Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.12.2020 року у справі №363/173/18

Ухвала

Іменем України

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 363/173/18

провадження № 61-17360ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення і поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання автомобіля спільним сумісним майном подружжя та компенсацію половини вартості автомобіля,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовами до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення до квартири АДРЕСА_1 та про визнання факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2014 року і визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_3 обґрунтований тим, що з грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (після реєстрації шлюбу прізвище - ОСОБА_1) склалися усталені сімейні відносини та вони розпочали спільне проживання. Під час спільного проживання сторони вирішили за власні кошти придбати житло для спільного користування, внаслідок чого 12 жовтня 2015 року уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2. Дана обставина підтверджує факт наявності між сторонами усталених сімейних відносин задовго до укладення шлюбу, спільного проживання та придбання за спільні кошти нерухомого майна. 12 грудня 2015 року між сторонами зареєстровано шлюб. Під час шлюбу, а саме 15 грудня 2015 року придбано квартиру АДРЕСА_1, проте право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем. Оскільки спірна квартира придбана в період шлюбу, а за приписами сімейного законодавства частки кожного із подружжя є рівними. ОСОБА_3 є співвласником спірної квартири, але відповідач вчиняє дії, які перешкоджають йому користуватися спірною квартирою.

ОСОБА_3 просив: визнати за ним в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_3 у квартиру.

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_3, у якому просила визнати автомобіль Фольксваген Амарок, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, спільним майном подружжя та компенсувати їй половину вартості даного автомобіля у розмірі 245 000,00 грн.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до укладення шлюбу ОСОБА_3 придбав технічно несправний автомобіль Фольксваген Амарок, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Під час шлюбу даний автомобіль було відремонтовано за спільні кошти подружжя та проведено реєстрацію права власності на автомобіль за ОСОБА_3. Вартість спірного автомобіля внаслідок ремонту за спільні кошти під час шлюбу збільшилася.

13 вересня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про відмову від частини позовних вимог, а саме від позовної вимоги про визнання факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року цивільні справи за позовом ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення і за позовом ОСОБА_3 про поділ майна подружжя об'єднано в одне провадження та присвоєно справі унікальний №363/173/18.

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про зміну підстав позову про поділ майна подружжя. В обґрунтування заяви зазначив обставини, на які посилався в уточненій позовній заяві про поділ майна подружжя. Крім того, звернув увагу на те, що спірна квартира була придбана під час шлюбу за договором №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року, в якому подружжя зазначено як покупці і саме за цим договором відповідач, як представник, перерахувала спільні кошти на рахунок продавця, згідно меморіальних ордерів від 16 грудня 2015 року та від 25 грудня 2015 року.

У призначенні платежів в меморіальних ордерах зазначено договір №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року. Дана обставина свідчить про те, що квартира придбана під час шлюбу та за договором в якому подружжя зазначені покупцями. Також ОСОБА_3 зазначив, що на відміну від відповідача отримував та отримує доходи, зокрема від підприємницької діяльності, що підтверджується податковими деклараціями за 2014 та 2015 роки. Додав, що він заощаджував кошти та при початку відносин з відповідачкою вирішив використати заощаджені кошти для спільного придбання нерухомості для проживання подружжя. Більш того, передбачаючи купівлю квартири та додаткові витрати по облаштуванню майбутнього житла, він 30 листопада 2015 року отримав позику від ОСОБА_6 у розмірі 300 000,00 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15). Спірна квартира придбана за особисті кошти відповідачки ОСОБА_1, які остання отримала в борг від свого батька ОСОБА_7. Показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та пояснення відповідачки ОСОБА_1, про ці обставини повністю узгоджуються з письмовими матеріалами справи, сумнівів у суду не викликають, підстав не довіряти яким не має. У той же час позивач ОСОБА_3 в суді не зміг спростувати показання свідків та відповідачки. Разом з тим, доводи позивача ОСОБА_3, про те, що отримані ним грошові кошти згідно договору позики від 30 листопада 2015 року були використані на придбання спірної квартири, належними, допустимим і достатніми доказами в суді не підтверджені. Крім того, з часу укладання шлюбу до моменту придбання спірної квартири минуло лише три дні, а відтак достатніх підстав вважати, що за цей час подружжя набуло достатнього спільних грошових коштів для придбання спірної квартири у суду немає. Відтак в задоволенні позовних вимог позову про визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення, суд виходив із того, що позивач ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_1, не є членом її сім'ї, виїхав з квартири, яка належить останній на праві приватної власності та проживає в іншому місці. За таких обставин право позивача на користування чужим майном (спірною квартирою) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини 2 статті 406 ЦК України. Таким чином, підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_3 про вселення його до квартири відповідача та зобов'язання не чинити йому перешкод в її користуванні, судом не встановлено.

При відмові у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вважав, що сам по собі факт реєстрації за час шлюбу в 2017 році права власності ОСОБА_3 на транспортний засіб - автомобіль Фольксваген Амарок, який фактично набуто ОСОБА_3 у власність до шлюбу, 08 травня 2015 року, не дає підстав вважати, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Стороною відповідача в суді належними, достатніми та допустимими доказами не доведено, що за час шлюбу за спільні кошти вартість спірного автомобіля істотно збільшилася, а тому відсутні підставі визнати його об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскарженою постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від
11.08.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі. Оскільки апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині відмовлених зустрічних позовних вимог, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося ОСОБА_1, колегія суддів у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині.

Апеляційний суд вказав, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Дана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Звертаючись до суду з позовом про поділ майна, ОСОБА_3 посилався на те, що метою придбання спірної квартири було проживання в ній подружжя і цей факт визнано відповідачем. На підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 15.12.2015, до якого вносилися зміни 25 та 28 грудня 2015 року, укладеного між ТОВ "Еліт-Фасад" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, останні є покупцями квартири АДРЕСА_1. Отже, в договорі від 15 грудня 2015 подружжя зазначені як покупці і саме по договору ОСОБА_1 перерахувала кошти на рахунок продавця, що підтверджується вищевказаними меморіальними ордерами, в яких зазначено призначення платежу по договору № ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року, який укладено з подружжям. згідно меморіальних ордерів від 16 та 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 внесла на рахунок ТОВ "Еліт-Фасад" грошові кошти на загальну суму 452 956,50 грн як оплату за купівлю квартири згідно договору № ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року, за яким покупцями є і позивач, і відповідач разом. Договір № ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року, на виконання умов якого ОСОБА_1 внесено кошти, не містить положень про те, хто конкретно із двох покупців (подружжя) буде сплачувати кошти на виконання умов договору. Більш того, зазначення в меморіальних ордерах платником ОСОБА_1 не свідчить, що квартиру придбано за особисті кошти останньої.

Апеляційний суд зазначив, що за вказаних обставин, не заслуговують на увагу судової колегії і заперечення ОСОБА_1 щодо наявності в матеріалах справи довідки ТОВ "Еліт-Фасад" № 171/175 від 28 грудня 2015 року, згідно якої покупець ОСОБА_1 по договору купівлі-продажу майнових прав № ЕФ-Ш/171 від 25 грудня 2015 року профінансувала 100% (452 956,50 грн) вартості загальної площі квартири АДРЕСА_1, оскільки даний доказ теж не підтверджує факт придбання спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_1. В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження того, що отримані ОСОБА_1 за договором позики від 02 грудня 2015 року грошові кошти теж були використані на придбання спірної квартири. А зазначення в договорі позики від 02 грудня 2015 року, укладеного з ОСОБА_1, про отримання останньою коштів в позику для придбання квартири/майнових прав на квартиру у м. Вишгород Київської області не є безумовною підставою того, що квартиру придбано за особисті кошти ОСОБА_1. Тому є обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відповідачкою не доведено факт придбання спірної квартири за її особисті кошти, спірне майно придбане під час шлюбу для проживання подружжя, а відтак, є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними. Апеляційний суд зробив висновок про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_3 про поділ майна подружжя з ухваленням у справі нового судового рішення про визнання квартири АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1, де кожному належить по 1/2 частини цієї квартири.

Апеляційний суд вказав, що оскільки колегія суддів зробила висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнала за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, то підлягають і задоволенню позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.

Звертаючись з позовом ОСОБА_3 посилався на те, що у спірній квартирі проживає виключно відповідачка та вчиняє йому дії, які перешкоджають користуватися квартирою. Відповідач змінила ключі від вхідних дверей та позивач пропонував відповідачці узгодити порядок користування, однак остання відмовляється мирним шляхом врегулювати порядок спільного користування. На підтвердження обставин перешкоджання позивачу користуватися квартирою АДРЕСА_1 до позовної заяви долучено висновок дільничного офіцера поліції Вишгородського відділу поліції ГУНП в Київській області від 31 серпня 2017 року, в якому вказано, що ОСОБА_3 скаржиться на дружину ОСОБА_1, яка без його згоди 01 серпня 2017 року змінила замки від вхідних дверей їх спільного майна, що придбане ними у шлюбі. Протягом останнього часу між ним та ОСОБА_1 виник конфлікт на побутовому ґрунті. Також у висновку зазначено пояснення ОСОБА_1, яка повідомила, що вона є власником квартири та на даний час триває конфлікт з чоловіком ОСОБА_3, оскільки йде процес розлучення. Заперечуючи проти позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення ОСОБА_1, на спростування доводів позивача не надала належних доказів. За вказаних обставин, позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення обґрунтовані.

ОСОБА_1 23 листопада 2020 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 09 грудня 2020 року ці недоліки було усунуто та надано уточнену касаційну скаргу, у якій вона просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою, на якій подається касаційна скарга ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права (пункт 3 частини 1 статті 57 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі провадження № 6-2641цс15 та постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 та від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц. У касаційній скарзі зазначено, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову, оскільки не перевірив відповідність оспорюваного майна критеріям, які дозволяють надати йому статус спільної сумісної власності подружжя, а також не встановив, за чиї кошти воно придбане. ОСОБА_1 було отримано у позику 1 000 000,00 грн на придбання квартири та ремонт, що було підтверджено показаннями свідків, водночас позивачем належними та допустимими доказами їх показання не спростовано. Разом з тим, ОСОБА_3 докази щодо отримання позики подано з порушенням процесуальних строків, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно не брав їх до уваги. Встановлені апеляційним судом обставини не відповідають дійсним обставинам справи. 25 грудня 2015 року договір купівлі-продажу квартири було переукладено, у зв'язку із тим, що плата коштів за спірну квартиру була проведена відповідачем за особисті кошти та те, що відповідач обрала іншу квартиру ніж та, що була предметом за договором від 15 грудня 2015 року.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що 12 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб.

Під час перебування сторін у шлюбі придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1

15 грудня 2015 року між ТОВ "Еліт-Фасад" та ОСОБА_3, ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № ЕФ-Ш/171, згідно якого продавець передав, а покупці придбали майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3. У договорі купівлі-продажу майнових прав № ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року передбачено, що: майнові права на об'єкт нерухомості за цим договором передаються продавцем покупцям шляхом підписання акту приймання-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості. Акт підписується сторонами не пізніше 5 робочих днів з дня введення об'єкта в експлуатацію за умови здійснення покупцем 100% оплати за загальну площу об'єкта нерухомості (пункт 3.1). У пункті 4.3.1 договору сторони визначили наступний порядок розрахунків за договором: покупець перераховує 226 478,28 грн на поточний рахунок продавця або вносить в касу продавця не пізніше ніж до 16 грудня 2015 року. Решту 226 478,28 грн покупець перераховує на поточний рахунок продавця або вносить в касу продавця не пізніше ніж до 30 грудня 2015 року.

Згідно меморіального ордеру №@2PL400296 від 16 грудня 2015 року ОСОБА_1 внесла на рахунок ТОВ "Еліт-Фасад" 226 478,28 грн як оплату за купівлю квартири, згідно договору № ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року.

20 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "Еліт-Фасад" із заявою про внесення змін до документів, необхідних для реєстрації права власності на придбану квартиру у зв'язку зі зміною прізвища після реєстрації шлюбу.

25 грудня 2015 року між ТОВ "Еліт-Фасад" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171, згідно якого продавець передав, а покупець придбав майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3.

Відповідно до меморіального ордеру №@2PL460221 від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 внесла на рахунок ТОВ "Еліт-Фасад" 226 478,28 грн як оплату за купівлю квартири, згідно договору №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року.

28 грудня 2015 року між ТОВ "Еліт-Фасад" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу майнових прав № ЕФ-Ш/171 від 25 грудня 2015 року, якою погоджено, що об'єктом нерухомості за вказаним договором є майнові права на квартиру АДРЕСА_1.

28 грудня 2015 року на підставі акту приймання-передачі майнових прав № 181 до договору купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року, ТОВ "Еліт-Фасад" передав, а ОСОБА_1 прийняла майнові права на об'єкт нерухомості, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року та додаткової угоди до нього від 28 грудня 2015 року.

30 листопада 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у борг грошові кошти в сумі 300 000 грн для придбання нерухомості. Факт отримання ОСОБА_3 вказаних грошових коштів підтверджується розписками №1, №2 та №3 від 30 листопада 2015 року.

Відповідно до договору позики від 02 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 остання отримала в позику грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн для придбання квартири (майнових прав на квартиру), що розташована у м. Вишгород Київської області. Факт отримання ОСОБА_1 коштів підтверджується розпискою від 02 грудня 2015 року.

Згідно частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини 1 статті 57 СК України та вказано, що "у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю".

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що "у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що "відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення.

Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками".

Апеляційний суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 15 грудня 2015 року, до якого вносилися зміни 25 та 28 грудня 2015 року, укладеного між ТОВ "Еліт-Фасад" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, останні є покупцями квартири АДРЕСА_1. В договорі від 15 грудня 2015 року подружжя зазначені як покупці і саме по договору ОСОБА_1 перерахувала кошти на рахунок продавця, що підтверджується вищевказаними меморіальними ордерами, в яких зазначено призначення платежу по договору №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року, який укладено з подружжям. В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження того, що отримані ОСОБА_1 за договором позики від 02 грудня 2015 року грошові кошти теж були використані на придбання спірної квартири. А зазначення в договорі позики від 02 грудня 2015 року, укладеного з ОСОБА_1, про отримання останньою коштів в позику для придбання квартири/майнових прав на квартиру у м. Вишгород Київської області не є безумовною підставою того, що квартиру придбано за особисті кошти ОСОБА_1 пірна квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами під час перебування у шлюбі і відповідачем ОСОБА_1 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру.

Відповідач ОСОБА_1 чинить ОСОБА_3, як співвласнику, перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_3.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі провадження № 6-2641цс15 не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 та від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц є необґрунтованим, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення і поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання автомобіля спільним сумісним майном подружжя та компенсацію половини вартості автомобіля.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук