Ухвала

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 444/9519/12-ц

провадження № 61-297 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представник позивача - Гринь КостянтинАндрійович,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Соколан Н. О., від 10 березня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 3 червня 2006 року між банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 8 235 грн 50 коп. зі сплатою 25,08 % річних з кінцевим строком повернення 3 червня 2008 року. Оскільки позичальник зобов'язання за цим договором не виконував, утворилась заборгованість станом на 10 грудня 2012 року у розмірі 83 753 грн 31 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 листопада 2015 року у складі судді Бондарєвої О.І. позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 83 753 грн 31 коп., з яких: заборгованість за кредитом 7 263
грн 95 коп. ; заборгованість по відсоткам 28 910 грн 44 коп. ; заборгованість по пені 43 114 грн 48 коп. ; штраф 500 грн (фіксована частина); штраф 3 964 грн 44 коп. (процентна складова).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок невиконання належним чином позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка разом із неустойкою підлягає стягненню з останнього на користь банку.

Рішенням апеляційного суду м. Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволена. Рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк".

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом та неустойки за порушення умов договору із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник грошові кошти не повернув, кредитний договір не є розірваним чи припиненим. Оскільки розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, банк має право на отримання процентів та неустойки в межах позовної давності, яка повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. Однак суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог, чим не враховано правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові № 6-249 цс15 від 29 грудня 2015 року.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_5 зазначив, що правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду України № 6-249 цс15 від 29 грудня 2015 року, стосувався випадку стягнення з відповідача процентів за кредитом та пені в межах строку позовної давності. Однак у даній справі позивач пропустив строк позовної давності за вимогами про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, тому банк не має право на отримання процентів та неустойки поза межами позовної давності.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

2 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що наведені в касаційній скарзі доводи, дають підстави для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Відповідно до пункту 7 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши, що кінцевою датою повернення кредиту є 3 червня 2008 року, а банк звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права у грудні 2012 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, та, з урахуванням відсутності заяви позивача про поновлення строку звернення до суду, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом та неустойки за порушення умов зобов'язання, банк в касаційній скарзі посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 року, відповідно до якої проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з позичальника у межах строку позовної давності.

У даній справі Верховний Суд України, встановивши, що банк звернувся до суду з вимогами про стягнення кредитної заборгованості, процентів та неустойки з пропуском строку позовної давності, оскільки право на позов виникло 11 січня 2009 року і через 3 роки закінчилось, а банк звернувся до суду 16 квітня 2014 року, проте вважав, що проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача в межах строку позовної давності, оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, а позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте в постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 зазначено, що згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Така ж правова позиція зазначена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України)

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У справі, що переглядається, на вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що стаття 266 ЦК України встановлює, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог, які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги, у зв'язку з чим застосування наслідків позовної давності до основної вимоги виключає можливість стягнення процентів та пені поза її межами.

Сплив позовної давності не припиняє зобов'язання і не є підставою для припинення самого права, а лише позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заяви сторони у спорі до винесення судом рішення.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15), оскільки поза межами строку позовної давності вимоги задовольнятися не можуть і сплив цього строку є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, вказана справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Керуючись статтями 402, 403, 404 ЦПК України, пунктом 7 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 444/9519/12-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю.В. Черняк