Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2020 року у справі №235/4110/16

Ухвала

27 січня 2020 року

місто Київ

справа № 235/4110/16

провадження № 61-1302ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Покровський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Авдіївський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування на підставі статті 625 ЦК України майнової шкоди у розмірі 19 342,64 грн, моральної шкоди у розмірі 87 667,14 грн, із урахуванням інфляційних витрат за весь час прострочення у розмірі 99 032,10 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 7 977,68 грн, а разом 107 009,78 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних у розмірі 9 319,27 грн та інфляційні витрати у розмірі 86 451,47 грн за прострочення виконання зобов'язання на загальну суму 133 387,83 грн (відшкодування майнової шкоди у розмір 33 387,83 грн та моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн), судовий збір у розмірі 957,62 грн, а разом у розмірі 96 728,36 грн. Здійснено розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції розрахував три відсотки річних та інфляційні витрати із загальної суми, стягнутої судом, також враховано звіти про здійснення відрахувань та виплат, наданих боржником до органів державної виконавчої служби. Суд першої інстанції встановив погашення відповідачем у повному обсязі стягнутих судом сум, проте встановив факт прострочення виконання такого зобов'язання. Доводи відповідача, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат від простроченої суми боргу за період з 28 лютого 2014 року до 22 червня 2016 року, є безпідставними, оскільки він був неповнолітнім, судом не взято до уваги з тих підстав, що для відповідача ОСОБА_1 усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив, зокрема на ОСОБА_3

Постановою Донецького апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних за період з 28 лютого 2014 року до 22 червня 2016 року у розмірі 7 972,24 грн, зокрема за прострочення виконання грошового зобов'язання з відшкодування майнової шкоди у розмірі 33 389,83 грн - 1 417,20
грн, за прострочення виконання грошового зобов'язання з відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн - 6 555,04 грн; інфляційні втрати за період з 28 лютого 2014 року до 22 червня 2016 року у розмірі 86 451,47 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання з відшкодування майнової шкоди у розмірі 33 389,83 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00
грн. Здійснено розподіл судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції врахував сплачені кошти на виконання рішення суду та здійснив розрахунок сум прострочення, відхилив доводи заявника, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем, оскільки визначені судом кошти на відшкодування майнової шкоди стягнуті з його законного представника, ОСОБА_3. У таких висновках суд апеляційної інстанції керувався тим, що на підставі ухвали Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 червня 2015 року, у зв'язку з досягненням ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, здійснена заміна сторони виконавчого провадження, а саме, боржника ОСОБА_3 на ОСОБА_1. Також відхилені доводи заявника, що повноваження законного представника потерпілої ОСОБА_2 припинилися, у зв'язку з досягненням ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття потерпілою ОСОБА_4, оскільки зазначений позов подано до суду у 2016 році, тобто до досягнення повноліття потерплою.

Разом з цим положення процесуального закону не передбачають такої підстави для залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі, як закінчення на момент розгляду справи строку повноважень представництва, у зв'язку з досягненням дитиною повноліття.

ОСОБА_1 11 січня 2020 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

За правилом пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Ціна позову у цій справі про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання складає 107 007,78 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що судові рішення можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскільки зазначена справа становить значний суспільний інтерес, обставини справи стосуються застосування норм

статті 625 ЦК України щодо деліктних правовідносин, які виникли між законними представниками неповнолітніх сторін, з подальшим переходом прав та обов'язків за зобов'язанням до повнолітніх сторін.

Суд констатує, що у касаційній скарзі заявником не наведено достатньо обґрунтованих доводів на користь існування значного суспільного інтересу у зазначеній справі, не викладено, в чому полягає такий значний суспільний інтерес, а зазначені заявником доводи фактично зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.

Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Винятки з цього загального правила викладені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за змістом якого не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Покровський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Авдіївський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний