотивував ухвалу тим, що відповідачка вже скористалася передбаченим законом правом на касаційне оскарження судового рішення у цій справі, а Верховний Суд уже відмовив у відкритті касаційного провадження.

4 листопада 2020 року відповідачка звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою та заявою (касаційною скаргою), в яких вона просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року.

Мотивує незастосуванням апеляційним судом висновків, сформульованих у подібних правовідносинах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 червня 2020 року у справі № 910/12945/19.

4 листопада 2020 року відповідачка також подала клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року у справі № 462/1268/17 до завершення перегляду справи в касаційному порядку.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

Слова "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції стосуються не лише правової основи існування суду, але й дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun
v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцієюмежах і відповідно до законів України (частина 2 статті 6 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

За змістом статей 393 і 394 ЦПК України повноваженнями прийняти касаційну скаргу та відкрити касаційне провадження наділений Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.

Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі стаття 403 ЦПК України вирішує Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду й у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив відповідачці у відкритті касаційного провадження згідно з ухвалами від 28 вересня і від 23 жовтня 2020 року відповідно. Справу № 462/1268/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду не передавав. Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Тобто, у справі № 462/1268/17 Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.

Тому у прийнятті скарги та заяви (касаційної скарги) необхідно відмовити та повернути їх відповідачці. Крім того, оскільки Велика Палата Верховного Суду виснувала про відмову у прийнятті до розгляду скарги та заяви (касаційної скарги) відповідачки, то також слід повернути адресоване Великій Палаті Верховного Суду клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

Але "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. The United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. The United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

Відмова у прийнятті до розгляду скарги та заяви (касаційної скарги) відповідачки не порушує її право на доступ до суду, адже такий доступ уже був забезпечений у судах. Більше того, вказане право не гарантує можливість повторного звернення з касаційною скаргою, але вже до Великої Палати Верховного Суду, яка не є повноважною вирішити питання про передання справи на розгляд самій собі.

Згідно з практикою Суду юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).

Після постановлення Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвали від 28 вересня 2020 року про відмову у відкритті касаційного провадження через те, що судове рішення у малозначній справі не підлягає касаційному оскарженню, звернення до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою та заявою (касаційною скаргою) з метою перегляду постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року у касаційному порядку ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).

Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ухвалила:

1. Відмовити у прийнятті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду скарги та заяви (касаційної скарги) ОСОБА_1 про перегляд постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків.

2. Скаргу, заяву (касаційну скаргу) про перегляд постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року та клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року ОСОБА_1 і додані до них матеріали повернути відповідачці.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаО. Б.

Прокопенко С. В. БакулінаВ. В. Пророк В. В. БританчукЛ. І. Рогач Ю. Л. ВласовО.

М. Ситнік М. І. ГрицівВ. М. Сімоненко В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська О. Р. Кібенко