Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.03.2021 року у справі №2-83/11

Ухвала

Іменем України

26 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 2-83/11

провадження № 61-4213ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шандри М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, ОСОБА_3, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівської області, про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, ОСОБА_3, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівської області, про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту.

Позовна заява мотивована тим, що у 2008 році ОСОБА_1 успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4. Успадкований нею житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0761 га, а тому, із врахуванням вимог статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України вона набула право на приватизацію. Верхньосиньовидненською селищною радою було винесено рішення на приватизацію земельної ділянки. При виготовленні технічної документації по оформленню державних актів на право власності на земельні ділянки, виконавець ОСОБА_5 повідомив їй про те, що її земельна ділянка накладається на земельну ділянку відповідача ОСОБА_3. Згодом позивач дізналась, що ОСОБА_3 незаконно приватизувала, крім своєї земельної ділянки, ще й землі загального користування (дорогу) та частину земельної ділянки позивача. Між її земельною ділянкою та земельною ділянкою відповідача пролягала дорога (прохід), якою ОСОБА_1 постійно користувалась, а також користувався ОСОБА_6.10 червня 2009 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЕ № 564594, у якому зазначено, що їх земельні ділянки межують, що не відповідає дійсності.

Підставою видачі даного державного акту є рішення Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області № 371 від 10 жовтня 2008 року. В абрисі та кадастровому плані земельної ділянки, які долучені до технічної документації по оформленню державного акту на земельну ділянку позивача, зазначено, що земельна ділянка із сторони відповідача межує із землями загального користування (дорога). Тому залишається невідомим, як її земельна ділянка межує з дорогою, а земельна ділянка відповідача з її ділянкою. Згідно оспорюваного державного акта позивач є суміжним землекористувачем з ОСОБА_3, а тому акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки мав складатись у її присутності та має бути підписаний нею. Стверджує, що підпису вона не ставила та меж земельної ділянки з ОСОБА_3 не погоджувала. Також не погоджували меж земельної ділянки й суміжні землекористувачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не підписували акт встановлення та погодження меж. Вважає, що селищна рада незаконно передала землі загального користування у приватну власність, рішення прийняте всупереч вимог чинного законодавства тому є незаконним, а державний акт є недійсним.

ОСОБА_1 просила:

визнати недійсними рішення Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області № 371 від 10 жовтня 2008 року та державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЕ №564594, виданий ОСОБА_3 10 червня 2009 року; стягнути судові витрати.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області у складі судді Ясінського Ю. Є. від 07 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення ХVІІІ сесії 5 демократичного скликання Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області №371 від 10 жовтня 2008 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" ОСОБА_3, площею 0,0293 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0368 га, яка розташована у с. Межиброди Сколівського району Львівської області.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0293 га в АДРЕСА_1 цільове призначення обслуговування житлового будинку і господарських споруд, серія ЯЕ №564594 від 10червня 2009 року, виданого на підставі ХУІІІ сесії 5 демократичного скликання Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області №371 від 10 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_3.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанцій мотивовано тим, що рішення Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області № 371 від 10 жовтня 2008 року оформлене шляхом службового підроблення посадовою особою відповідача, що стало наслідком отримання ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку. В ході розгляду кримінального провадження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України встановлено, що ОСОБА_8 вчинила службове підроблення, зокрема власноручно виготовила та подала на підпис селищному голові Карпінцю Ю. Л. рішення № 371 від 10 жовтня 2008 року XVIII сесії 5 демократичного скликання "Про передачу земельної ділянки у приватну власність", в яке внесла зміни, які не відповідають дійсному прийнятому рішенню на сесії ради 10 жовтня 2008 року, зокрема, пункт 1 виклала в наступній редакції: "Передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку гр. ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку пл. 0,0293 га по АДРЕСА_2 та для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку пл. 0,0368 га по АДРЕСА_2 із земель сільськогосподарського призначення", достовірно знаючи, що в рішенні № 371, яке приймалось на засіданні XVIII сесії 5 демократичного скликання 10 жовтня 2008 року, в пункті 1 зазначено "Передати земельні ділянки гр. ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку пл. 0,03 га по АДРЕСА_2 та для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку пл. 0,05 га в с.

Межиброди із земель сільськогосподарського призначення". Вина землевпорядника Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області ОСОБА_8 у вчинені злочину доведена її зізнанням та постановою суду про звільнення її від кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Оспорюване рішення оформлене шляхом службового підроблення посадовою особою відповідача, що стало наслідком отримання ОСОБА_3 Державного акту на право власності на земельну ділянку, суд зробив висновок про обгрунтвоаність позову. Окрім цього, суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_3 під час виготовлення оскарженого державного акту на право власності на земельну ділянку приватизувала частину земель загального користування - дорогу. Оскільки у судовому засіданні встанолено і цього не заперечували сторони, а саме представник відповідача Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області Бондаренко В. В., що земельна ділянка позивачки ОСОБА_1 межує із землями сільської ради, а саме дорогою загального користування (прохід). Земельні ділянки позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3 розділені даною дорогою, що підтверджується Планом території земельної ділянки (а. с. 66), відтак не можуть бути суміжними. Щодо вимоги позивачки про стягнення понесених нею витрат на правову допомогу у розмірі 400 грн, то така задоволення не підлягає, оскільки в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження понесених позивачкою витрат у такому розмірі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 задоволено, рішення Сколівського районного суду Львівської області від 07 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено її позовні вимоги і підстави для задоволення позову відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині, де зазначено, що рішенням Верхньосиньовидненської селищної ради №371 від 10 жовтня 2008 року передано у власність ОСОБА_3 земельні ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,03 га із земель житлової та громадської забудови та площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства у с. Межиброди за рахунок земель сільськогосподарського призначення, але відповідачу передано земельні ділянки відповідною площею 0,0293 га та 0,0368 га не відповідає обставинам справи. Суд виходив із того, що із належно оформленої копії рішення Верхньосиньовиднеської селищної ради Сколівського району Львівської області ХУШ сесії п'ятого демократичного скликання № 371 від 10 жовтня 2008 року вбачається, що ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0293 га для обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0368 га для ведення особистого селянського господарства. У матеріалах справи наявні також дві не посвідчені належно копії рішення вказаної селищної ради з № 371 від 10 жовтня 2008 року, які відрізняються від належним чином завіреної копії рішення з таким самим номером і датою прийняття як по змісту, так і по способу виготовлення.

Зокрема, рішення про виділення ОСОБА_3 земельних ділянок площею 0,0293 і 0,0368 відповідає завіреній копії в частині відображення площ земельних ділянок, але не відповідає по змісту у вступній частині; рішення, що знаходиться на аркуші справи 69 у 1 томі, не відповідає належно завіреній копії по змісту і по площах земельних ділянок. Належним слід вважати текст рішення, копія якого завірена у встановленому порядку.

Окрім цього, апеляційний суд зазначив, що на підставі рішення Верхньосиньовиднеської селищної ради Сколівського району Львівської області № 60 від 25 травня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,0671 для обслуговування успадкованого будинку, який вона одержала і не ставить під сумнів, а відтак, погодилася із ним.

Апеляційний суд вказав, що будь-які належні, допустимі та достатні докази на підтвердження того, що відповідач приватизувала земельну ділянку, яка перебувала у загальному користуванні і була проходом, а також того, що такий прохід існував - відсутні. Суд першої інстанції посилався на план території земельної ділянки без вказівки на який саме план. В матеріалах справи наявні різні плани земельної ділянки, але жоден із них належно не посвідчений, а тому не може спростовувати, як доказ, інші обставини справи. План території земельної ділянки на аркуші справи 66 містить виправлення, які не оговорені, зазначений план не засвідчений належним чином, не містить підписів, розміри, зазначені на плані, не відповідають розмірам земельної ділянки на державному акті позивача. Для виготовлення державного акту і приватизації земельної ділянки законодавством передбачена спеціальна процедура і особа сама для себе не виготовляє державний акт та не складає технічної документації. На час приватизації ОСОБА_3 спірних земельних ділянок ОСОБА_1 не мала у власності успадкованого нею будинку і тому з нею не було необхідності проводити узгодження меж земельних ділянок сторін.

Згідно комісійного акту обстеження суміжних земельних ділянок від 25 вересня 2012 року до участі в обстеженні залучені дві групи фахівців-геодезистів із обладнанням. На основі геодезичних вимірів та порівняння їх з абрисами та іншими документами, зокрема, встановлено, що частина межі між суміжними ділянками порушена ОСОБА_1, якою збільшено площу її земельної ділянки та зменшено площу земельної ділянки ОСОБА_3 шляхом встановлення огорожі. Комісією встановлено, що земельні ділянки сторін не накладаються і рекомендовано позивачу перенести свою огорожу.

ОСОБА_1 12 березня 2021 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 29 березня 2021 року ці недоліки було усунуто, зокрема, надано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У клопотанні про поновлення строку, яке міститься в уточненій касаційній скарзі та заяві на усунення недоліків касаційної скарги, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що апеляційний суд в порушення статті 272 ЦПК України надіслав простим поштовим відправленням оскаржену постанову, що підтверджується наданою копією супровідного листа Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року № 2-83/11/44918/2020 про направлення учасникам справи копії постанови та копією конверту адресованого Львівським апеляційним судом простою поштовою кореспонденцією ОСОБА_1, на якому зазначено вихідний номер супровідного листа № Р-1-10.02.2021/650/2-83/11/44918/2020 із штампом відправки 11 лютого 2021 року. ОСОБА_1 зверталась до поштового відділення, однак їй відмовили у наданні підтвердження про те, що вона отримала указаний конверт 16 лютого 2021 року, оскільки лист був простим, а не рекомендованим. Окрім цього, представником позивача було подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, ОСОБА_1 є пенсіонером та не користується інтернетом, а тому не могла відстежити розміщення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а представник - в силу своєї завантаженості та з урахуванням того, що справа перебувала на розгляді апеляційного суду з жовтня 2018 року. Окрім цього, на сайті апеляційного суду розміщена інформація про відсутня можливості надсилати процесуальні документи учасникам справи поштовим зв'язком у зв'язку із недостатнім фінансуванням.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

У частині 2 статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

Підставою, на якій подається касаційна скарга в уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 04 листопада 2020 року у справі № 275/900/17 (провадження № 61-7160св19), від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св19). Касаційна скарга мотивована тим, що у зазначених постановах Верховний Суд з аналізу норм статей 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" та статей 17, 122 ЗК України зробив висновок, що оформлення права власності на земельні ділянки на підставі підробленого рішення органу місцевого самоврядування (тобто такого, яке ним не розглядалося та не приймалося, оскільки сесію селищної ради виносилося питання про надання земельних ділянок площею, відмінною від тої, яка зазначена у державних актах відповідача), означає відсутність волі власника земельної ділянки на її відчуження, а відтак державний акт серії ЯЕ № 564594, виданий ОСОБА_3 підлягає скасуванню.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 12 травня 2008 року визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, її право власності на вказаний будинок зареєстровано.

Згідно довідки Верхньосиньовиднеської селищної ради Сколівського району Львівської області № 3976 від 04 листопада 2008 року земельні ділянки ОСОБА_3 знаходиться в межах населеного пункту. Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку має кадастровий номер 46 245 553 0003:001:0109, земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства має кадастровий номер 46 245 55300:036001:0110. Земельними ділянками вона користується з 1990 року.

Відповідно до земельно-кадастрової книги господарство зареєстроване у 1992 році.

Апеляційний суд на підставіналежно оформленої копії рішення Верхньосиньовиднеської селищної ради Сколівського району Львівської області ХVIII сесії п'ятого демократичного скликання № 371 від 10 жовтня 2008 року встановив, що ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0293 га для обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0368 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 10 червня 2009 року видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0293 га.

ОСОБА_1 набула право власності за заповітом на будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення суду від 12 травня 2009 року, своє право власності на будинок позивач зареєструвала.

Рішенням Верхньосиньовиднеської селищної ради Сколівського району Львівської області ХVIII сесії п'ятого демократичного скликання № 60 від 25 травня 2010 року ОСОБА_1 надано дозвіл на затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність земельної ділянки площею 0,0671 для обслуговування успадкованого будинку. На підставі зазначеного рішення Верхньосиньовиднеської селищної ради Сколівського району Львівської області ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до комісійного акту обстеження суміжних земельних ділянок від 25 вересня 2012 року частина межі між суміжними ділянками порушена ОСОБА_1, якою збільшено площу її земельної ділянки та зменшено площу земельної ділянки ОСОБА_3 шляхом встановлення огорожі. Комісією встановлено, що земельні ділянки сторін не накладаються і рекомендовано позивачу перенести свою огорожу.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому частини 5 статті 116 ЗК України.

У частині 3 статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно частини 1 статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених частини 1 статті 153 ЗК України та іншими законами України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що "частиною 5 статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону".

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що оспорені рішення органу місцевого самоврядування та державний акт порушують її права чи інтереси, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання на висновки постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 04 листопада 2020 року у справі № 275/900/17 (провадження № 61-7160св19), від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св19) є необґрунтованими, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області, ОСОБА_3, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівської області, про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук