Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.03.2020 року у справі №487/5737/19
Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №487/5737/19
Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №487/5737/19
Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №487/5737/19

Ухвала

27 березня 2020 року

м. Київ

справа № 487/5737/19

провадження № 61-4790ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року в справі за позовом Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав та витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості,

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав та витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єктів нерухомості.

Того ж дня, керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову та просив: накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0423 га із кадастровим № 4810136300:12:001:0029, розташовану на АДРЕСА_1 та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об'єднання з іншими ділянками); заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку загальною площею 299,8 кв. м на АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 423 кв. м із кадастровим № 4810136300:12:001:0029, розташованої за тією ж адресою; заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 423 кв. м із кадастровим № 4810136300:12:001:0029; заборонити ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою із вказаним кадастровим номером дії спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки її поділу або об'єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначав, що відповідно до генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, вказана земельна ділянка віднесена до зелених насаджень загального користування, в межах яких забороняється будівництво індивідуальних житлових будинків. Більш того, відповідач в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для прибережної захисної смуги природних ознак (у безпосередній близькості від урізу води) спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність могла знати проте, що ділянка вибула з володіння власника з порушенням вимог закону, що свідчить про недобросовісність набувача. На теперішній час ОСОБА_1, як власник земельної ділянки може розпорядитесь нею на власний розсуд - відчужувати іншим особам, здійснювати на ній будівництво об'єктів нерухомості, невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 31 липня 2019 року в задоволенні заяви керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Крім того, не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в частині 3 статті 151 ЦПК України.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою заяву прокурора про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при постановлені оскаржуваної ухвали не було враховано наведених прокурором обґрунтувань необхідності забезпечення позову, а відмова у забезпечені позову фактично унеможливить реальне поновлення інтересів держави та повернення у власність громади земельної ділянки.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 задоволено.

Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 31 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав та витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єктів нерухомості задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0423 га із кадастровим № 4810136300:12:001:0029, розташовану на АДРЕСА_1.

Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,0423 га із кадастровим № 4810136300:12:001:0029, розташовану на АДРЕСА_1 (у тому числі у разі її поділу чи об'єднання з іншими ділянками).

Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку загальною площею 299,8 кв. м на АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 0,0423 га із кадастровим № 4810136300:12:001:0029, розташованій на АДРЕСА_1.

Заборонено Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 0,0423 га із кадастровим № 4810136300:12:001:0029, розташованій на АДРЕСА_1.

Заборонено ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою площею 0,0423 га із кадастровим № undefined, розташованою на АДРЕСА_1 дії спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділу або об'єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням, може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

11 березня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року у зазначеній вище справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У частині 10 статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Предметом позову прокурора є правовідносини щодо права власності відповідача на земельну ділянку на якій розташований належний їй житловий будинок.

Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.

В порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити відповідача у праві розпорядження спірним майном з передачею прав на цю землю та житлового будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці у будь-який спосіб та реєстрацією речових прав, а також змінювати об'єкт спору (змінювати цільове призначення, проводити поділ, об'єднання), що є складовою оспорюваного права власності, а також провадити будь-які будівельні роботи та вводити в експлуатацію об'єкти нерухомості на ній.

Отже, обраний прокурором спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.

Спір щодо земельної ділянки на якій розташований житловий будинок є реальним, носить матеріальний характер, власником спірного майна є відповідач ОСОБА_1.

Відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю та житловий будинок, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.

За наведених обставин судом апеляційної інстанцій на законних підставах вжито заходів забезпечення позову, які є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами 5 та 6 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року в справі за позовом Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав та витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська